Урок, который нужно извлечь из этой войны: амбиции одного человека не должны приводить к катастрофическим последствиям для всего мира. Жажда власти и мирового господства еще никого не довела до хорошего, так как это гордыня. Политические игры ложатся на плечи простого народа, именно народ погибает, страдает, становится пешкой в руках у власти имущих. И конечно, Великая Отечественная война показала, что война в целом-это боль, страдания, горе, а потому не нужно повторять это снова, нужно беречь мир и уметь договариваться.
Святосла́в І́горович (близько 938[2] — березень 972) — великий князь київський (945—972). Представник династії Рюриковичів. Єдиний син київського князя Ігоря і княгині Ольги. Після загибелі батька перебував під регентством матері (945—964)[3]. Ставши самостійним правителем, проводив активну зовнішню політику, значно розширивши територію Руської держави. Підкорив волзьких булгар, аланів, радимичів, в'ятичів (964). Розгромив Хозарський каганат (965—968)[3]. 968 року допоміг візантійському імператорові Никифору Фоці придушити повстання болгар, але його спроба залишитися в Болгарії змусила Візантію нацькувати на Київ печенігів[3]
Урок, который нужно извлечь из этой войны: амбиции одного человека не должны приводить к катастрофическим последствиям для всего мира. Жажда власти и мирового господства еще никого не довела до хорошего, так как это гордыня. Политические игры ложатся на плечи простого народа, именно народ погибает, страдает, становится пешкой в руках у власти имущих. И конечно, Великая Отечественная война показала, что война в целом-это боль, страдания, горе, а потому не нужно повторять это снова, нужно беречь мир и уметь договариваться.
Объяснение:
Святосла́в І́горович (близько 938[2] — березень 972) — великий князь київський (945—972). Представник династії Рюриковичів. Єдиний син київського князя Ігоря і княгині Ольги. Після загибелі батька перебував під регентством матері (945—964)[3]. Ставши самостійним правителем, проводив активну зовнішню політику, значно розширивши територію Руської держави. Підкорив волзьких булгар, аланів, радимичів, в'ятичів (964). Розгромив Хозарський каганат (965—968)[3]. 968 року допоміг візантійському імператорові Никифору Фоці придушити повстання болгар, але його спроба залишитися в Болгарії змусила Візантію нацькувати на Київ печенігів[3]