Соотнесите отрасли промышленности в Казахстане и особенности развития предприятий данных отраслей.
Количество связей: 5
Работы на предприятиях
велись в основном
ТОЛЬКО В весеннее и
Горнорудные
предприятия
летнее время, так как
рабочие это киргизы —
кочевники, большая
часть предприятий
принадлежит
иностранцам, число
рабочих от 5 до 12
человек.
Предприятия по
переработке
сельскохозяйственного
сырья
Расположена в
Центральном Казахстане
Ив Прииртышье,
принадлежала русским
купцам, открытие
месторождений
принадлежит Байжанову
и Пшенбаеву
Маломощные
предприятия с
численностью рабочих от
2 до 5,
неквалифицированный
рабочий класс из числа
местных жителей,
продукция для
внутреннего потребления
и в европейскую часть
России
Нефтяной промысел
В основном на
предприятиях работали​

К 1929 в стране начался кризис из-за нехватки продовольствия( в частности - зерна). дефицит продовольствия еще более усилился после того, как власти закрыли огромное количество лавок и кустарных мастерских, так или иначе связанных с производством и реализацией пищевых продуктов. правительство винило в кризисе сельское хозяйство и частное предпринимательство. поэтому было решено взять курс на ликвидацию частной торговли и предпринимательства. правительство отказалось от нэпа. решено было полностью подчинить крестьян государству путем коллективизации.

Лівобере́жна Україна — найменування частини України на лівому березі Дніпра у складі Російської імперії в другій половині 17 — 18 століть, після Андрусівського перемир'я між Московським царством й Річчю Посполитою (1667 року). Називалася також Гетьманщиною[1].

До історичного регіону Лівобережної України входили території Чернігівської, Полтавської, лівобережної частини Київської й Черкаської областей, Київ з невеликим районом довкола нього на Правобережжі, а також північна частина Дніпропетровської області.

На Лівобережній Україні існувала автономна влада, засади якої склалися під час Визвольної війни українського народу (1648–1654) під проводом Богдана Хмельницького. Головою управління був гетьман, який формально вибирався на генеральній військовій раді. З адміністративної точки зору Лівобережна Україна поділялася на полки (10) і сотні, на чолі яких стояли полковники й сотники. Формально ці посади також були виборними, але фактично їх займали представники козацької старшини, що призначалися гетьманом з наступним затвердженням царським указом.

В 1722–1734 роках тимчасово, а в 1764 році остаточно гетьманське управління було ліквідоване, а його функції передані Малоросійській колегії. В період 1764-1783 років козацький устрій був поступово інкорпорований до РІА. Обмежена автономія Лівобережної України зберігалася до 1781 року, коли вона була розділена на Чернігівське, Новгород-Сіверське й Київське намісництва; в 1796 році стала називатися Малоросійською губернією, розділеною в 1802 на Чернігівську й Полтавську губернії які входили до Малоросійського генерал-губернаторства