Багато чого в культурі XX ст. робить її зовсім іншою в порівнянні з усією попередньою історією людства. З небаченою силою проявилася закономірність прискорення історичного процесу. Перестають відігравати попередню роль простори і відстані, а протягом життя лише одного покоління відбуваються зміни такої глибини і значущості, що вони змінюють і образ світу б мислення. Якщо останні 50 тисяч років існування людства виміряти числом поколінь (тривалість життя покоління умовно приймемо за 62 роки, хоча у давнину людині було відведено речинець у 2—2,5 рази менший), то всього одержимо близько 800 таких поколінь. З них 650 провели своє життя у печерах. Тільки протягом 70 останніх поколінь став можливим тісніший зв'язок між людьми завдяки писемності. Лише протягом життя останніх шести поколінь ми познайомилися з друкованим словом, а при чотирьох — навчилися досить точно вимірювати час. Лише останні два користуємося електромотором. А переважна більшість всіх матеріальних цінностей, з якими ми маємо справу у повсякденному житті, була вперше створена протягом життя сучасного покоління. Відзначимо, що при збереженні нинішніх глобальних демографічних тенденцій років через 40—50 кількість людей, які живуть на землі, вперше в історії перевищить кількість усіх померлих разом взятих. І це не фантастичне припущення — в Індії і Китаї в кінці XX століття вже проживає по мільярду чоловік.
Намагаючись уникнути громадянської війни, пом’якшити соціальну напругу, запобігти територіальному розколу, старшина знову проголошує гетьманом Ю. Хмельницького. Розрахунок був на те, що “чарівне ім’я Хмельницького” (вислів І. Крип’якевича) стане тією силою, яка забезпечить єдність еліти, консолідацію суспільства та стабільність держави. Зрозуміло, що юний Юрій був не стільки прапором, скільки ширмою для елітної групи старшини, що стояла за його спиною. Найближчими радниками гетьмана стали досвідчені політики та воєначальники - генеральний осавул І. Ковалевський, прилуцький полковник П. Дорошенко та запорозький кошовий І. Сірко. Уряд Ю. Хмельницького для збереження української державності обрав тактику не прямого протистояння, а обережної гри на суперечностях між Москвою та Варшавою.
Слободищенська битва
Юрій Хмельницький та його найближче оточення (Тиміш Носач, Іван Ковалевський, Григорій Лісницький), розуміючи суть Переяславських статей, намагалися використати їх як важливий чинник у боротьбі за звільнення тих українських земель, які ще залишалися під владою Речі Посполитої. Було вирішено здійснити новий похід на Західну Україну.
У липні 1660 року були створені дві групи військ, які мали визволити Львів і навіть, за сприятливої ситуації, дійти до Кракова. Пізніше з Києва на захід вирушила московська армія (40-60 тисяч вояків) на чолі з боярином Василем Шереметєвим. Під Фастовим до них приєдналося 11 українських полків під орудою наказного гетьмана Тимоша Цицюри. Юрій Хмельницький зібрав основні сили українського війську на Ташлику (до 40 тисяч) і мав наздоганяти В. Шереметєва на Волині. Тим часом армія Речі Посполитої об’єдналася з військами Кримського ханства. Їхні спільні сили склали понад 100 тисяч осіб. Головне командування цього війська (С.Потоцький, Ю. Любомирський, Ян Собєський, Амурат-султан) вирішило перехопити ініціативу і розбити українсько-московські війська поодинці. Водночас було зроблено все, щоб використати незадоволення козаків Переяславським договором 1659 року і перетягти їх на свій бік. Це також спрацювало. Під час битви під Любаром спільний табір українсько-московських військ перерізав земляний вал, яким Шереметєв поспішив відгородитися від корпусу Цицюри. Не витримавши тиску противника, Шереметєв відступив до Чуднова, куди поспішив і Ю. Хмельницький. У цей час частина польсько-татарського війська на чолі із С. Потоцьким залишилася під Чудновим, а інша, більша, на чолі з Ю. Любомирським, була кинута напереріз Ю. Хмельницькому і раптово вдарила на українські війська під Слободищами. У цей час полковник Г. Лісницький переконав Ю. Хмельницького розпочати перемовини.
Слободищенський трактат
Ю. Хмельницький прибув для переговорів з російською стороною до Переяслава, де стояв з великим військом О. Трубецькой. Князь запропонував йому на підпис зовсім не ті статті, що були передані в посольстві, а фальсифікований варіант 1654 р., на яких нового гетьмана примусили присягнути силою, затверджували прямо протилежне тому, чого вимагала у своєму проекті старшина. Так:
- різко обмежувалося право закордонних зносин гетьмана;
Багато чого в культурі XX ст. робить її зовсім іншою в порівнянні з усією попередньою історією людства. З небаченою силою проявилася закономірність прискорення історичного процесу. Перестають відігравати попередню роль простори і відстані, а протягом життя лише одного покоління відбуваються зміни такої глибини і значущості, що вони змінюють і образ світу б мислення. Якщо останні 50 тисяч років існування людства виміряти числом поколінь (тривалість життя покоління умовно приймемо за 62 роки, хоча у давнину людині було відведено речинець у 2—2,5 рази менший), то всього одержимо близько 800 таких поколінь. З них 650 провели своє життя у печерах. Тільки протягом 70 останніх поколінь став можливим тісніший зв'язок між людьми завдяки писемності. Лише протягом життя останніх шести поколінь ми познайомилися з друкованим словом, а при чотирьох — навчилися досить точно вимірювати час. Лише останні два користуємося електромотором. А переважна більшість всіх матеріальних цінностей, з якими ми маємо справу у повсякденному житті, була вперше створена протягом життя сучасного покоління. Відзначимо, що при збереженні нинішніх глобальних демографічних тенденцій років через 40—50 кількість людей, які живуть на землі, вперше в історії перевищить кількість усіх померлих разом взятих. І це не фантастичне припущення — в Індії і Китаї в кінці XX століття вже проживає по мільярду чоловік.
Объяснение:
Обьяснения нет
Намагаючись уникнути громадянської війни, пом’якшити соціальну напругу, запобігти територіальному розколу, старшина знову проголошує гетьманом Ю. Хмельницького. Розрахунок був на те, що “чарівне ім’я Хмельницького” (вислів І. Крип’якевича) стане тією силою, яка забезпечить єдність еліти, консолідацію суспільства та стабільність держави. Зрозуміло, що юний Юрій був не стільки прапором, скільки ширмою для елітної групи старшини, що стояла за його спиною. Найближчими радниками гетьмана стали досвідчені політики та воєначальники - генеральний осавул І. Ковалевський, прилуцький полковник П. Дорошенко та запорозький кошовий І. Сірко. Уряд Ю. Хмельницького для збереження української державності обрав тактику не прямого протистояння, а обережної гри на суперечностях між Москвою та Варшавою.
Слободищенська битва
Юрій Хмельницький та його найближче оточення (Тиміш Носач, Іван Ковалевський, Григорій Лісницький), розуміючи суть Переяславських статей, намагалися використати їх як важливий чинник у боротьбі за звільнення тих українських земель, які ще залишалися під владою Речі Посполитої. Було вирішено здійснити новий похід на Західну Україну.
У липні 1660 року були створені дві групи військ, які мали визволити Львів і навіть, за сприятливої ситуації, дійти до Кракова. Пізніше з Києва на захід вирушила московська армія (40-60 тисяч вояків) на чолі з боярином Василем Шереметєвим. Під Фастовим до них приєдналося 11 українських полків під орудою наказного гетьмана Тимоша Цицюри. Юрій Хмельницький зібрав основні сили українського війську на Ташлику (до 40 тисяч) і мав наздоганяти В. Шереметєва на Волині. Тим часом армія Речі Посполитої об’єдналася з військами Кримського ханства. Їхні спільні сили склали понад 100 тисяч осіб. Головне командування цього війська (С.Потоцький, Ю. Любомирський, Ян Собєський, Амурат-султан) вирішило перехопити ініціативу і розбити українсько-московські війська поодинці. Водночас було зроблено все, щоб використати незадоволення козаків Переяславським договором 1659 року і перетягти їх на свій бік. Це також спрацювало. Під час битви під Любаром спільний табір українсько-московських військ перерізав земляний вал, яким Шереметєв поспішив відгородитися від корпусу Цицюри. Не витримавши тиску противника, Шереметєв відступив до Чуднова, куди поспішив і Ю. Хмельницький. У цей час частина польсько-татарського війська на чолі із С. Потоцьким залишилася під Чудновим, а інша, більша, на чолі з Ю. Любомирським, була кинута напереріз Ю. Хмельницькому і раптово вдарила на українські війська під Слободищами. У цей час полковник Г. Лісницький переконав Ю. Хмельницького розпочати перемовини.
Слободищенський трактат
Ю. Хмельницький прибув для переговорів з російською стороною до Переяслава, де стояв з великим військом О. Трубецькой. Князь запропонував йому на підпис зовсім не ті статті, що були передані в посольстві, а фальсифікований варіант 1654 р., на яких нового гетьмана примусили присягнути силою, затверджували прямо протилежне тому, чого вимагала у своєму проекті старшина. Так:
- різко обмежувалося право закордонних зносин гетьмана;