Кіммерійці – перше плем’я на території сучасної України, про яке ми знаємо не лише з археологічних джерел і яке відомо за назвою. Кіммерійці згадуються античними грецькими авторами, зокрема Гомером та Геродотом, а також у ассирійських текстах. Частина дослідників ідентифікує кіммерійців з пізніми пам’ятками білозерської археологічної культури XII–IX ст., або з пам’ятками чорногорівської культури і новочеркаськими пам’ятками ІХ ст. до Р.Х. Загалом більшість знахідок степової зони приписують кіммерійцям та відносять до умовної “кіммерійської культури”. Ймовірно, під назвою “кіммерійці” античні автори розуміли все населення Північного Причорномор’я передскіфської епохи, тому таке спрощення є виправданим. Кіммерійці майстерно оброблювали залізо, проте використовували і знаряддя праці та зброю з бронзи. Вони розводили коней і займались кочовим скотарством. Задля отримання здобичі кіммерійці здійснювали військові набіги на сусідні племена. У 720-х рр. до Р.Х. кіммерійці напали на закавказьку державу Урарту, розбивши її військо та здійснивши набіг на її територію. Пізніше кіммерійці вступили у конфлікт з іншою великою державою регіону – Ассирією. У одній з битв з ассирійцями кіммерійці вбили їхнього царя Саргона ІІ, проте були розбиті та відступили з Ассирії. У якості найманців кіммерійці служили у різних державах Близького Сходу.
Поряд з кіммерійцями в Україні жили носії інших культур: висоцької (у сучасних Галичині та Волині), лужицької (північно-західна Україна і далі на захід до р. Ельби), бондарихінської (лісостеп Лівобережжя) тощо. Серед представників культур, яких не вважають кіммерійцями, особливе місце займають представники чорноліської культури (XI–VIII ст.), що мешкали у лісостеповій смузі північніше від кіммерійців (від середньої течії Дністра до середньої течії Ворскли) і яких деякі дослідники пов’язують з давніми фракійцями або навіть праслов’янами; В. Клочко, виходячи з аналізу комплексу озброєння білозерської та чорноліської культур, дійшов висновку про можливу етнічну спорідненість їх носіїв. Чорноліська культура була землеробською й осілою, однак велику роль у їхньому господарстві відігравав кінь. Ймовірно, племена цієї культури ворогували з кіммерійцями, оскільки на території поширення чорноліської культури знайдено великі укріплені городища. Відтак можна припустити, що рівень військового мистецтва носіїв культури був не нижчим за кіммерійський.
В данном реферате мы рассмотрим тему "Судьба Петровских реформ в эпоху дворцовых переворотов". По мнению большинства историков, причинами дворцовых переворотов являются следующие: - отойдя от национальной политической традиции, согласно которой престол переходил лишь к прямым наследникам царя, Петр сам подготовил кризис власти (не осуществив указ о 1722 г. о наследовании престола, не назначив себе наследника); - на Российский престол после смерти Петра претендовало большое количество прямых и косвенных наследников; - во всей своей полноте проявились существовавшие корпоративные интересы дворянства и родовой знати. Говоря об эпохе дворцовых переворотов, следует подчеркнуть что они не являлись государственными, т.е. преследовали цели радикальных изменений политической власти и государственного устройства(исключением явились события 1730 г.) При анализе эпохи дворцовых переворотов важно обратить внимание на следующие моменты. Во-первых, инициаторами переворотов выступали различные дворцовые группировки, стремившиеся возвести на престол своего ставленника. Во-вторых, важнейшим следствием переворотов явилось усиление экономических и политических позиций дворянства. В-третьих, движущей силой переворотов была гвардия Действительно именно гвардия в рассматриваемый период решила вопрос о том , кому быть на престоле. Можно говорить об особой политической роли гвардии в истории России, которую она играла вплоть до событий декабря 1825 г. на Сенатской площади. В целом, наиболее правильно было бы оценивать время дворцовых переворотов как период развития дворянской империи от петровских образований до новой крупной модернизации страны при Екатерине 2. Во второй четверти - середине 18 века не было крупных реформ (более того, по мнению некоторых ученых, период до правления Елизаветы Петровны оценивается как период контрреформ). 2. Правление Екатерины 1 (1725-1727) В Российской истории были периоды, когда при отсутствии прямых наследников вопрос о том, кому занять престол, решался Земскими со
Поряд з кіммерійцями в Україні жили носії інших культур: висоцької (у сучасних Галичині та Волині), лужицької (північно-західна Україна і далі на захід до р. Ельби), бондарихінської (лісостеп Лівобережжя) тощо. Серед представників культур, яких не вважають кіммерійцями, особливе місце займають представники чорноліської культури (XI–VIII ст.), що мешкали у лісостеповій смузі північніше від кіммерійців (від середньої течії Дністра до середньої течії Ворскли) і яких деякі дослідники пов’язують з давніми фракійцями або навіть праслов’янами; В. Клочко, виходячи з аналізу комплексу озброєння білозерської та чорноліської культур, дійшов висновку про можливу етнічну спорідненість їх носіїв. Чорноліська культура була землеробською й осілою, однак велику роль у їхньому господарстві відігравав кінь. Ймовірно, племена цієї культури ворогували з кіммерійцями, оскільки на території поширення чорноліської культури знайдено великі укріплені городища. Відтак можна припустити, що рівень військового мистецтва носіїв культури був не нижчим за кіммерійський.
В данном реферате мы рассмотрим тему "Судьба Петровских реформ в эпоху дворцовых переворотов". По мнению большинства историков, причинами дворцовых переворотов являются следующие: - отойдя от национальной политической традиции, согласно которой престол переходил лишь к прямым наследникам царя, Петр сам подготовил кризис власти (не осуществив указ о 1722 г. о наследовании престола, не назначив себе наследника); - на Российский престол после смерти Петра претендовало большое количество прямых и косвенных наследников; - во всей своей полноте проявились существовавшие корпоративные интересы дворянства и родовой знати. Говоря об эпохе дворцовых переворотов, следует подчеркнуть что они не являлись государственными, т.е. преследовали цели радикальных изменений политической власти и государственного устройства(исключением явились события 1730 г.) При анализе эпохи дворцовых переворотов важно обратить внимание на следующие моменты. Во-первых, инициаторами переворотов выступали различные дворцовые группировки, стремившиеся возвести на престол своего ставленника. Во-вторых, важнейшим следствием переворотов явилось усиление экономических и политических позиций дворянства. В-третьих, движущей силой переворотов была гвардия Действительно именно гвардия в рассматриваемый период решила вопрос о том , кому быть на престоле. Можно говорить об особой политической роли гвардии в истории России, которую она играла вплоть до событий декабря 1825 г. на Сенатской площади. В целом, наиболее правильно было бы оценивать время дворцовых переворотов как период развития дворянской империи от петровских образований до новой крупной модернизации страны при Екатерине 2. Во второй четверти - середине 18 века не было крупных реформ (более того, по мнению некоторых ученых, период до правления Елизаветы Петровны оценивается как период контрреформ). 2. Правление Екатерины 1 (1725-1727) В Российской истории были периоды, когда при отсутствии прямых наследников вопрос о том, кому занять престол, решался Земскими со