у жовтні 1657 року він уклав українсько-шведський договір, умови якого були вироблені ще за участю Б. Хмельницького;
відновив союз із Кримським ханством, що був розірваний з моменту укладення Березневих статей у 1654 році; розпочав переговори з Польщею;
уклав оборонний союз зі Швецією, спрямований проти Польщі, а також надіслав посольство до Москви, метою якого було підтвердження чинності українсько-російських угод 1654 року.
У лютому 1658 року в Україну прибув царський посланець Богдан Хитров, який домагався:
прав для російських воєвод перебувати не тільки в Києві, а й у Ніжині, Чернігові та Переяславі;
прав для російських воєвод перебувати не тільки в Києві,а й у Ніжині, Чернігові та Переяславі,
– Гетьман сформував новий уряд – Раду міністрів – з помірно-консервативних чиновників, військових і суспільних діячів. Главою Кабінету міністрів став Ф. Лизогуб; міністром закордонних справ – Д. Дорошенко; міністром освіти – М. Василенко. Інші міністри були членами російських партій, в основному-партії кадетів.
– Був налагоджений дієздатний адміністративний апарат (почали діяти старости, земські урядники, професійні чиновники, поліція тощо). Однак зміцнення цього апарату русифікованими представниками старого чиновництва являли погрозу Українській державі.
– У промисловості було ліквідовано робочий контроль на виробництві, заборонялися страйки, скасовувався 8-годиний робочий день і встановлювався 12-годиний; відновився залізничний рух завдяки відновленню залізничних колій і мостів, ремонту локомотивів.
– Відповідно до головного пріоритету – земельного питання – у липні 1918 р. був розроблений «Проект загальних основ земельної реформи», що викликав різкий протест більшості селян і невдоволення великих землевласників. У цілому ж можна констатувати відновлення в державі поміщицького землеволодіння.
– Гетьманом Павлом Скоропадським була здійснена спроба створення національної армії, чисельність якої повинна була перевищити 300 тис. осіб. Гетьман прагнув також відродити козацтво в Україні.
– В Український державі була реформована банківська мережа, прийнятий збалансований державний бюджет, вжиті заходи для становлення української грошової системи.
При гетьманаті були обмежені демократичні права і свободи. Проводилася політика переслідувань більшовиків, представників інших лівих партій, :і також анархістів. Під жорстку цензуру потрапили газети, заборонялося проведення зборів, мітингів, маніфестацій.
Зовнішня політика П. Скоропадського
У зовнішньополітичній діяльності гетьмана були значні обмеження. Союзництво з державами Четвертного союзу стримувало його відносини з країнами Антанти. Незважаючи на це, йому вдалося встановити дипломатичні відносини із Швейцарією, Фінляндією, Польщею та Росією.
У міждержавних відносинах основною турботою гетьмана було повернення всіх територій етнічного розселення українців. Так, до Української держави було приєднано Гомельський, Путивльський, Римський, Суджанівський, Гайворонський, Бєлгородський, Корочанський, Валуйський, РІчицький, Пінський, Мозирський повіти, Холмщину, Підляшшя, 12 повітів Берестейщини, місто Маріуполь. Крим увійшов на правах автономії.
у жовтні 1657 року він уклав українсько-шведський договір, умови якого були вироблені ще за участю Б. Хмельницького;
відновив союз із Кримським ханством, що був розірваний з моменту укладення Березневих статей у 1654 році; розпочав переговори з Польщею;
уклав оборонний союз зі Швецією, спрямований проти Польщі, а також надіслав посольство до Москви, метою якого було підтвердження чинності українсько-російських угод 1654 року.
У лютому 1658 року в Україну прибув царський посланець Богдан Хитров, який домагався:
прав для російських воєвод перебувати не тільки в Києві, а й у Ніжині, Чернігові та Переяславі;
прав для російських воєвод перебувати не тільки в Києві,а й у Ніжині, Чернігові та Переяславі,
заборони гетьману мати відносини зі Швецією;
виведення козацьких загонів з Білорусі.
Объяснение:
це основні його події за часів правління)
Зовнішня і внутрішня політика Скоропадського
Внутрішня політика П. Скоропадського
– Гетьман сформував новий уряд – Раду міністрів – з помірно-консервативних чиновників, військових і суспільних діячів. Главою Кабінету міністрів став Ф. Лизогуб; міністром закордонних справ – Д. Дорошенко; міністром освіти – М. Василенко. Інші міністри були членами російських партій, в основному-партії кадетів.
– Був налагоджений дієздатний адміністративний апарат (почали діяти старости, земські урядники, професійні чиновники, поліція тощо). Однак зміцнення цього апарату русифікованими представниками старого чиновництва являли погрозу Українській державі.
– У промисловості було ліквідовано робочий контроль на виробництві, заборонялися страйки, скасовувався 8-годиний робочий день і встановлювався 12-годиний; відновився залізничний рух завдяки відновленню залізничних колій і мостів, ремонту локомотивів.
– Відповідно до головного пріоритету – земельного питання – у липні 1918 р. був розроблений «Проект загальних основ земельної реформи», що викликав різкий протест більшості селян і невдоволення великих землевласників. У цілому ж можна констатувати відновлення в державі поміщицького землеволодіння.
– Гетьманом Павлом Скоропадським була здійснена спроба створення національної армії, чисельність якої повинна була перевищити 300 тис. осіб. Гетьман прагнув також відродити козацтво в Україні.
– В Український державі була реформована банківська мережа, прийнятий збалансований державний бюджет, вжиті заходи для становлення української грошової системи.
При гетьманаті були обмежені демократичні права і свободи. Проводилася політика переслідувань більшовиків, представників інших лівих партій, :і також анархістів. Під жорстку цензуру потрапили газети, заборонялося проведення зборів, мітингів, маніфестацій.
Зовнішня політика П. Скоропадського
У зовнішньополітичній діяльності гетьмана були значні обмеження. Союзництво з державами Четвертного союзу стримувало його відносини з країнами Антанти. Незважаючи на це, йому вдалося встановити дипломатичні відносини із Швейцарією, Фінляндією, Польщею та Росією.
У міждержавних відносинах основною турботою гетьмана було повернення всіх територій етнічного розселення українців. Так, до Української держави було приєднано Гомельський, Путивльський, Римський, Суджанівський, Гайворонський, Бєлгородський, Корочанський, Валуйський, РІчицький, Пінський, Мозирський повіти, Холмщину, Підляшшя, 12 повітів Берестейщини, місто Маріуполь. Крим увійшов на правах автономії.