Колонизация — выкачивание ресурсов из одной страны/региона и их поставка к хозяину колонии.
Ярким примером колонизации являлась Великобритания, захватившая почти половину земного шара в период колонизации. В Китае им был нужен опиум, на Индостане — чай и так далее. За такую политику экспансии (расширения территорий) ее прозвали «Империей, над которой никогда не заходит солнце».
В общем то методы захвата территорий были типичными для колонизаторов — навязывание «сохранности суверенитета» в обмен на ресурсы, а в случае отказа — война.
Сейчас мы можем наблюдать, как Африка и Азия, огромные территории которых фактически принадлежали европейцам, страдают сегодня от голода, войны и разрухи. Та же самая Британия спровоцировала рознь между Индией с одной стороны и Пакистаном с Бангладешем с другой.
Війна стала кульмінацією політичної Американської Революції, коли багато колоністів не визнали легітимність Парламенту Сполученого Королівства, що продовжував керувати ними без жодного представництва американців, керуючись тезою про те, що це порушує права британського населення. Перший Континентальний Конгрес було скликано у 1774 році задля урегулювання відносин між Великою Британією та тринадцятьма суверенними колоніями, складання петиції королю Великої Британії Георгу ІІІ про необхідність втручання у справи Парламенту, організації бойкоту британських товарів, в той же час формально залишаючись підданими Британської Корони. Їхні вимоги було проігноровано, тож у 1775 році силами Місцевих конгресів було скликано Другий Континентальний Конгрес, що створив Континентальну Армію з частин британських солдатів, розквартированих у Бостоні, Массачусетс. Подальші петиції до короля з вимогою втрутитися в справи парламенту призвели до того, що Конгрес було звинувачено в державній зраді, а тринадцять штатів оголошено територією заколоту. У 1776 році американці відповіли формальним проголошенням незалежності у кордонах однієї держави — Сполучених Штатів Америки, заявляючи про свій суверенітет та відмову від будь-яких зобов'язань перед Британською монархією.Уряд Франції під керівництвом короля Людовика XVI, починаючи з 1776, таємно постачав повсталим провіант, зброю та амуніцію, але воєнні успіхи Британії у 1777 році спонукали Францію відкрито вступити в війну у 1778 році, тим самим зрівнявши сили по обидва боки. Іспанія та Голландія, союзники Франції, втрутилися у війну з Королівством Велика Британія протягом наступних двох років, погрожуючи вторгненням на територію Британських островів. Крім того, своїми військовими кампаніями в Європі вони серйозно випробовували військову силу Королівства Велика Британія, влаштувавши атаку на Мінорку та Гібралтар, що призвело до ескалації повномасштабної війни на морі. Вступ у війну Іспанії завершився вигнанням британських військ із Західної Флориди та прикриттям південного флангу Американських колоній.
Ярким примером колонизации являлась Великобритания, захватившая почти половину земного шара в период колонизации. В Китае им был нужен опиум, на Индостане — чай и так далее. За такую политику экспансии (расширения территорий) ее прозвали «Империей, над которой никогда не заходит солнце».
В общем то методы захвата территорий были типичными для колонизаторов — навязывание «сохранности суверенитета» в обмен на ресурсы, а в случае отказа — война.
Сейчас мы можем наблюдать, как Африка и Азия, огромные территории которых фактически принадлежали европейцам, страдают сегодня от голода, войны и разрухи. Та же самая Британия спровоцировала рознь между Индией с одной стороны и Пакистаном с Бангладешем с другой.