Крестьянская война 1773—1775 годов под предводительством Емельяна Пугачёва (Пугачёвщина, Пугачёвский бунт, Пугачёвское восстание) — восстание яицких казаков, переросшее в полномасштабную войну казаков, крестьян и народов Урала и Поволжья с правительством императрицы Екатерины II. При этом классовый характер восстания до сих пор является предметом научной полемики. Историки Е. В. Анисимов, А. Б. Каменский и В. В. Шелохаев, оценивая этническую, социальную природу и характер восстания, называют его «гражданской войной
Асси́рія — стародавня семітська держава у північній Месопотамії у ІІ — І тисячолітті до н. е. Столицею Ассирії було місто Ашшур, пізніше — Дур-Шаррукін, Кальху, Ніневія. Завдяки вигідному розташуванню та вправній армії, Ассирія була найсильнішою державою Стародавнього Сходу, що змагалась із Вавилонією. Ассирією в стародавні часи називали північну частину Дворіччя. Спочатку Ассирія була невеликою державою, тому її неодноразово підкорювали сильніші сусіди. Це спонукало країну до створення потужної боєздатної армії. Армія Ассирії складалася з колісничних, кіннотників та піхотинців. Кіннота у взаємодії з бойовими колісницями завдавала блискавичних і несподіваних ударів по ворогу. Центром держави було місто Ашшур, засноване семітським племенем аккадського походження серед місцевого субарейського населення. Процес асиміляції тривав століттями і довгий час неселення Ашшуру було лише семітським острівцем серед субарійців та хуритів. Навіть Ніневія була первісно хуритським містом. Тож говорячи про так званий староассирійський період слід розуміти, що фактично Ассирії як країни в той час ще не існувало, а було лише місто-держава Ашшур, з якого пізніше виросла Ассирія. Історію Ассирії традиційно поділяють на три історичні відрізки:
староассирійський (XX—XVI століття до н. е.)
середньоассирійський (XV—XI століття до н. е.)
новоассирійський (X—VII століття до н. е.)
Часом ці відрізки називають царствами старо-, середньо- та новоассирійським відповідно, хоч цей термін щодо староассирійського періоду є завідомо невірним. Основою періодизації є не лінгвістичні дані щодо розвитку ассирійського діалекту аккадської мови.
Крестьянская война 1773—1775 годов под предводительством Емельяна Пугачёва (Пугачёвщина, Пугачёвский бунт, Пугачёвское восстание) — восстание яицких казаков, переросшее в полномасштабную войну казаков, крестьян и народов Урала и Поволжья с правительством императрицы Екатерины II. При этом классовый характер восстания до сих пор является предметом научной полемики. Историки Е. В. Анисимов, А. Б. Каменский и В. В. Шелохаев, оценивая этническую, социальную природу и характер восстания, называют его «гражданской войной
Место
Оренбургский край, Урал, Прикамье, Башкортостан, Поволжье
Итог
Подавление восстания.
Экономические уступки яицким казакам.
Переименование Яика в Урал.
Столицею Ассирії було місто Ашшур, пізніше — Дур-Шаррукін, Кальху, Ніневія.
Завдяки вигідному розташуванню та вправній армії, Ассирія була найсильнішою державою Стародавнього Сходу, що змагалась із Вавилонією. Ассирією в стародавні часи називали північну частину Дворіччя. Спочатку Ассирія була невеликою державою, тому її неодноразово підкорювали сильніші сусіди. Це спонукало країну до створення потужної боєздатної армії.
Армія Ассирії складалася з колісничних, кіннотників та піхотинців. Кіннота у взаємодії з бойовими колісницями завдавала блискавичних і несподіваних ударів по ворогу.
Центром держави було місто Ашшур, засноване семітським племенем аккадського походження серед місцевого субарейського населення. Процес асиміляції тривав століттями і довгий час неселення Ашшуру було лише семітським острівцем серед субарійців та хуритів. Навіть Ніневія була первісно хуритським містом. Тож говорячи про так званий староассирійський період слід розуміти, що фактично Ассирії як країни в той час ще не існувало, а було лише місто-держава Ашшур, з якого пізніше виросла Ассирія.
Історію Ассирії традиційно поділяють на три історичні відрізки:
староассирійський (XX—XVI століття до н. е.)
середньоассирійський (XV—XI століття до н. е.)
новоассирійський (X—VII століття до н. е.)
Часом ці відрізки називають царствами старо-, середньо- та новоассирійським відповідно, хоч цей термін щодо староассирійського періоду є завідомо невірним. Основою періодизації є не лінгвістичні дані щодо розвитку ассирійського діалекту аккадської мови.