Кчислу важнейших дел петра iii относятся тайной канцелярии (канцелярия тайных розыскных дел; манифест от 16 февраля 1762 года вскоре после переворота государственный деятель н. и. панин предложил создать императорский совет: 6 или 8 высших сановников правят совместно с монархом (как кондиции 1730 г.) . екатерина отвергла этот проект. по другому проекту панина был преобразован сенат — 15 дек. 1763 г. он был разделён на 6 департаментов, возглавляемых обер-прокурорами, во главе становился генерал-прокурор. каждый департамент имел определённые полномочия. общие полномочия сената были сокращены, в частности, он лишился законодательной инициативы и стал органом контроля за деятельностью государственного аппарата и высшей судебной инстанцией. центр законотворческой деятельности переместился непосредственно к екатерине и её кабинету со статс-секретарями. уложенная комиссия предпринята попытка созыва уложенной комиссии, которая бы систематизировала законы. основная цель — выяснение народных нужд для проведения всесторонних реформ. 14 дек. 1766 г. екатерина ii опубликовала манифест о созыве комиссии и указы о порядке выборов в депутаты. дворянам разрешено избирать одного депутата от уезда, горожанам — одного депутата от города. в комиссии приняло участие более 600 депутатов, 33 % из них было избрано от дворянства, 36 % — от горожан, куда также входили и дворяне, 20 % — от сельского населения (государственных крестьян) . интересы православного духовенства представлял депутат от синода. в качестве руководящего документа комиссии 1767 года императрица подготовила «наказ» — теоретическое обоснование просвещённого абсолютизма. по мнению в. а. томсинова, екатерина ii уже как автор «наказа …» может быть причислена к плеяде российских правоведов второй половины xviii века. первое заседание прошло в грановитой палате в москве. из-за консерватизма депутатов комиссию пришлось распустить.
Культуркампф» (йому. kulturkampf — боротьба за культуру), поширене в літературі найменування заходів уряду о. бісмарка в 70-х рр. 19 ст проти католицької церкви — головної опори католицької партії «центру», яка виражала сепаратистські, антипрусські тенденції (головним чином в західній і південно-західній німеччині). у ході «до.» були проведені закони про заборону священикам вести політичну агітацію (дек. 1871), про позбавлення духівництва права нагляду за школами (березень 1872), про передачу в руки держави справи підготовки і призначення на посаді духовних осіб (1873) і ін. у лютому 1875 були розбещені майже всі католицькі ордени і проведений закон про цивільний брак. уряд бісмарка використовував «до.» для посилення національного гніту в польських землях, що знаходилися під німецьким пануванням, і розпалювання релігійних пристрастей з метою відвернення робітників від класової боротьби. характеризуючи «до.», в. і. ленін писав: «такою боротьбою бісмарк лише укріпив войовничий клерикалізм католиків, лише пошкодив справі дійсної культури, бо висунув на перший план релігійні ділення замість ділень полі» (полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 17, с. 416—17). в кінці 70 — початку 80-х рр. бісмарк в цілях об'єднання всіх консервативних сил пішов на примирення з католицьким духівництвом: більшість законів, прийнятих в період «до.», було скасовано; збереглися лише закони про цивільний брак і про вигнання єзуїтів.
