С вторжением сарматов часть населения черноморских степей иранского происхождения значительно увеличилась. Однако этническая композиция местного населения не претерпела полного изменения. Именно на скифов пришелся основной удар. Но даже они не были все изгнаны или уничтожены; как мы видели, часть из них получила разрешение остаться в Тавриде после признания власти роксоланов. Взяв у сарматов власть над местными племенами Южной Руси, сарматы не имели намерения уничтожить их. Часть этих племен должна была уйти в менее плодородные регионы, освобождая место пришельцам; другие, напротив, воспользовались дезинтеграцией скифского царства, чтобы получить лучшие земли. Через некоторое время был установлен определенный баланс племен, который был опрокинут лишь позднее нашествием готов.
Среди названии племен Сарматии, упомянутых современными им латинскими и греческими авторами, мы можем найти некоторые известные со времен Геродота. Тождественны ли сами племена с теми, что упомянуты Геродотом, трудно сказать, поскольку во многих случаях авторы третьего или четвертого века н.э. использовали имена древних историков для сохранения классической традиции. Однако в дополнение к племенным именам, упомянутым Геродотом, в исторической и географической литературе сарматского периода появляются новые имена.
В своей известной книге о Германии, написанной в 98 г. н.э., Тацит упоминает три племени как расположенные «между германцами и сарматами», а именно: певкины (иначе — бастарны), венеды и фенны236. Сам Тацит не уверен, следует ли классифицировать эти племена как германские или сарматские. В случае бастарнов он склонен рассматривать их как германцев, что совпадает также с мнением современных ученых. В случае венедов он также указывает на черты их жизни, которые сближают их более с германцами, нежели с сарматами. Венеды, отмечает Тацит, строят дома, используют щиты, двигаются кругом пешком; все это отлично от привычек сарматов, которые живут в палатках и на лошадях. Сегодня принято, что венеды Тацита могут рассматриваться как славяне. Согласно Тациту, они жили между певкинами и феннами. Последние без сомнения должны быть отождествлены с финнами. Согласно Тациту, финны были чрезмерно дики и бедны. Хотя он знал о финнах лишь по слухам, его замечания, что финские наконечники стрел сделаны из кости, а не из железа, подтверждается археологическими свидетельствами, показывающими, что его информаторы были вполне надежны.
Сьогодні проблеми вербальної комунікації, зокрема мистецтва мовлення, досліджує низка дисциплін, центральною із них вважають риторику (зокрема ораторське мистецтво), яка спирається на низку дисциплін - філософію, логіку, психологію, педагогіку, етику, естетику, літературознавство, лінгвістику. Ораторське мистецтво можна вважати лише одним із напрямів риторики. Риторика як наука і власне термін “риторика” сягають своїм корінням грецької античності. Саме у цей період античні філософи порушили питання, які визначили шляхи розвитку цієї науки. Прикметно, що давні вчені не обмежували проблематику науки лише мовленням. Вони вважали, що риторика охоплює значно ширше коло завдань. Відомий софіст і ритор Горгій та його послідовники вважали риторику інструментом громадянського керування. Аристотель вважав, що суспільно державний устрій є насамперед мовною організацією суспільства. Античний філософ бачив цю науку як “здатність знаходити можлив переконання щодо кожного даного предмета” [8]. Саме з огляду на це у наш час ораторське мистецтво вважають одним із специфічних видів людської діяльності, який можна опанувати як будь-яку іншу діяльність. Ю.Рождественський, пишучи про погляди давніх мислителів, зазначає: “Майстерність красномовства в умовах демократії життєво необхідна, тому що кожен громадянин поліса в умовах демократії перебуває в потенційній небезпеці від своїх співгромадян. Будь-який із співгромадян може, так би мовити, міцно “причепитися”, звинуватити іншого з вигодою для себе, покликати до суду і виграти суд, відняти майно і життя. Отже, вправність у мові допомагає захиститися й в умовах аристократичного сусідства, і, у разі потреби, у судовій боротьбі. Якщо ж громадянин бажає запропонувати місту що-небудь, то він зіштовхується з громадською думкою, яка завжди консервативна й ситуативна в тому сенсі, що натовп судить всякі пропозиції стосовно своєї думки, яка міняється у зв’язку з поточними подіями. У цьому випадку вправність у красномовстві допомагає переконати співгромадян погодитися на пропозицію. Всяка самодіяльна і заповзятлива людина відчуває перешкоди через громадську думку і, пропонуючи нове, завжди ризикує і життям, і майном. Вправність у красномовстві... допомагає людині посісти вигідніше становище в суспільстві, завоювати певну пошану співгромадян і поліпшити свої матеріальні справи” [75]. Сучасний комунікативний р описують як поєднання різних дискурсів, як-от: юридичний, медичний, бюрократичний, підприємницький,
Западные и северные соседи сарматов
С вторжением сарматов часть населения черноморских степей иранского происхождения значительно увеличилась. Однако этническая композиция местного населения не претерпела полного изменения. Именно на скифов пришелся основной удар. Но даже они не были все изгнаны или уничтожены; как мы видели, часть из них получила разрешение остаться в Тавриде после признания власти роксоланов. Взяв у сарматов власть над местными племенами Южной Руси, сарматы не имели намерения уничтожить их. Часть этих племен должна была уйти в менее плодородные регионы, освобождая место пришельцам; другие, напротив, воспользовались дезинтеграцией скифского царства, чтобы получить лучшие земли. Через некоторое время был установлен определенный баланс племен, который был опрокинут лишь позднее нашествием готов.
Среди названии племен Сарматии, упомянутых современными им латинскими и греческими авторами, мы можем найти некоторые известные со времен Геродота. Тождественны ли сами племена с теми, что упомянуты Геродотом, трудно сказать, поскольку во многих случаях авторы третьего или четвертого века н.э. использовали имена древних историков для сохранения классической традиции. Однако в дополнение к племенным именам, упомянутым Геродотом, в исторической и географической литературе сарматского периода появляются новые имена.
В своей известной книге о Германии, написанной в 98 г. н.э., Тацит упоминает три племени как расположенные «между германцами и сарматами», а именно: певкины (иначе — бастарны), венеды и фенны236. Сам Тацит не уверен, следует ли классифицировать эти племена как германские или сарматские. В случае бастарнов он склонен рассматривать их как германцев, что совпадает также с мнением современных ученых. В случае венедов он также указывает на черты их жизни, которые сближают их более с германцами, нежели с сарматами. Венеды, отмечает Тацит, строят дома, используют щиты, двигаются кругом пешком; все это отлично от привычек сарматов, которые живут в палатках и на лошадях. Сегодня принято, что венеды Тацита могут рассматриваться как славяне. Согласно Тациту, они жили между певкинами и феннами. Последние без сомнения должны быть отождествлены с финнами. Согласно Тациту, финны были чрезмерно дики и бедны. Хотя он знал о финнах лишь по слухам, его замечания, что финские наконечники стрел сделаны из кости, а не из железа, подтверждается археологическими свидетельствами, показывающими, что его информаторы были вполне надежны.
Риторика як наука і власне термін “риторика” сягають своїм корінням грецької античності. Саме у цей період античні філософи порушили питання, які визначили шляхи розвитку цієї науки. Прикметно, що давні вчені не обмежували проблематику науки лише мовленням. Вони вважали, що риторика охоплює значно ширше коло завдань. Відомий софіст і ритор Горгій та його послідовники вважали риторику інструментом громадянського керування. Аристотель вважав, що суспільно державний устрій є насамперед мовною організацією суспільства. Античний філософ бачив цю науку як “здатність знаходити можлив переконання щодо кожного даного предмета” [8].
Саме з огляду на це у наш час ораторське мистецтво вважають одним із специфічних видів людської діяльності, який можна опанувати як будь-яку іншу діяльність.
Ю.Рождественський, пишучи про погляди давніх мислителів, зазначає: “Майстерність красномовства в умовах демократії життєво необхідна, тому що кожен громадянин поліса в умовах демократії перебуває в потенційній небезпеці від своїх співгромадян. Будь-який із співгромадян може, так би мовити, міцно “причепитися”, звинуватити іншого з вигодою для себе, покликати до суду і виграти суд, відняти майно і життя. Отже, вправність у мові допомагає захиститися й в умовах аристократичного сусідства, і, у разі потреби, у судовій боротьбі. Якщо ж громадянин бажає запропонувати місту що-небудь, то він зіштовхується з громадською думкою, яка завжди консервативна й ситуативна в тому сенсі, що натовп судить всякі пропозиції стосовно своєї думки, яка міняється у зв’язку з поточними подіями. У цьому випадку вправність у красномовстві допомагає переконати співгромадян погодитися на пропозицію. Всяка самодіяльна і заповзятлива людина відчуває перешкоди через громадську думку і, пропонуючи нове, завжди ризикує і життям, і майном. Вправність у красномовстві... допомагає людині посісти вигідніше становище в суспільстві, завоювати певну пошану співгромадян і поліпшити свої матеріальні справи” [75].
Сучасний комунікативний р описують як поєднання різних дискурсів, як-от: юридичний, медичний, бюрократичний, підприємницький,