Система освіти в Європі фактично перебувала в руках церкви. В VI столітті з'явився перший монастир заснований святим Бенедиктом. Який пізніше і розробив устав монастирського життя. Від ченців вимагали виконання 3 обітниць: безшлюбності, бідності, слухняності. Монастир одночасно був центром освіти. У монастирських і церковних школах учили тексти латинською мовою.
Для середньовічної цивілізації заходу й для церкви зокрема одним з найважливіших було питання об відношення до мирської влади. В 413 році Аврелій Августин у своєму творі про град Божий порушив питання про відношення церкви і влади. Він сформулював свого роду політичну теорію. За якою надалі жило й розвивалося усе середньовіччя. Він стверджував що історія людства це боротьба праведників, що населяє град божий, і грішників які населяють град земний.
Таким чином протягом яких небудь двох років після укладення Кревської унії було зігнано з українських волостей усіх значніших князів. Правда Київську землю віддано іншому князеві, Скиргайлу Ольгердовичу, але він слідом помер; чернигівські землі дано Свитригайлові, але й той тут довго не посидів. На початках XV ст. на Україні залишилися тільки меньші князівства як ось Ратенське, Пінське, Чорторійське, Стародубівське, Острозьке. Це були вже не ті майже самостійні князівства-держави, а тільки великі маєтки. Як на маєтки, були вони незвичайно великі, на великі десятки верств, але не мали політичного значення. І Україна стала провінцією великого князівства Литовського.
Для українських феодалів (у цьому випадку народ навряд чи мав якесь політичне значення) збереження автономії Великого князівства було справою великої ваги, оскільки литовці, на відміну від поляків, визнавали їх за рівних собі. Більше того, у двох випадках Вітаутас продовжував особливо милу серцю його українських васалів політику. Він відновлює почате Альгердасом на схід, щоб «збирати руські землі», а також із наміром підкорити розрізнені залишки Золотої Орди йде на південь і паралельно зводить систему укріплень для захисту своїх підданих від кочовиків. Але поряд із цим вольовий Вітаутас вдається до заходів, що куди менше імпонували українцям. Аби зрозуміти їхнє значення, слід у загальних рисах охарактеризувати політичний устрій Великого князівства.
Із зближенням польської та литовської знаті посилювався розрив між знаттю литовською та українською. Поділ на католиків і православних, що виник у Великому князівстві внаслідок Кревської унії 1385 р., тепер поглиблювався суспільними й політичними привілеями католиків. Руйнація традиційних підвалин життя часів Київської Русі, порушення сталих політично-династичних зв'язків призвели до того, що українські землі опинилися під зверхністю сусідніх держав і в першу чергу Литви і Польщі.
Система освіти в Європі фактично перебувала в руках церкви. В VI столітті з'явився перший монастир заснований святим Бенедиктом. Який пізніше і розробив устав монастирського життя. Від ченців вимагали виконання 3 обітниць: безшлюбності, бідності, слухняності. Монастир одночасно був центром освіти. У монастирських і церковних школах учили тексти латинською мовою.
Для середньовічної цивілізації заходу й для церкви зокрема одним з найважливіших було питання об відношення до мирської влади. В 413 році Аврелій Августин у своєму творі про град Божий порушив питання про відношення церкви і влади. Він сформулював свого роду політичну теорію. За якою надалі жило й розвивалося усе середньовіччя. Він стверджував що історія людства це боротьба праведників, що населяє град божий, і грішників які населяють град земний.
Таким чином протягом яких небудь двох років після укладення Кревської унії було зігнано з українських волостей усіх значніших князів. Правда Київську землю віддано іншому князеві, Скиргайлу Ольгердовичу, але він слідом помер; чернигівські землі дано Свитригайлові, але й той тут довго не посидів. На початках XV ст. на Україні залишилися тільки меньші князівства як ось Ратенське, Пінське, Чорторійське, Стародубівське, Острозьке. Це були вже не ті майже самостійні князівства-держави, а тільки великі маєтки. Як на маєтки, були вони незвичайно великі, на великі десятки верств, але не мали політичного значення. І Україна стала провінцією великого князівства Литовського.
Для українських феодалів (у цьому випадку народ навряд чи мав якесь політичне значення) збереження автономії Великого князівства було справою великої ваги, оскільки литовці, на відміну від поляків, визнавали їх за рівних собі. Більше того, у двох випадках Вітаутас продовжував особливо милу серцю його українських васалів політику. Він відновлює почате Альгердасом на схід, щоб «збирати руські землі», а також із наміром підкорити розрізнені залишки Золотої Орди йде на південь і паралельно зводить систему укріплень для захисту своїх підданих від кочовиків. Але поряд із цим вольовий Вітаутас вдається до заходів, що куди менше імпонували українцям. Аби зрозуміти їхнє значення, слід у загальних рисах охарактеризувати політичний устрій Великого князівства.
Із зближенням польської та литовської знаті посилювався розрив між знаттю литовською та українською. Поділ на католиків і православних, що виник у Великому князівстві внаслідок Кревської унії 1385 р., тепер поглиблювався суспільними й політичними привілеями католиків. Руйнація традиційних підвалин життя часів Київської Русі, порушення сталих політично-династичних зв'язків призвели до того, що українські землі опинилися під зверхністю сусідніх держав і в першу чергу Литви і Польщі.
Подробнее - на -
Объяснение: