Становіть відповідність між назвою католицького ордену та стис-
пою характеристикою його діяльності.
і Орден госпі- A Об'єднував переважно німецьких рицарів,
тальерін
брав активну участь у хресирних пожодаж прот
2 Орден фран ти балтійських та слов'янських народін
цисканців в Один із найбагатших рицарських ордешів, во-
з Орден тамп лоді панаменим майном у Європі, що й стала
ліерін
односно з причин йогу разлукску в XIX столітті
4 Тевтонський, в заснуваний и местняк нандин притулку име-
орден
AUMHOL AOTOMOTORAHAM VNACHTKAN xpec-
TOEHN TONOT
гет внешни і механ» бораситьба притни сретиків
надання акни имала и евангельської бідності
д Винкований Домінним Гусманким для пропо-
відування істинної віри та боротьби зересами
В)
Объяснение:
Столетняя война длилась 116 лет.
Столе́тняя война́ (фр. Guerre de Cent Ans, англ. Hundred Years' War) — серия военных конфликтов между Королевством Англия и её союзниками, с одной стороны, и Королевством Франция и её союзниками, с другой, длившихся примерно с 1337 года по 1453 год. Поводом к этим конфликтам являлись притязания на французский престол английской королевской династии Плантагенетов, стремящейся вернуть территории на континенте, ранее принадлежавшие английским королям. Так как Плантагенеты были связаны узами родства с французской династией Капетингов, у английских королей были достаточно большие шансы заполучить французский престол. Франция, в свою очередь, стремилась вытеснить англичан из Гиени, которая была закреплена за ними Парижским договором 1259 года, и сохранить своё влияние во Фландрии. Феодалы же тех или иных государств, принимавших участие в серии военных конфликтов, желали заполучить богатства своих противников, а также славу и благородство. Несмотря на сокрушительные победы в начальных этапах, Англия так и не смогла добиться своей цели, а в результате войны на континенте у неё остался лишь порт Кале, который она удерживала до 1558 года.
Не вживається ъ в кінці слів і як розділовий знак (за необхідності замінюється дефісом);
звук [ɪ] (з етимологічних и, ы) передається літерою и;
[о] після м'яких приголосних передається як ьо, [jо] — як йо;
збережено вживання літери ѣ, що читалася згідно з українською церковнослов'янською традицією[8] як [і] (після голосних — [jі]);
збережено літеру ѳ — у деяких словах грецького походження;
в багатьох випадках звук [і] з давньої е також передається як ѣ;
[jі] після голосних, етимологічно не пов'язане з історичним ѣ, може передаватись двома як и або як ѣ (з Украини, з Украѣни);
звук [і] з давньої о (рідше — з давньої е) передається буквою і;
введено літеру є (церковнослов'янске довге є) для йотованого е;
введено літери ў для фонеми в в слабкій позиції, џ для звука [ʤ].
Використання та поширеність
Объяснение: