Итальянский фашизм — тоталитарная националистическая политика корпоративизма, проводившаяся Бенито Муссолини с 1922 до 1943 года.
Эмблема Национальной фашистской партии
Этимологически «фашизм» происходит от итальянского «fascio» (лиги), а также от латинского «фасция» (пучок) — это древний символ римской администрации. Бенито Муссолини, ведомый идеей восстановления Римской империи, избрал после Первой мировой войны фасции символом своей партии, откуда и появилось её название — фашистская. Муссолини принял римскую фасцию, как символ фашистской партии, в 1919 году при создании «fasci di combattimento» (Союза борьбы).[1][2][3] Истории прихода фашистов к власти была посвящена Выставка фашистской революции.
В политической науке итальянский фашизм означает синкретическую модель правительства, из которой получены и другие разновидности фашизма — но они не имеют общих культурных и идеологических принципов. В XX веке авторитарно-националистические движения появлялись по всему миру: нацизм в Германии под руководством Гитлера, перонизм в Аргентине под командованием генерала Перона, фалангизм в Испании под главенством Франко, «Железная гвардия» в Румынии, интегрализм в Бразилии, «Аксьон франсез» и «Огненные кресты» во Франции, «Скрещённые стрелы» в Венгрии, австрофашизм Энгельберта Дольфуса в Австрии, этатизм Сёва в Японии, рексизм в Бельгии, усташи в Хорватии, «Национальный союз» в Португалии и многие другие.
До Второй мировой войны фашисты считали, что они имеют общие философские принципы: национальный лидер, однопартийная система, социальный дарвинизм, элитаризм, экспансионизм. Но каждое правительство придерживалось дискретного национального фашизма, например: португальское клерикально-корпоративное Новое государство под руководством Салазара; испанский союз между фалангистами, канцелярскими фашистами во главе с Франко. В 1945 году большинство фашистских правительств отмежевалось от нацизма, чтобы разнообразие их национальных фашистских идей не было приравнено к гитлеровской модели национал-социализма[4][5].
Історія традиційно називає скіфів вершниками. У скіфський період (VIII — II ст. до н. е.) відбувається соціальна диференціація, виникає верства власників, які володіють великою кількістю худоби і протистоять залежним від них хліборобам. У могилі, що розкопана поблизу Майкопа, знайдено предмети, виготовлені із золота, срібла, міді, оздоблені зображеннями звірів і навіть ландшафтом Кавказьких гір, що свідчить про істотне соціальне і майнове розшарування суспільства.
Українська мова зберегла сліди тієї архаїчної спільності: подвійне значення слова “товар” — худоба і крам.
Коли товару багато, постає потреба охороняти його, а також потреба в окремій соціальній верстві — воїнах. Цю роль виконували як члени роду, так і найманці-воїни. Коли в суспільстві створюється така інституція, вона вимагає у свого господаря права на військові походи до сусідів з метою або пограбування, або розширення території. Особливо популярним було друге, оскільки збільшення поголів’я худоби потребувало великих пасовиськ. Отже, ареал впливу скіфів набагато розширюється. Це була могутня “варварська” імперія вершників із центром в Україні і з безмежною територією, про що свідчать скарби Чортомлика, золото Куль-Оби та ін. Могили скіфів знайдено на Обі, Полтавщині, Київщині, Поділлі, Херсонщині та в інших місцях.Скіфи-вершники були справними воїнами, їхні стосунки з сусідами не завжди були дружніми. Могутність скіфської держави підірвали перси. Похід Дарія знесилив скіфство; було знищено Шарпино, Вільське та інші поселення і зимівники. А довершили розгром імперії цар Антей і македонський цар Філіпп, батько славнозвісного Александра Македонського.Для культури скіфського періоду характерна міфотворчість, хоча її ми гаємо і в раніші часи. Так, найвідомішим завдяки Геродоту є такий міф про походження слов’ян: “На березі Бористена від скіфських богів Папая і Апи — доньки Бористена — народився перший скіф Таргітай (або Таргітаон). Таргітай мав трьох синів: Іпоксая, Арпоксая і Колаксая. Папай подарував їм (злетіли з неба) золоті: плуг, ярмо, топірець і чашу. Підійшов до золота старший — воно загорілося, середульший — так само, лише молодший зумів узяти ті речі і тому став за головного царя над скіфами”.
Ця та інші міфологічні конструкції скіфської доби формулюють триєдність (верх, середина, низ), або тріаду: верхній світ, світ людей, нижній світ (потойбічний), або небо, гора, вода, або царі (воїни), жреці, землероби (дивись найвизначнішу пам’ятку скіфської доби — золоту пектораль). Самобутній прояв скіфської культури — звіриний стиль в образотворчому мистецтві. Як стверджують деякі вчені, скіфське мистецтво є сукупністю текстів, закодованих у зображенні. Спроби їх дешифрування Д. Мачинським, С. Безсоновою, Б.Мозолевським та іншими дають підстави на правомірність такого гіпотетичного припущення. Дехто стверджує, що це релігійне мистецтво, хоча така версія викликає сумнів. Напевно можна говорити лише про міфологічний зміст творів скіфської культури.
Итальянский фашизм — тоталитарная националистическая политика корпоративизма, проводившаяся Бенито Муссолини с 1922 до 1943 года.
Эмблема Национальной фашистской партии
Этимологически «фашизм» происходит от итальянского «fascio» (лиги), а также от латинского «фасция» (пучок) — это древний символ римской администрации. Бенито Муссолини, ведомый идеей восстановления Римской империи, избрал после Первой мировой войны фасции символом своей партии, откуда и появилось её название — фашистская. Муссолини принял римскую фасцию, как символ фашистской партии, в 1919 году при создании «fasci di combattimento» (Союза борьбы).[1][2][3] Истории прихода фашистов к власти была посвящена Выставка фашистской революции.
В политической науке итальянский фашизм означает синкретическую модель правительства, из которой получены и другие разновидности фашизма — но они не имеют общих культурных и идеологических принципов. В XX веке авторитарно-националистические движения появлялись по всему миру: нацизм в Германии под руководством Гитлера, перонизм в Аргентине под командованием генерала Перона, фалангизм в Испании под главенством Франко, «Железная гвардия» в Румынии, интегрализм в Бразилии, «Аксьон франсез» и «Огненные кресты» во Франции, «Скрещённые стрелы» в Венгрии, австрофашизм Энгельберта Дольфуса в Австрии, этатизм Сёва в Японии, рексизм в Бельгии, усташи в Хорватии, «Национальный союз» в Португалии и многие другие.
До Второй мировой войны фашисты считали, что они имеют общие философские принципы: национальный лидер, однопартийная система, социальный дарвинизм, элитаризм, экспансионизм. Но каждое правительство придерживалось дискретного национального фашизма, например: португальское клерикально-корпоративное Новое государство под руководством Салазара; испанский союз между фалангистами, канцелярскими фашистами во главе с Франко. В 1945 году большинство фашистских правительств отмежевалось от нацизма, чтобы разнообразие их национальных фашистских идей не было приравнено к гитлеровской модели национал-социализма[4][5].
Історія традиційно називає скіфів вершниками. У скіфський період (VIII — II ст. до н. е.) відбувається соціальна диференціація, виникає верства власників, які володіють великою кількістю худоби і протистоять залежним від них хліборобам. У могилі, що розкопана поблизу Майкопа, знайдено предмети, виготовлені із золота, срібла, міді, оздоблені зображеннями звірів і навіть ландшафтом Кавказьких гір, що свідчить про істотне соціальне і майнове розшарування суспільства.
Українська мова зберегла сліди тієї архаїчної спільності: подвійне значення слова “товар” — худоба і крам.
Коли товару багато, постає потреба охороняти його, а також потреба в окремій соціальній верстві — воїнах. Цю роль виконували як члени роду, так і найманці-воїни. Коли в суспільстві створюється така інституція, вона вимагає у свого господаря права на військові походи до сусідів з метою або пограбування, або розширення території. Особливо популярним було друге, оскільки збільшення поголів’я худоби потребувало великих пасовиськ. Отже, ареал впливу скіфів набагато розширюється. Це була могутня “варварська” імперія вершників із центром в Україні і з безмежною територією, про що свідчать скарби Чортомлика, золото Куль-Оби та ін. Могили скіфів знайдено на Обі, Полтавщині, Київщині, Поділлі, Херсонщині та в інших місцях.Скіфи-вершники були справними воїнами, їхні стосунки з сусідами не завжди були дружніми. Могутність скіфської держави підірвали перси. Похід Дарія знесилив скіфство; було знищено Шарпино, Вільське та інші поселення і зимівники. А довершили розгром імперії цар Антей і македонський цар Філіпп, батько славнозвісного Александра Македонського.Для культури скіфського періоду характерна міфотворчість, хоча її ми гаємо і в раніші часи. Так, найвідомішим завдяки Геродоту є такий міф про походження слов’ян: “На березі Бористена від скіфських богів Папая і Апи — доньки Бористена — народився перший скіф Таргітай (або Таргітаон). Таргітай мав трьох синів: Іпоксая, Арпоксая і Колаксая. Папай подарував їм (злетіли з неба) золоті: плуг, ярмо, топірець і чашу. Підійшов до золота старший — воно загорілося, середульший — так само, лише молодший зумів узяти ті речі і тому став за головного царя над скіфами”.
Ця та інші міфологічні конструкції скіфської доби формулюють триєдність (верх, середина, низ), або тріаду: верхній світ, світ людей, нижній світ (потойбічний), або небо, гора, вода, або царі (воїни), жреці, землероби (дивись найвизначнішу пам’ятку скіфської доби — золоту пектораль). Самобутній прояв скіфської культури — звіриний стиль в образотворчому мистецтві. Як стверджують деякі вчені, скіфське мистецтво є сукупністю текстів, закодованих у зображенні. Спроби їх дешифрування Д. Мачинським, С. Безсоновою, Б.Мозолевським та іншими дають підстави на правомірність такого гіпотетичного припущення. Дехто стверджує, що це релігійне мистецтво, хоча така версія викликає сумнів. Напевно можна говорити лише про міфологічний зміст творів скіфської культури.