2.Летопись повествует о рождении Ярослава в 978 году, это означает, что умер он на 76-м году жизни. По другим версиям, князь появился на свет между 983 и 986 годами. Он был третьим сыном Владимира Святославовича от Рогнеды, дочери полоцкого князя Рогволода. Отец посадил юного Ярослава на княжение в Ростов.
3.В 1014 году Ярослав решил показать свой независимый характер и решил не платить ежегодный урок (дань) Киеву в размере 2000 гривен. Всё это вызвало гнев у Владимира, и он даже собирался вразумить сына походом на Новгород, но не успел, вскоре заболел и в июле 1015 года умер. К власти в Киеве пришёл старший брат Ярослава Святополк, учинивший расправу над младшими братьями Борисом и Глебом, войдя в русскую историю под именем Окаянного. Ярослав включился в борьбу с Киевом. Осенью 1016 года встретились два войска. У Любеча на Днепре Ярослав разбил войско Святополка, который бежал в Польшу к своему тестю Болеславу Храброму. Ярослав вступил в Киев.
Описать внешность Дорошенка,я думаю, можно просто по фотографии. Я написала по-своему, а лучше ты посмотри несколько его фотографий и, если хочешь, добавь свои мысли.
Объяснение:
Петро Дорошенко - визначний український військовий, політичний і державний діяч.
Щодо зовнішності Петра Дорошенка - виглядає він зібраною, розумною людиною, яка намагається завжди досягати своїх цілей. Сіливий, не боїться преград. Він з вусами та бородою. На голові у нього завжди шапка, на якій є два пера, а також в козацькому одязі та в довгому темному плащу. Завжди тримає міцно в руці свою довгу булаву.
Особисте життя гетьмана Петра Дорошенка було так само складним, як і його політика. Він був тричі одружений та залишив по собі щонайменше п’ятеро дітей. Мав добру освіту, добре знав декілька мов - латинську й польську мови.
Петро Дорошенко був високоосвіченою людиною, вмів вести переговори на високому рівні. У зв'язку з цим фактом йому було доручено навести контакт з командувачем польськими військами Любомирських.
Політичні погляди у Петра визначилися досить рано, а з плином часу вони зазнавали серйозних змін. Вірність ідеалам патріотично налаштованого заможного козацтва він проніс через усе життя. Ще молодим завзятим козаком Чигиринського полку помітно виділявся із натовпу однолітків гостротою розуму, хоробрістю та освіченістю. І вже трохи пізніше у неповних 30 років він став полковником Прилуцького полку, потім Черкаського і Чигиринського полків у війську Богдана Хмельницького. Виконував важливі його доручення, вів переговори з польським і шведським урядами.
У 1658 р. Дорошенко – прилуцький полковник, активний учасник російсько-української війни (1658-1659).
Прагнучи стабілізувати внутрішнє становище Правобереженої України, Дорошенко при підтримці київського митрополита Й. Тукальського провів ряд важливих реформ. Щоб позбутися залежності від козацької старшини, створив постійне 20-тисячне військо, яке відзначалися хоробрістю в боях і було особистою віддане гетьманові.
В часи Руїни саме Петро Дорошенко найпослідовніше проводив політику на відновлення єдності та суверенітету козацької держави, яка у 1663 році розпалася на дві окремі гетьманати. Намагаючись здобути підтримку серед народних мас, Дорошенко часто скликав козацькі ради, де вислуховував думку рядових козаків.
Разом з активними заходами по реорганізації внутрішнього державного життя України Дорошенко розгорнув широку зовнішньополітичну діяльність. Стратегічною метою всієї внутрішньої і зовнішньої політики Дорошенка було об’єднання під своєю владою Лівобережної і Правобережної України.
Для зміцнення фінансової системи Гетьманщини Дорошенко встановив на українському кордоні нову митну лінію і почав карбувати власну монету. Проводячи політику колонізації незалежних земель, Дорошенко на степовому пограниччі утворив новий Торговицький полк.
Один історик В.Антонович слушно зауважив про Петра Дорошенка: «Незважаючи на свої політичні помилки й невдачі, серед сучасних йому козацьких провідників являє Дорошенко відрадне явище: не дрібний егоїзм, не змагання до наживи й особистих вигод кермувало цим гетьманом: він щиро дбав про добро рідного краю».
ответ: Привет. Далее.
Объяснение:
1. 1016-1054(в 1016 он захватил Киев)
2.Летопись повествует о рождении Ярослава в 978 году, это означает, что умер он на 76-м году жизни. По другим версиям, князь появился на свет между 983 и 986 годами. Он был третьим сыном Владимира Святославовича от Рогнеды, дочери полоцкого князя Рогволода. Отец посадил юного Ярослава на княжение в Ростов.
3.В 1014 году Ярослав решил показать свой независимый характер и решил не платить ежегодный урок (дань) Киеву в размере 2000 гривен. Всё это вызвало гнев у Владимира, и он даже собирался вразумить сына походом на Новгород, но не успел, вскоре заболел и в июле 1015 года умер. К власти в Киеве пришёл старший брат Ярослава Святополк, учинивший расправу над младшими братьями Борисом и Глебом, войдя в русскую историю под именем Окаянного. Ярослав включился в борьбу с Киевом. Осенью 1016 года встретились два войска. У Любеча на Днепре Ярослав разбил войско Святополка, который бежал в Польшу к своему тестю Болеславу Храброму. Ярослав вступил в Киев.
4,5,6 во вложении.
7. А вот тут именно твое мнение.
Описать внешность Дорошенка,я думаю, можно просто по фотографии. Я написала по-своему, а лучше ты посмотри несколько его фотографий и, если хочешь, добавь свои мысли.
Объяснение:
Петро Дорошенко - визначний український військовий, політичний і державний діяч.
Щодо зовнішності Петра Дорошенка - виглядає він зібраною, розумною людиною, яка намагається завжди досягати своїх цілей. Сіливий, не боїться преград. Він з вусами та бородою. На голові у нього завжди шапка, на якій є два пера, а також в козацькому одязі та в довгому темному плащу. Завжди тримає міцно в руці свою довгу булаву.
Особисте життя гетьмана Петра Дорошенка було так само складним, як і його політика. Він був тричі одружений та залишив по собі щонайменше п’ятеро дітей. Мав добру освіту, добре знав декілька мов - латинську й польську мови.
Петро Дорошенко був високоосвіченою людиною, вмів вести переговори на високому рівні. У зв'язку з цим фактом йому було доручено навести контакт з командувачем польськими військами Любомирських.
Політичні погляди у Петра визначилися досить рано, а з плином часу вони зазнавали серйозних змін. Вірність ідеалам патріотично налаштованого заможного козацтва він проніс через усе життя. Ще молодим завзятим козаком Чигиринського полку помітно виділявся із натовпу однолітків гостротою розуму, хоробрістю та освіченістю. І вже трохи пізніше у неповних 30 років він став полковником Прилуцького полку, потім Черкаського і Чигиринського полків у війську Богдана Хмельницького. Виконував важливі його доручення, вів переговори з польським і шведським урядами.
У 1658 р. Дорошенко – прилуцький полковник, активний учасник російсько-української війни (1658-1659).
Прагнучи стабілізувати внутрішнє становище Правобереженої України, Дорошенко при підтримці київського митрополита Й. Тукальського провів ряд важливих реформ. Щоб позбутися залежності від козацької старшини, створив постійне 20-тисячне військо, яке відзначалися хоробрістю в боях і було особистою віддане гетьманові.
В часи Руїни саме Петро Дорошенко найпослідовніше проводив політику на відновлення єдності та суверенітету козацької держави, яка у 1663 році розпалася на дві окремі гетьманати. Намагаючись здобути підтримку серед народних мас, Дорошенко часто скликав козацькі ради, де вислуховував думку рядових козаків.
Разом з активними заходами по реорганізації внутрішнього державного життя України Дорошенко розгорнув широку зовнішньополітичну діяльність. Стратегічною метою всієї внутрішньої і зовнішньої політики Дорошенка було об’єднання під своєю владою Лівобережної і Правобережної України.
Для зміцнення фінансової системи Гетьманщини Дорошенко встановив на українському кордоні нову митну лінію і почав карбувати власну монету. Проводячи політику колонізації незалежних земель, Дорошенко на степовому пограниччі утворив новий Торговицький полк.
Один історик В.Антонович слушно зауважив про Петра Дорошенка: «Незважаючи на свої політичні помилки й невдачі, серед сучасних йому козацьких провідників являє Дорошенко відрадне явище: не дрібний егоїзм, не змагання до наживи й особистих вигод кермувало цим гетьманом: він щиро дбав про добро рідного краю».