Гетьман Іван Мазепа, прагнучи визволення України з-під влади російського царя шляхом укладення угоди зі Швецією, добре розумів, що шлях до такої угоди є дуже довгим і нелегким. Коли півстоліття тому Б.Хмельницький та І.Виговський почали домовлятися зі Швецією, українська козацька держава, внаслідок національно-визвольної революції й військової перемоги над Польщею, була незалежною державою, що провадила цілком самостійну зовнішню політику, вістря якої було скероване проти Польщі. Зовсім інша ситуація була на початку XVIII ст. – Україна була під зверхньою владою московського царя й змушена була воювати проти Швеції на боці Москви. Тим часом і Швеція, і Московщина були в союзі з Польщею: перша — з Польщею Станіслава Лещинського; друга — з Польщею Августа II. Отже, шлях української політики до Швеції йшов через Польщу.
Цьому на перешкоді був союз авґустівської Польщі з Росією. Але ситуація різко змінилася, коли 1706 р. внаслідок Альтранштадтської угоди Король Август зрікся польської корони і Польща фактично перейшла до шведського табору, а більшість польських маґнатів визнала Короля Станіслава Лещинського. Це, очевидно, підсилило пропольські («гадяцькі») настрої серед старшинської верхівки, але разом з тим збільшило небезпеку польських зазіхань на українські землі, яку Мазепа чітко розумів. Саме в цей момент виникла потреба змінити дотеперішню тактику гетьманської дипломатії: зберігаючи лояльно зв’язок з Росією, посилити переговори зі Станіславом Лещінським, щоб, на випадок перемоги польсько-шведської коаліції, домовитися з Польщею про забезпечення державних прав України в системі Речі Посполитої; а водночас — і це було нове в політиці Мазепи — нав’язати стосунки безпосередньо зі Швецією. Останнє найбільш цікавило Гетьмана, але вимагало якнайбільшої обережності і найсуворішої конспірації. Віднині шлях до Швеції йшов саме через “станіславівську” Польщу, і не дивно, що головним завданням гетьманської дипломатії в 1706-1707 рр. було завершити переговори зі Станіславом Лещінським, розпочаті ще у 1704 р., під час перебування Гетьмана на Правобережжі.
Рим – единственный город в мире, который заслужил своеобразный почетный титул: Вечный город.
Так стали называть Рим в I веке до нашей эры, когда он был уже очень старым, но не стареющим городом. Напротив, от века к веку он набирал темп, и росли его размеры, мощь и великолепие: даже время оказалось бессильно перед этим удивительным городом.
Долгая история города не была гладкой: он знал времена не только расцвета, но и упадка, когда жизнь в нем едва теплилась. Рим устоял перед всеми превратностями судьбы, а сам факт его существования давно стал восприниматься как символ вечной творческой энергии Человека.
Рим, “город семи холмов и всей земли повелитель”, так называет его один из поэтов конца I в. до н.э. – начала I в. н.э., расположен в области Лаций на левом берегу Тибра, в 27 км от впадения его в Тирренское море и занимает семь холмов (Капитолий, Палатин, Виминал, Квиринал, Эсквилин, Целий, Авентин); в состав Рима входят также два холма на правом берегу (Яникул, Ватикан). (Рис.1).
Цьому на перешкоді був союз авґустівської Польщі з Росією. Але ситуація різко змінилася, коли 1706 р. внаслідок Альтранштадтської угоди Король Август зрікся польської корони і Польща фактично перейшла до шведського табору, а більшість польських маґнатів визнала Короля Станіслава Лещинського. Це, очевидно, підсилило пропольські («гадяцькі») настрої серед старшинської верхівки, але разом з тим збільшило небезпеку польських зазіхань на українські землі, яку Мазепа чітко розумів. Саме в цей момент виникла потреба змінити дотеперішню тактику гетьманської дипломатії: зберігаючи лояльно зв’язок з Росією, посилити переговори зі Станіславом Лещінським, щоб, на випадок перемоги польсько-шведської коаліції, домовитися з Польщею про забезпечення державних прав України в системі Речі Посполитої; а водночас — і це було нове в політиці Мазепи — нав’язати стосунки безпосередньо зі Швецією. Останнє найбільш цікавило Гетьмана, але вимагало якнайбільшої обережності і найсуворішої конспірації. Віднині шлях до Швеції йшов саме через “станіславівську” Польщу, і не дивно, що головним завданням гетьманської дипломатії в 1706-1707 рр. було завершити переговори зі Станіславом Лещінським, розпочаті ще у 1704 р., під час перебування Гетьмана на Правобережжі.
РИМ – ВЕЧНЫЙ ГОРОД
Рим – единственный город в мире, который заслужил своеобразный почетный титул: Вечный город.
Так стали называть Рим в I веке до нашей эры, когда он был уже очень старым, но не стареющим городом. Напротив, от века к веку он набирал темп, и росли его размеры, мощь и великолепие: даже время оказалось бессильно перед этим удивительным городом.
Долгая история города не была гладкой: он знал времена не только расцвета, но и упадка, когда жизнь в нем едва теплилась. Рим устоял перед всеми превратностями судьбы, а сам факт его существования давно стал восприниматься как символ вечной творческой энергии Человека.
Рим, “город семи холмов и всей земли повелитель”, так называет его один из поэтов конца I в. до н.э. – начала I в. н.э., расположен в области Лаций на левом берегу Тибра, в 27 км от впадения его в Тирренское море и занимает семь холмов (Капитолий, Палатин, Виминал, Квиринал, Эсквилин, Целий, Авентин); в состав Рима входят также два холма на правом берегу (Яникул, Ватикан). (Рис.1).
Холмы Рима:
1. Квиринал
2. Виминал
3. Эсквилин
4. Капитолий
5. Палатин
6. Целий
7. Авентин
Объяснение: