м'я українського філософа і поета-байкаря Григорія Савича Сковороди (1722 - 1794) займає дуже високий рейтинг серед імен знаменитих філософів. На думку автора даної наукової роботи, його філософська система не тільки оригінальна, але і досить сучасна.
Вибір філософських поглядів Сковороди як теми контрольної роботи зроблений автором цілком свідомо. Багато положень в цих поглядах автор розділяє і загострює увагу на тих моментах, які вважає для себе дуже важливими. Тематично робота складається з трьох частин. У першій частині стисло викладаються біографічні дані і предфілософський шлях Г. С. Сковороди. У другій - власне філософська система Сковороди, а в третій - зв'язок філософської спадщини Сковороди з сучасністю.
Шлях Григорія Савича Сковороди в Філософію. Шлях Г. С. Сковороди в філософію був довгим. З прожитих 72-х років він віддав філософській роботі лише останні 25 років свого життя. Тільки в 70-80-х роках XVIII ст. він почав створювати свої філософські діалоги, трактати, притчі і, мандруючи по Україні, став проповідувати своє філософське вчення. А шлях майже в 50 років був тільки підготовкою до цієї мандрівки в образі "старця" - бродячого філософа-наставника.
З чого ж складався цей предфілософський шлях?
Григорій Савич Сковорода народився на Полтавщині в сім'ї малоземельного козака. Декілька років (з перервами) він вчився в Києво-Могилянській академії. Потім перебував в придворній капелі в Петербурзі. У складі посольської місії був декілька років в Угорщині. Після повернення працював викладачем - спочатку в Переяславській семінарії (викладав поетику), а потім в Харківському колегіумі (читав курс лекцій по етиці). З Харківського колегіуму він був вигнаний за прочитаний ним курс "християнської ґречності", концепція якого не співпадала з офіційно-церковною. За роки, витрачені на навчання і викладання, у нього не тільки нагромаджувався життєвий досвід, але й формувалося усвідомлене відношення до світу, його проблем.
Придбання життєвого досвіду і формування світогляду відбувалося під дією поєднання двох взаємодоповнюючих і навіть сприятливих чинників: його багатосторонньої обдарованості, з одного боку, і соціальної обстановки, що різко міняється - з іншої. Біографи зазначають, що у Сковороди був глибокий розум, феноменальна пам'ять, поетичні здібності, виключно музичний слух і голос; він писав вірші, складав музику, грав на декількох інструментах, мав здібності до малювання.
Своєрідність історичного моменту полягала в тому, що це був час звільнення від феодального гніту і первинного накопичення капіталу, що супроводився моральним розтлінням, користолюбством, пожадливістю, розпустою, владою речей, духовною спустошеністю.
Особливість творчої поведінки Григорія Сковороди (яка потім відбилася і на характері його філософського вчення) полягала в тому, що при негативному відношенні до світу, що грузнув в користолюбстві, він обрав таку позитивну форму боротьби зі злом, при якій центр тягаря з області критики політичних відносин в суспільстві був переміщений в сферу освіти, культури та моралі.
Причому його власний образ життя повністю співпадав з тим вченням, яке він сам проповідував.
У 50-60 роки XVIII віку Сковорода створює в основному літературні твори. Він написав біля 50 пісень і віршів, створив цикл байок під назвою "Байки Харківські", зробив перекази ряду античних мислителів. У своїх творах в противагу моралі, заснованої на багатстві, золоті і владі, Григорій Сковорода людину "малих бажань" і обмежені матеріальні потреби. Байки Сковороди за своїм ідейним змістом служать як би прелюдією до його філософської творчості. Вже в байках звучить один з його головних філософських принципів. Його суть складається у визнанні законними і природними тільки тих потреб і прагнень людини, які відповідають природній, а не соціальній відмінності людей. Мораль його байок часто перевищує їх безпосередній сюжет.
Недавно историки, политологи, публицисты снова обсуждали во на ком лежит ответственность по развязыванию Второй мировой войны. 80 лет тому назад 17 сентября Красная армия вступила на территорию Польши. 28 сентября был заключен германо-советский договор о дружбе и границе. Это стало результатом пакта Молотова — Риббентропа, заключенного в августе того же года. Этот пакт остается неудобной правдой для России. В советское время о нем умалчивали, сегодня российские чиновники оправдывают его. Так, член Совета безопасности и председатель попечительского совета Российского военно-исторического общества (РВИО) Сергей Иванов предложил гордиться этим документом. «Мы хотели начать войну с Германией в 40 км от Минска или в 100 км от Ленинграда? Где бы мы остановили немцев — за Уралом? Самое главное — это национальные интересы», — обосновал он свою позицию.
И если для нынешней России, наследницы СССР, темным пятном на исторической репутации является пакт Молотова — Риббентропа, то для Запада это Мюнхенский сговор. Сегодня, 30 сентября, очередная годовщина с того дня, когда было заключено это соглашение между Третьим рейхом и ведущими странами Запада. Для российских историков и публицистов державно-патриотического толка это соглашение лишний раз дает возможность обвинить Запад в коварстве и создать образ врага. Безусловно, это событие стало символом провала западной дипломатии и ее позором. Но вряд ли сегодня на Западе кому-то на высшем уровне приходит в голову гордиться этим документом, как некоторые российские чиновники гордятся пактом Молотова — Риббентропа, пытаясь выставить сталинскую дипломатию в выгодном свете, а самому Сталину придать ореол мудрого провидца.
Ни Мюнхенский сговор, ни пакт Молотова — Риббентропа нельзя рассматривать по отдельности. Они оба укладываются в одну цепочку событий и объясняют, как рухнул мир на европейском континенте. Поэтому утверждение, что один сговор с нацистами — это провал и позор, зато второй, заключенный менее чем через год, — успех дипломатии, — сомнительно. Сегодня Znak.com вспоминает те события и приводит их разные оценки. Читатель вправе сам определить, как ему относиться к тем событиям. Однако все равно остается во как колыбель либерализма Англия и родина Франция пошли на уступки Гитлеру и поверили ему? Точного ответа на этот во до сих пор нет. Но из поиска ответа можно извлечь урок для настоящего и будущего.
м'я українського філософа і поета-байкаря Григорія Савича Сковороди (1722 - 1794) займає дуже високий рейтинг серед імен знаменитих філософів. На думку автора даної наукової роботи, його філософська система не тільки оригінальна, але і досить сучасна.
Вибір філософських поглядів Сковороди як теми контрольної роботи зроблений автором цілком свідомо. Багато положень в цих поглядах автор розділяє і загострює увагу на тих моментах, які вважає для себе дуже важливими. Тематично робота складається з трьох частин. У першій частині стисло викладаються біографічні дані і предфілософський шлях Г. С. Сковороди. У другій - власне філософська система Сковороди, а в третій - зв'язок філософської спадщини Сковороди з сучасністю.
Шлях Григорія Савича Сковороди в Філософію. Шлях Г. С. Сковороди в філософію був довгим. З прожитих 72-х років він віддав філософській роботі лише останні 25 років свого життя. Тільки в 70-80-х роках XVIII ст. він почав створювати свої філософські діалоги, трактати, притчі і, мандруючи по Україні, став проповідувати своє філософське вчення. А шлях майже в 50 років був тільки підготовкою до цієї мандрівки в образі "старця" - бродячого філософа-наставника.
З чого ж складався цей предфілософський шлях?
Григорій Савич Сковорода народився на Полтавщині в сім'ї малоземельного козака. Декілька років (з перервами) він вчився в Києво-Могилянській академії. Потім перебував в придворній капелі в Петербурзі. У складі посольської місії був декілька років в Угорщині. Після повернення працював викладачем - спочатку в Переяславській семінарії (викладав поетику), а потім в Харківському колегіумі (читав курс лекцій по етиці). З Харківського колегіуму він був вигнаний за прочитаний ним курс "християнської ґречності", концепція якого не співпадала з офіційно-церковною. За роки, витрачені на навчання і викладання, у нього не тільки нагромаджувався життєвий досвід, але й формувалося усвідомлене відношення до світу, його проблем.
Придбання життєвого досвіду і формування світогляду відбувалося під дією поєднання двох взаємодоповнюючих і навіть сприятливих чинників: його багатосторонньої обдарованості, з одного боку, і соціальної обстановки, що різко міняється - з іншої. Біографи зазначають, що у Сковороди був глибокий розум, феноменальна пам'ять, поетичні здібності, виключно музичний слух і голос; він писав вірші, складав музику, грав на декількох інструментах, мав здібності до малювання.
Своєрідність історичного моменту полягала в тому, що це був час звільнення від феодального гніту і первинного накопичення капіталу, що супроводився моральним розтлінням, користолюбством, пожадливістю, розпустою, владою речей, духовною спустошеністю.
Особливість творчої поведінки Григорія Сковороди (яка потім відбилася і на характері його філософського вчення) полягала в тому, що при негативному відношенні до світу, що грузнув в користолюбстві, він обрав таку позитивну форму боротьби зі злом, при якій центр тягаря з області критики політичних відносин в суспільстві був переміщений в сферу освіти, культури та моралі.
Причому його власний образ життя повністю співпадав з тим вченням, яке він сам проповідував.
У 50-60 роки XVIII віку Сковорода створює в основному літературні твори. Він написав біля 50 пісень і віршів, створив цикл байок під назвою "Байки Харківські", зробив перекази ряду античних мислителів. У своїх творах в противагу моралі, заснованої на багатстві, золоті і владі, Григорій Сковорода людину "малих бажань" і обмежені матеріальні потреби. Байки Сковороди за своїм ідейним змістом служать як би прелюдією до його філософської творчості. Вже в байках звучить один з його головних філософських принципів. Його суть складається у визнанні законними і природними тільки тих потреб і прагнень людини, які відповідають природній, а не соціальній відмінності людей. Мораль його байок часто перевищує їх безпосередній сюжет.
Недавно историки, политологи, публицисты снова обсуждали во на ком лежит ответственность по развязыванию Второй мировой войны. 80 лет тому назад 17 сентября Красная армия вступила на территорию Польши. 28 сентября был заключен германо-советский договор о дружбе и границе. Это стало результатом пакта Молотова — Риббентропа, заключенного в августе того же года. Этот пакт остается неудобной правдой для России. В советское время о нем умалчивали, сегодня российские чиновники оправдывают его. Так, член Совета безопасности и председатель попечительского совета Российского военно-исторического общества (РВИО) Сергей Иванов предложил гордиться этим документом. «Мы хотели начать войну с Германией в 40 км от Минска или в 100 км от Ленинграда? Где бы мы остановили немцев — за Уралом? Самое главное — это национальные интересы», — обосновал он свою позицию.
И если для нынешней России, наследницы СССР, темным пятном на исторической репутации является пакт Молотова — Риббентропа, то для Запада это Мюнхенский сговор. Сегодня, 30 сентября, очередная годовщина с того дня, когда было заключено это соглашение между Третьим рейхом и ведущими странами Запада. Для российских историков и публицистов державно-патриотического толка это соглашение лишний раз дает возможность обвинить Запад в коварстве и создать образ врага. Безусловно, это событие стало символом провала западной дипломатии и ее позором. Но вряд ли сегодня на Западе кому-то на высшем уровне приходит в голову гордиться этим документом, как некоторые российские чиновники гордятся пактом Молотова — Риббентропа, пытаясь выставить сталинскую дипломатию в выгодном свете, а самому Сталину придать ореол мудрого провидца.
Ни Мюнхенский сговор, ни пакт Молотова — Риббентропа нельзя рассматривать по отдельности. Они оба укладываются в одну цепочку событий и объясняют, как рухнул мир на европейском континенте. Поэтому утверждение, что один сговор с нацистами — это провал и позор, зато второй, заключенный менее чем через год, — успех дипломатии, — сомнительно. Сегодня Znak.com вспоминает те события и приводит их разные оценки. Читатель вправе сам определить, как ему относиться к тем событиям. Однако все равно остается во как колыбель либерализма Англия и родина Франция пошли на уступки Гитлеру и поверили ему? Точного ответа на этот во до сих пор нет. Но из поиска ответа можно извлечь урок для настоящего и будущего.