Кангюйцы использовали согдийскую письменность. В древнем городище Культобе найдены глиняные таблички с согдийскими надписями ранее III века н. э.[25]
Культобинская письменность после дешифровки определена как алфавитная, строчная, арамейская, которая также включает идеограммы. Она маркирует один из восточных диалектов древнеиранского языка. Палеографический и лингвистический анализ культобинского письма показал, что оно датируется II — началом III века н. э., то есть более чем на век древнее так называемых «Старых согдийских писем»[26].
Жители Кангюя освоили технологии железного века. Большую роль играла охота и полукочевое скотоводство. Население разводило крупный рогатый скот, овец, лошадей, коз. Вместе с тем было развито богарно-лиманное земледелие, огородничество. Землю обрабатывали при каменных мотыг. Также использовались костяные земледельческие орудия. Широко применялись простейшие формы ирригации. В районе Джетыасара обнаружены арыки длиной 40—50 м, небольшие каналы и водохранилища, развалины дамб[8].
Кангюйские поселения располагались в основном по берегам рек и протоков. Они состояли из десятков жилых и хозяйственных строений, были укреплены крепостными стенами и рвами, наполненными водой. В состав поселений входили сложные по архитектуре дворцовые комплексы и монументальные кирпичные постройки, украшенные красочными настенными росписями. В числе домашних промыслов были кузнечное и гончарное дело, изготовление ювелирных изделий, обработка камня и кости. Кангюйцы вели торговлю со среднеазиатскими государствами, с народами Закавказья, Римом и Китаем. При раскопках поселений в жилых и хозяйственных помещениях обнаружено множество хумов для хранения зерна и бахчевых культур, зернотёрок, зерновых ям[8].
Армию составляли всадники, вооружённые луком и стрелами, копьями и мечами (см. Орлатские пластины).
Венгри (мадяри) належать до фінно-угорської мовної групи. Жили вони у передгір‘ях Південного Уралу, де об‘єднались в союз семи племен, кочували в причорноморських областях. Під натиском печенігів в кінці ІХ ст. венгри рушили на захід і завоювали дунайську рівнину, заселену слов‘янами та іншими етнічними групами – залишками східно-германських племен аварів. У Х ст. вони перейшли до осілого землеробства і скотарства. Багато що в агрокультурі угорці запозичили у слов‘ян.
В першій половині Х ст. угорці здійснили грабіжницькі походи в сусідні країни – Німеччину, Північну Італію, Східну Францію. Тільки після поразки на Лесі (Леха) у 955 р. їх набіги припинились. У Х ст. під впливом підкорених народів в угорців почали розвиватися класові відносини, піднялась князівська влада. Цьому сприяло і прийняття християнства. Князь Іштван з роду Арпадів об‘єднав під своєю владою всі мадьярські області і близько 1000 р. із згоди папи Сільвестра ІІ прийняв королівський титул. Він завершив християнізацію мадьяр.
Країна була поділена на судово-адміністративні округи – комітати, на чолі яких стояли ішпани (слов‘янське жупани). Вони збирали податки для короля і від його імені здійснювали владу. Ішпани селились в замках і мали в своєму розпорядженні гарнізони кінних воїнів.
В ХІ ст. в Угорщині вже склались феодальні відносини. Найбільшим землевласником був
Кангюйцы использовали согдийскую письменность. В древнем городище Культобе найдены глиняные таблички с согдийскими надписями ранее III века н. э.[25]
Культобинская письменность после дешифровки определена как алфавитная, строчная, арамейская, которая также включает идеограммы. Она маркирует один из восточных диалектов древнеиранского языка. Палеографический и лингвистический анализ культобинского письма показал, что оно датируется II — началом III века н. э., то есть более чем на век древнее так называемых «Старых согдийских писем»[26].
Жители Кангюя освоили технологии железного века. Большую роль играла охота и полукочевое скотоводство. Население разводило крупный рогатый скот, овец, лошадей, коз. Вместе с тем было развито богарно-лиманное земледелие, огородничество. Землю обрабатывали при каменных мотыг. Также использовались костяные земледельческие орудия. Широко применялись простейшие формы ирригации. В районе Джетыасара обнаружены арыки длиной 40—50 м, небольшие каналы и водохранилища, развалины дамб[8].
Кангюйские поселения располагались в основном по берегам рек и протоков. Они состояли из десятков жилых и хозяйственных строений, были укреплены крепостными стенами и рвами, наполненными водой. В состав поселений входили сложные по архитектуре дворцовые комплексы и монументальные кирпичные постройки, украшенные красочными настенными росписями. В числе домашних промыслов были кузнечное и гончарное дело, изготовление ювелирных изделий, обработка камня и кости. Кангюйцы вели торговлю со среднеазиатскими государствами, с народами Закавказья, Римом и Китаем. При раскопках поселений в жилых и хозяйственных помещениях обнаружено множество хумов для хранения зерна и бахчевых культур, зернотёрок, зерновых ям[8].
Армию составляли всадники, вооружённые луком и стрелами, копьями и мечами (см. Орлатские пластины).
Объяснение:
Венгри (мадяри) належать до фінно-угорської мовної групи. Жили вони у передгір‘ях Південного Уралу, де об‘єднались в союз семи племен, кочували в причорноморських областях. Під натиском печенігів в кінці ІХ ст. венгри рушили на захід і завоювали дунайську рівнину, заселену слов‘янами та іншими етнічними групами – залишками східно-германських племен аварів. У Х ст. вони перейшли до осілого землеробства і скотарства. Багато що в агрокультурі угорці запозичили у слов‘ян.
В першій половині Х ст. угорці здійснили грабіжницькі походи в сусідні країни – Німеччину, Північну Італію, Східну Францію. Тільки після поразки на Лесі (Леха) у 955 р. їх набіги припинились. У Х ст. під впливом підкорених народів в угорців почали розвиватися класові відносини, піднялась князівська влада. Цьому сприяло і прийняття християнства. Князь Іштван з роду Арпадів об‘єднав під своєю владою всі мадьярські області і близько 1000 р. із згоди папи Сільвестра ІІ прийняв королівський титул. Він завершив християнізацію мадьяр.
Країна була поділена на судово-адміністративні округи – комітати, на чолі яких стояли ішпани (слов‘янське жупани). Вони збирали податки для короля і від його імені здійснювали владу. Ішпани селились в замках і мали в своєму розпорядженні гарнізони кінних воїнів.
В ХІ ст. в Угорщині вже склались феодальні відносини. Найбільшим землевласником був