Соотнесите даты, отмеченные на ленте времени, и следующие события: 1) обособление улуса Джучи от Монгольской империи 2) Восстание в Новгороде, принуждение новгородцев записаться «в число»;
3) Антиордынское восстание в Суздальской земле;
4) Нашествие «Неврюевой рати».
Семиреченское казачье войско было образовано в 1867 году из 9-го и 10-го полковых округов сибирских казаков. В 1869 году в состав войска были включены калмыки, бежавшие из Китая. В 1867 году была образована Семире-ченская область. Военный губернатор этой области был одновременно и наказным атаманом Семиреченского казачьего войска.
Семиреченские казаки активно участвовали в покорении Бухарского эмирата, Коканда, Хивы, Туркмении, подавлении восстания 1916 года. Для семиреченских казаков было характерно развитое самоуправление. Важная роль отводилась главному органу самоуправления - сходу. На собрании казаков могли присутствовать и лица невойскового сословия - иногородние, имевшие недвижимость в районе станиц. Основным занятием хозяйства семиречен-ских казаков было земледелие, подсобным - рыболовство и пчеловодство. Казачье население активно занималось торговлей. Ему принадлежала 681 тысяча десятин лучшей земли. Средний душевой надел составлял 28 десятин.
В 1917 году численность семиреченских казаков дошла до 45 тысяч человек, а войско состояло из 3 конных полков.
1. Какие основные функции выполняли казаки? 2. Охарактеризуйте историю создания Уральского казачьего войска. 3. Как создавалось Оренбургское казачье войско? 4. Какими льготами и привилегиями пользовались сибирские казаки? 5. В чем состоит специфика создания Семиреченского казачьего войска? 6. Пользуясь дополнительным материалом, найдите в казахском языке и диалекте казаков одинаковые слова.
Войсковой круг - общее собрание казаков.
Извоз - промысел, состоявший в перевозке грузов или людей на лошадях и верблюдах.
Иногородние - так до 1917 года называли неказачье население, проживавшее на территории казачьих войск (крестьяне, мещане, торговцы).
Куначество - дружеские, близкие, взаимовыгодные отношения между двумя семьями - казачьей и казахской.
Мещеряки - народность тюркской языковой группы, живущая в районе Среднего Поволжья.
Наказной атаман - командир казачьего войска, назначаемый царским правительством.
Обер-офицер - старший офицер.
Старообрядчество - религиозное направление, представляющее собой ряд сект, возникших в результате церковного раскола в России в XVII веке. Они стремились к сохранению старых церковных правил и консервативных устоев жизни.
Сход - собрание.
Штаб-офицеры - в царской армии: название офицеров в чине полковника, подполковника и майора.
Катанаев Георгий Ефремович (1848-1921) - казачий генерал, официальный историк Сибирского казачьего войска. Активно отстаивал права казаков на 10-верстную степную полосу земли вдоль левого берега Иртыша.
«Его высокоблагородию Господину, Исправляющему Должность военного губернатора области сибирских киргизов. Заявление от имени народа старших султанов округа сибирских киргизов. 7 сентября 1866 года.
Во время ревизии в настоящем году окружных приказов Ваше высокоблагородие предлагали киргизскому народу взять в аренду 10-тиверст-ное пространство земли по кордонной линии Сибирского казачьего войска. По совещании об этом общий голос народа пришел к такому заключению, что киргизы поступили в подданство России добровольно с землями и 10-тиверстное пространство земли, которым в настоящее время торгует войско, составляло собственность киргиз. Впоследствии Правительством согласно ходатайства командира Отдельного Сибирского корпуса князя Горчакова в видах охранения кордонной линии от хищных невернопод-данных киргиз, предлагаемое киргизам ныне в аренду 10-тиверстное пространство земли, отдано временно казачьему войску. Теперь и те невер-ноподданные киргизы сделались мирными и верноподданными Русскому правительству, в степи царят совершенная тишина и спокойствие.
Принимая в соображение, что временно отданная казакам земля, за наделом их и нарезкой в запас войска, делается для войска окончательно излишнею и в видах политических не нужною. киргизы по неимению постоянных мест бедствуют, а все-таки как бы то ни было для них обременительным, платят в одно и то же время Правительству ясачную подать и в войско тройную ремонтную пошлину, не оставляют свои родовые места, где покоятся кости их прадедов и отцов. Хотя некоторые из них пытались оставить свои родовые места и поселиться в степь, но и там не найдя пустопорожних мест, возвращалась в черту 10-тиверстного пространства. По сим убеждениям киргизы. покорнейше просят ваше высокоблагородие ходатайствовать в уступке по-прежнему во владение киргиз бесплатно ту часть земли 10-тиверстного пространства, которая за наделом казаков и нарезкою в запас войска останется свободною.
Правління Олега в Києві (882-912)
У той час, як Руська земля міцніла, на півночі східнослов'янські племена ворогували між собою. Це протистояння завершилося за новгородців князювати на Русь варяга Рюрика, який намагався силою підкорити племена. Після смерті у 879 р. Рюрика правління в Новгороді перейшло до його воєводи Олега, котрий був опікуном Рюрикового сина Ігоря. Так утвердилася династія Рюриковичів. Правив Олег від імені малого Ігоря, але фактично був повновладним князем. Очевидно, протистояння зі слов'янськими племенами набуло надзвичайної гостроти, тож Олег із княжим сином мусив піти з Новгорода.
У 882 р. він зі своєю дружиною спустився на човнах по Дніпру й оволодів Києвом, убивши тамтешнього князя Аскольда. Олег проголосив Київ своєю столицею. За його правління були об'єднані майже всі східні слов'яни, що стало вирішальним кроком на шляху створення держави Київська Русь. Влада Києва поширилася не тільки на полян, деревлян і сіверян, а й на ільменських (новгородських) словенів, кривичів, радимичів, білих хорватів, уличів, на неслов'янські племена чудь і мерю.
Князь Ігор (912-945)
Після смерті Олега київським князем став Ігор. Він продовжив політику свого попередника, спрямовану на посилення центральної влади та об'єднання племен. Вийшли з покори Києву деревляни, на яких Ігор пішов війною і наклав данину більшу, ніж раніше. Протягом трьох років князь боровся з уличами, але не підкорив їх.
За часів Ігоря біля південних кордонів Русі вперше з'явилися печеніги. У 915 р. вони уклали з Києвом мир і відійшли до Дунаю, однак уже 920 р. угоду було порушено. Візантія боялася посилення Русі й спрямувала проти русів печенігів.
У 941 р. Ігор, скориставшись тим, що Візантія вела війну з арабами, вирушив із військом на кораблях до Константинополя. Поблизу міста русів зустрів добре озброєний візантійський флот, що палив кораблі грецьким вогнем. Багато руських воїнів загинуло. Похід завершився поразкою. Проте 944 р. Ігор пішов на Константинополь удруге. Було укладено договір, який був для Русі вже не такий вигідний, як попередній: руські купці знову мали сплачувати Візантії мито. Ігор зобов'язувався не нападати на візантійські землі та не пропускати до візантійських володінь у Криму болгар.
У 944 р. Ігор здійснив також похід на Закавказзя. Руські війська взяли міста Дербент, Бердаа і з великою здобиччю повернулися додому.
Часті воєнні походи відривали від мирної праці чимало людей. Відшкодувати втрати князь сподівався шляхом укладення вигідних торгових угод із Візантією, а також за рахунок данини з підлеглих Києву земель. У листопаді, коли закінчувалися всі сільськогосподарські роботи, а річки та болота сковувала крига, князі відправлялися на полюддя, тобто круговий об'їзд у землі кривичів, сіверян, деревлян, дреговичів та інших слов'ян, які сплачували їм данину. Нерідко відбиралися не тільки надлишки продуктів, а й вкрай необхідне для сім'ї. Пробувши в цьому "кормлінні" всю зиму, князі у квітні, коли скресала крига на Дніпрі, поверталися до Києва.