Селянська війна ІХ ст. в Китаї (874–884) — повстання, що охопило значну частину Китаю наприкінці правління династії Тан (618-907): неорганізований стихійний виступ селянських мас, що не мали чіткого плану, ні ясних цілей боротьби, ні генеральної програми суспільної перебудови країни. Керівниками війни були Хуан Чао та Ван Сяньчжи.Характеристика джерел
«Нове пінхуа з історії усіх П'яти династій»
«Нове пінхуа з історії усіх П'яти династій» — історичний роман невідомого автора, створення якого датують епохою династії Південна Сун (1127–1279). Китайська класична історіографія традиційно відносила жанр пінхуа до так званого фольклорного, «народного» історичного роману, проте докладний аналіз «Нового пінхуа з історії усіх П'яти династій» переконливо засвідчує, що його автор мав доступ і широко використовував не лише матеріали типово фольклорного походження, а й офіційні документи архівного та поточно-бюрократичного характеру, а отже, належав до науково-чиновницької страти традиційного китайського суспільства.
І хоча точне ім'я цього автора (або кількох авторів) нам невідоме, проте це не дає підстав вважати «Нове пінхуа з історії усіх П'яти династій» зразком фольклорної творчості, оскільки за своїми текстовими характеристиками воно є типовим авторським літературним твором на історичну тематику, під час створення якого широко використовувалися автентичні документальні матеріали.
Слава введення «Нового пінхуа з історії усіх П'яти династій» у науковий обіг належить китайському колекціонерові Цао Юаньчжуну, який у 1901 р. зовсім несподівано знайшов ксилограф цього загубленого й забутого в минулому істориками твору в простій книжковій крамниці міста Ханчжоу.[1]
«Нова Танська історія» («Нова історія династії Тан»)
В середині X ст. китайський престол посіла нова правляча династія — Сун (960–1279), перед якою відразу постала низка невідкладних проблем: політичне возз'єднання країни, боротьба з агресією киданів, відбудова економіки тощо. Проте за традицією, яка тоді налічувала вже майже тисячу років, кожна наступна династія повинна була ще й написати офіційну історію своєї попередниці. Саме тому вже наприкінці X ст. на основі комплексу поточних архівних документів група придворних сунських істориків створила та подала на найвищий розгляд «Історію династії Тан» в її, так би мовити, першій редакції. Проте її малий обсяг явно не відповідав, з точки зору імперської влади, ролі, яку відіграла династія Тан (618–907) в китайській історії, а тому в середині XI ст. перед державними науковцями поставили завдання розширити текст «Історії династії Тан».
Цю важливу роботу доручили досить великому колективу придворних істориків, керівником якого призначили впливового сановника Оуян Сю (1007–1072) котрий хоча й був хронічним алкоголіком (і навіть сам себе називав «хмільним старцем»), однак славився як поет і літератор та ще й вважався найкращим істориком свого часу. Зрозуміло, що імператорський наказ виконали, проте після розширення й редагування нова редакція «Танської історії» виявилася настільки відмінною від попередньої, що її визнали цілком самостійним історичним дослідженням, яке назвали «Новою Танською історією».[2]
«Історія про те, як один хуатинець зустрів земляків»
Літературна новела популярного китайського поета й прозаїка XIV–XV ст. Цюй Ю «Історія про те, як один хуатинець Зустрів земляків» належить до жанру чисто художньої писемної творчості й відзеркалює насамперед фольклорну точку зору на постімперську долю Хуан Чао. Перебуваючи на державній службі, Цюй Ю обіймав у різні часи впливові чиновницькі посади (інспектора вищих училищ, адміністратора-розпорядника двору спадкоємця престолу), а отже, мав прямий доступ до архівних матеріалів, отож можна припустити, що викладена ним версія життя лідера селянської війни IX ст. Хуан Чао базується й на якихось невідомих нам документальних джерелах офіційного характеру (протоколи інспекторських перевірок, допитів очевидців тощо).[3],
Причини селянської війни ІХ ст. в Китаї
Чотири головних міністри, за правління п'ятого сина Ю-цзиня — якому виповнилося 12 років Ци-цзиня та фактичного управління країною євнуха Тянь Лин-ци, які змінили своїх нічим не примітних попередників у палаці, належали до вищої аристократії і були значнішими фігурами. Вони покінчили з корупцією, яка при Ю-цзині досягла масштабів епідемії, і поліпшили роботу уряду. Але ситуація, з якою вони зіштовхнулися, була просто жахлива. Заворушення в країні посилилися після посухи, що загрожувала масовим голодом в деяких районах, де люди вже харчувалися ягодами і листям. Важка економічна ситуація не дозволяла знижувати податки, і багато селян продавали колоди, з яких були побудовані їхні будинки, віддавали дітей у рабство, а дружин відправляли на роботу як прислугу.[4]
1. в середине девятнадцатого века рабство было формально отменено, еще больше ста лет после этого черные американцы считались "людьми второго сорта" и подвергались разнообразной дискриминации.
В 1950 годах стала массовой борьба афроамериканцев за свои права и резко возросло сопротивление расизму.
2. Новая администрация Рейгана сократила государственные расходы. она получила название «рейганомика». Работникам приходилось отдавать деньги на страховые взносы. введя новую налоговую реформу он смог оживить экономику страны. в 1891 году прекратили работу авиадиспетчеры, потребовавшие увеличения зарплат. им отказали, профсоюз диспетчеров был распущен. некоторые социальные программы были восстановлены правительством.
3. Во второй половине 19 века США продолжали укреплять свои позиции в Латинской Америке. Под знаменем панамериканизма стали проводиться общеамериканские конференции для выработки основ континентальной политики. Национальный интерес США заключался и в пресечении попыток европейских государств оспаривать лидерство США на американском континенте. В конце 19 века США твердо восприпятствовали попытке Великобритании пересмотреть в ущерб интересам США границу между Венесуэлой и Британской Гвианой. В начале 20 века США господствовали в Латинской Америке и политически, и экономически. Американские корпорации контролировали львиную долю финансов, промышленности, сельского хозяйства латиноамериканских стран.
Селянська війна ІХ ст. в Китаї (874–884) — повстання, що охопило значну частину Китаю наприкінці правління династії Тан (618-907): неорганізований стихійний виступ селянських мас, що не мали чіткого плану, ні ясних цілей боротьби, ні генеральної програми суспільної перебудови країни. Керівниками війни були Хуан Чао та Ван Сяньчжи.Характеристика джерел
«Нове пінхуа з історії усіх П'яти династій»
«Нове пінхуа з історії усіх П'яти династій» — історичний роман невідомого автора, створення якого датують епохою династії Південна Сун (1127–1279). Китайська класична історіографія традиційно відносила жанр пінхуа до так званого фольклорного, «народного» історичного роману, проте докладний аналіз «Нового пінхуа з історії усіх П'яти династій» переконливо засвідчує, що його автор мав доступ і широко використовував не лише матеріали типово фольклорного походження, а й офіційні документи архівного та поточно-бюрократичного характеру, а отже, належав до науково-чиновницької страти традиційного китайського суспільства.
І хоча точне ім'я цього автора (або кількох авторів) нам невідоме, проте це не дає підстав вважати «Нове пінхуа з історії усіх П'яти династій» зразком фольклорної творчості, оскільки за своїми текстовими характеристиками воно є типовим авторським літературним твором на історичну тематику, під час створення якого широко використовувалися автентичні документальні матеріали.
Слава введення «Нового пінхуа з історії усіх П'яти династій» у науковий обіг належить китайському колекціонерові Цао Юаньчжуну, який у 1901 р. зовсім несподівано знайшов ксилограф цього загубленого й забутого в минулому істориками твору в простій книжковій крамниці міста Ханчжоу.[1]
«Нова Танська історія» («Нова історія династії Тан»)
В середині X ст. китайський престол посіла нова правляча династія — Сун (960–1279), перед якою відразу постала низка невідкладних проблем: політичне возз'єднання країни, боротьба з агресією киданів, відбудова економіки тощо. Проте за традицією, яка тоді налічувала вже майже тисячу років, кожна наступна династія повинна була ще й написати офіційну історію своєї попередниці. Саме тому вже наприкінці X ст. на основі комплексу поточних архівних документів група придворних сунських істориків створила та подала на найвищий розгляд «Історію династії Тан» в її, так би мовити, першій редакції. Проте її малий обсяг явно не відповідав, з точки зору імперської влади, ролі, яку відіграла династія Тан (618–907) в китайській історії, а тому в середині XI ст. перед державними науковцями поставили завдання розширити текст «Історії династії Тан».
Цю важливу роботу доручили досить великому колективу придворних істориків, керівником якого призначили впливового сановника Оуян Сю (1007–1072) котрий хоча й був хронічним алкоголіком (і навіть сам себе називав «хмільним старцем»), однак славився як поет і літератор та ще й вважався найкращим істориком свого часу. Зрозуміло, що імператорський наказ виконали, проте після розширення й редагування нова редакція «Танської історії» виявилася настільки відмінною від попередньої, що її визнали цілком самостійним історичним дослідженням, яке назвали «Новою Танською історією».[2]
«Історія про те, як один хуатинець зустрів земляків»
Літературна новела популярного китайського поета й прозаїка XIV–XV ст. Цюй Ю «Історія про те, як один хуатинець Зустрів земляків» належить до жанру чисто художньої писемної творчості й відзеркалює насамперед фольклорну точку зору на постімперську долю Хуан Чао. Перебуваючи на державній службі, Цюй Ю обіймав у різні часи впливові чиновницькі посади (інспектора вищих училищ, адміністратора-розпорядника двору спадкоємця престолу), а отже, мав прямий доступ до архівних матеріалів, отож можна припустити, що викладена ним версія життя лідера селянської війни IX ст. Хуан Чао базується й на якихось невідомих нам документальних джерелах офіційного характеру (протоколи інспекторських перевірок, допитів очевидців тощо).[3],
Причини селянської війни ІХ ст. в Китаї
Чотири головних міністри, за правління п'ятого сина Ю-цзиня — якому виповнилося 12 років Ци-цзиня та фактичного управління країною євнуха Тянь Лин-ци, які змінили своїх нічим не примітних попередників у палаці, належали до вищої аристократії і були значнішими фігурами. Вони покінчили з корупцією, яка при Ю-цзині досягла масштабів епідемії, і поліпшили роботу уряду. Але ситуація, з якою вони зіштовхнулися, була просто жахлива. Заворушення в країні посилилися після посухи, що загрожувала масовим голодом в деяких районах, де люди вже харчувалися ягодами і листям. Важка економічна ситуація не дозволяла знижувати податки, і багато селян продавали колоди, з яких були побудовані їхні будинки, віддавали дітей у рабство, а дружин відправляли на роботу як прислугу.[4]
Объяснение:
1. в середине девятнадцатого века рабство было формально отменено, еще больше ста лет после этого черные американцы считались "людьми второго сорта" и подвергались разнообразной дискриминации.
В 1950 годах стала массовой борьба афроамериканцев за свои права и резко возросло сопротивление расизму.
2. Новая администрация Рейгана сократила государственные расходы. она получила название «рейганомика». Работникам приходилось отдавать деньги на страховые взносы. введя новую налоговую реформу он смог оживить экономику страны. в 1891 году прекратили работу авиадиспетчеры, потребовавшие увеличения зарплат. им отказали, профсоюз диспетчеров был распущен. некоторые социальные программы были восстановлены правительством.
3. Во второй половине 19 века США продолжали укреплять свои позиции в Латинской Америке. Под знаменем панамериканизма стали проводиться общеамериканские конференции для выработки основ континентальной политики. Национальный интерес США заключался и в пресечении попыток европейских государств оспаривать лидерство США на американском континенте. В конце 19 века США твердо восприпятствовали попытке Великобритании пересмотреть в ущерб интересам США границу между Венесуэлой и Британской Гвианой. В начале 20 века США господствовали в Латинской Америке и политически, и экономически. Американские корпорации контролировали львиную долю финансов, промышленности, сельского хозяйства латиноамериканских стран.
Объяснение: