Соотнесите после распада их территорией образовавшие государства Монгольской империи с От Южного Алтая реки Или до и реки Амударья. Восточный Туркестан, большая часть Семиречья и Мавереннахр Иран, Закавказье,часть земли западной Аравии Улус Джучи, основная территория Евразии, улус Кипчаков. От Алтая на востоке на западе до Дуная Держава Хулагу О Золотая Орда O Государство Чагатая
На территориях бывшего древнерусского государства возникли два центра Православной церкви. Это было связано с тем, что издревле центром православия, откуда оно и распространялось по русским землям, был Киев. Однако город был ослаблен после монгольского разгрома, и с 1325 года местом пребывания Киевских митрополитов стала Москва. Однако, в итоге Киев вошел в состав в ВКЛ, тогда началось увеличение его культурной и экономической значимости, назначались митрополиты. Сложилась ситуация, когда в Москве был свой Киевский митрополит, а в Киеве другой. С 1448 года Московский митрополит был назначен без согласования с Константинополем, Русская православная церковь приобрела статус автокефалии.
Варто відзначити також історичні уроки української революції : – необхідність опору на власний народ, а не на іноземну до оперативне розв’язання невідкладних соціально-економічних завдань, турбота про забезпечення добробуту народу, що забезпечує підтримку революції ; – створення власної регулярної армії для захисту національної держави і розбудову владних структур не лише в центрі, а й на місцях; – чіткість програмних завдань розбудови національної держави; – наступальність агітаційно-пропагандистської роботи в масах; – забезпечення єдності в керівництві і в суспільстві загалом; – турбота про забезпечення зовнішньополітичних та зовнішньоекономічних інтересів держави. Українська національно – демократична революція 1917 – 1920 рр. має велике історичне значення: – у ході революції український народ створив власну державу і декілька років підтримував її існування; – героїчна боротьба українського народу 1917 – 1920 рр. стала прикладом і дала досвід наступним поколінням українців. Без цієї боротьби було б неможливим проголошення державної незалежності в 1991 р. Центральна Рада, Гетьманщина, ЗУНР, Директорія являли собою важливі сходинки у створенні незалежної України. Але в результаті боротьби різних політичних сил на більшій частині України встановилася більшовицька радянська влада з її у кінцевому рахунку тоталітарним режимом. Зазначена українська територія увійшла до складу Союзу РСР, а західна частина України опинилася під владою Польщі, Чехословаччини та Румунії. Історія боротьби за державне відродження України свідчить, що успіх міг бути досягнутий у важкий період 1917—1920 pp. тільки за умов згуртованості народу. Протистояння соціальних, національних та політичних в, груп та партій, які так чи інакше виступали за державне відродження України на тому чи іншому етапі боротьби, набувало гострих форм, що гальмувало будівництво української державності і у кінцевому підсумку призвело до кризи. Лише опора на власні сили могла призвести до перемоги, а вона досягалася перш за все забезпеченням згоди в Україні. Деяким лідерам партій слід було б менше думати про задоволення власних амбіцій. Іншим чинником, який породив зазначені труднощі, була переоцінка іноземних сил як опори в боротьбі за незалежність України. Усі іноземні сили, які залучались до справи збереження самостійності України, в кінцевому підсумку переслідували власні інтереси, нерідко протилежні інтересам народу України. Зазначені прорахунки національних демократів, а також до російських більшовиків більшовикам України вирішальною мірою полегшили прихід до влади у північно-східній частині України в грудні 1917р. більшовицького уряду і в підсумку — утворення УСРР та встановлення радянської влади на більшій частині України.
Українська національно – демократична революція 1917 – 1920 рр. має велике історичне значення: – у ході революції український народ створив власну державу і декілька років підтримував її існування; – героїчна боротьба українського народу 1917 – 1920 рр. стала прикладом і дала досвід наступним поколінням українців. Без цієї боротьби було б неможливим проголошення державної незалежності в 1991 р.
Центральна Рада, Гетьманщина, ЗУНР, Директорія являли собою важливі сходинки у створенні незалежної України. Але в результаті боротьби різних політичних сил на більшій частині України встановилася більшовицька радянська влада з її у кінцевому рахунку тоталітарним режимом. Зазначена українська територія увійшла до складу Союзу РСР, а західна частина України опинилася під владою Польщі, Чехословаччини та Румунії.
Історія боротьби за державне відродження України свідчить, що успіх міг бути досягнутий у важкий період 1917—1920 pp. тільки за умов згуртованості народу. Протистояння соціальних, національних та політичних в, груп та партій, які так чи інакше виступали за державне відродження України на тому чи іншому етапі боротьби, набувало гострих форм, що гальмувало будівництво української державності і у кінцевому підсумку призвело до кризи. Лише опора на власні сили могла призвести до перемоги, а вона досягалася перш за все забезпеченням згоди в Україні. Деяким лідерам партій слід було б менше думати про задоволення власних амбіцій. Іншим чинником, який породив зазначені труднощі, була переоцінка іноземних сил як опори в боротьбі за незалежність України. Усі іноземні сили, які залучались до справи збереження самостійності України, в кінцевому підсумку переслідували власні інтереси, нерідко протилежні інтересам народу України. Зазначені прорахунки національних демократів, а також до російських більшовиків більшовикам України вирішальною мірою полегшили прихід до влади у північно-східній частині України в грудні 1917р. більшовицького уряду і в підсумку — утворення УСРР та встановлення радянської влади на більшій частині України.