составить памятку характеристику исторического деятеля с дополнительного материала и текста параграфа (см. документ). Памятку составлять по следующей схеме.
Памятка «Характеристика исторического деятеля»
1. Сведения о жизненном пути (происхождение, наиболее значимые факты биографии). Условия, повлиявшие на формирование личности, взглядов, убеждений.
2. Личные качества (интеллектуальные, нравственные, волевые), степень их соответствия задачам, которые решал исторический деятель.
3. Жизненные принципы, идеалы, мотивы поведения действия, средства достижения цели.
5. Соотнесенность целей исторического деятеля и интересов какой-либо социальной группы.
6. Противоречия в деятельности личности.
7. Роль личности в истории.
8. Ваше отношение к историческому деятелю.
Английский парламент изначально задумывался как королевский совещательный судебный орган для жалоб. В 1215 году крупные землевладельцы добились от Иоанна Безземельного подписания Великой хартии вольностей, согласно которой монарх не мог вводить новые налоги без согласия королевского совета. Со временем этот орган окончательно перешёл от судебных функций к законодательным, и к концу XV века принятие закона в Англии требовало одобрения не только короля, но и обеих палат Парламента.
В процессе Славной революции английские левеллеры и другие радикальные пуритане выдвинули требование широкого представительства в Парламенте, расширения полномочий Палаты общин и избирательного права для всего мужского населения страны. Хотя республика просуществовала недолго, и в 1660 году была восстановлена монархия, полномочия Парламента значительно расширились, в особенности по вопросам о назначении премьер-министра. В начале XVIII века возникли две политические партии: Виги и Тори. Принятие законов стало невозможным без поддержки руководства партийного большинства в Палате общин, и монархи оказались вынужденными отдать формирование исполнительной власти этому руководству. В 1783 году король Георг III отказался признать предложенные Вигами кандидатуры премьер-министра и членов кабинета, что привело к конституционному кризису, и в итоге король уступил. Следует отметить, что в силу имущественного ценза избирательным правом обладало около 5 % взрослого населения (реформы начались только в 1832 году и продолжались до 1928 года, когда женщины получили право голоса). Жители британских колоний вообще не имели представительства в Парламенте, хотя были обязаны платить налоги Короне.
В то же время, в силу удалённости от Лондона, многие британские колонии получили достаточно широкую автономию, учредили местные выборные органы самоуправления и в ряде регионов наделили избирательным правом большинство взрослых мужчин белой расы[1]. Распространение частной собственности и землевладения усилению популярности идей о естественных правах человека и народном суверенитете.
Роки Паді́ння За́хідної Ри́мської імпе́рії — одна з проблем в історіографії Пізньої Античності, в основі якої лежить дослідження причин ліквідації влади імператорів Західної Римської (Гесперійської) імперії. Її дослідження бере свій початок з роботи англійського історика Едварда Гіббона (1776) «Історія занепаду і падіння Римської імперії» (англ. The History of the Decline and Fall of the Roman Empire).
Гесперійський імператор Юлій Майоріан (457—461) зробив останню спробу зміцнити державу. Він намагався впорядкувати збирання податків, покращити життя середніх землевласників, відновити покинуті міста. Щоб полегшити фінансові справи в провінціях, Майоріан намагався скасувати їхні борги. За його правління дещо зміцнилося становище римлян у Галлії та Іспанії. Міць імперії почала відроджуватися. Однак у цьому не була зацікавлена ані римська знать, ані варварські королі, яким заважала сильна влада. Майоріана було вбито, разом з ним була втрачена остання надія римлян на відновлення імперії. Почалася низка швидких змін імператорів на троні, влада яких поступово втрачала навіть зовнішні ознаки. Імператори стали цілком залежними від волі варварських вождів, яким довіряли командування імператорською вартою.
У 476 році германський вождь, командир гвардії Одоакр, усунув від влади 16-річного імператора Ромула Августула, відіславши його до свого маєтку. Іронія долі полягала в тому, що останній гесперійський імператор мав ім'я колишнього засновника міста Рима й першого царя Римської держави — Ромула. Корону та пурпурну мантію імператора відправили до Константинополя на знак визнання єдиним володарем з титулом імператора східного володаря Зенона. В Італії було утворено власне королівство — держава Одоакра. Цією подією історики традиційно завершають найдовший відрізок історії людства — історія стародавнього світу.
Объяснение: