Исто́рия (др.-греч. ἱστορία[⇨]) — область знаний, а также гуманитарная наука, занимающаяся изучением человека (его деятельности, состояния, мировоззрения, социальных связей и организаций и так далее) в
В более узком смысле история — это наука, изучающая всевозможные источники о для того, чтобы установить последовательность событий, исторический процесс, объективность описанных фактов и сделать выводы о причинах событий.
История Древнего Вавилона делится на четыре основных периода:
1) Старо-Вавилонское царство (1894-1518 pp. В PX)
2) касситский период (1518-1204 pp. В PX)
3) период политического ослабления (1204-626 pp. В PX)
Епоха європейського середньовіччя охоплює часовий період V-поч. XVI ст. Християнська церква стала головною ідеологічною силою, яка визначала весь розвиток культури і освіти в цю епоху.
Церква категорично заперечувала майже всю спадщину античної культури, крім латинської мови. Латинська мова стала мовою тогочасної європейської освіченості. Цією мовою велося богослужіння в католицькій церкві, вона ж була i мовою науки. Нею були написані основні твори церковної літератури, зокрема богослужбові книги.
В епоху, що розглядається, у Західній Європі склалися такі основні типи виховання й освіти: церковне, рицарське, бюргерське та стихійне. Окремим було виховання жінок.
Церковне виховання – основний тип середньовічного виховання. Воно здійснювалося у християнських родинах i головним чином в церковних школах, які тоді були найпоширенішими.
У церковних школах практикувалися суворі покарання, оскільки вони, як стверджувалося, сприяють нню душі, виганяють диявольське начало з людини, полегшуючи цим шлях до спокутування гріхів.
Церковні школи, які призначались тільки для хлопчиків, ділилися на кілька різновидів: монастирські, соборні (або кафедральні) та парафіяльні.
В более узком смысле история — это наука, изучающая всевозможные источники о для того, чтобы установить последовательность событий, исторический процесс, объективность описанных фактов и сделать выводы о причинах событий.
История Древнего Вавилона делится на четыре основных периода:
1) Старо-Вавилонское царство (1894-1518 pp. В PX)
2) касситский период (1518-1204 pp. В PX)
3) период политического ослабления (1204-626 pp. В PX)
4) Ново-Вавилонское царство (626-539 pp. В PX).
Епоха європейського середньовіччя охоплює часовий період V-поч. XVI ст. Християнська церква стала головною ідеологічною силою, яка визначала весь розвиток культури і освіти в цю епоху.
Церква категорично заперечувала майже всю спадщину античної культури, крім латинської мови. Латинська мова стала мовою тогочасної європейської освіченості. Цією мовою велося богослужіння в католицькій церкві, вона ж була i мовою науки. Нею були написані основні твори церковної літератури, зокрема богослужбові книги.
В епоху, що розглядається, у Західній Європі склалися такі основні типи виховання й освіти: церковне, рицарське, бюргерське та стихійне. Окремим було виховання жінок.
Церковне виховання – основний тип середньовічного виховання. Воно здійснювалося у християнських родинах i головним чином в церковних школах, які тоді були найпоширенішими.
У церковних школах практикувалися суворі покарання, оскільки вони, як стверджувалося, сприяють нню душі, виганяють диявольське начало з людини, полегшуючи цим шлях до спокутування гріхів.
Церковні школи, які призначались тільки для хлопчиків, ділилися на кілька різновидів: монастирські, соборні (або кафедральні) та парафіяльні.