Ханты — коренное население сибирского севера. Относятся к угорским народам, наряду с манси. Этот малочисленный народ сумел сохранить свою культуру до наших дней. Отдельные группы хантов и сейчас живут согласно древним традициям и обычаям.Ханты проживают преимущественно на территории Тюменской области, в ХМАО, ЯНАО (Ханты-Мансийский и Ямало-Ненецкий автономные округа). Незначительная часть находится в Томской области, Казахстане, Украине. Расселение по Тюменской области примерно таково 60% — ХМАО, 30% — ЯНАО.
Основными занятиями хантов являются рыболовство, охота, скотоводство. Промыслы немного различаются в зависимости от локализации определенной группы. Для северных групп характерно упряжное собаководство, оленеводство, широко развит рыбный промысел. В южных районах распространено разведение крупного рогатого скота, овощеводство, земледелие. Олени в основном служат транспортом. На них удобно кочевать с места на место, перевозить чумы, тюки с вещами. В пищу используется оленье молоко и продукты из него. Шкуры идут на изготовление одежды, обуви. Для еды применяется мясо диких зверей, птиц. Охотятся на лосей, косуль, медведей. Большое значение имеет рыба. Ее заготавливают разными Кроме того, летом занимаются собирательством. В пищу употребляются ягоды, орехи, съедобные растения.
Ханты всегда бережно относились к природе. Они никогда не убивали беременных самок или молодняк. Рыболовные сети имеют крупные ячейки, в которые проходит только взрослая рыба. Они осознают, что нужно дать природе восполнить ресурсы, нельзя уничтожать ее бездумно. Охотники почитали животных, на которых охотились. Был распространен ритуал жертвования божествам леса. Первого убитого животного отдавали им в дар. Для рыболовства использовались лодки, выдолбленные из дерева, для передвижения на дальние расстояния делали лодку большого размера с надстройкой из бересты.
Іран та Туреччина ідеально підходять для порівняльного аналізу, оскільки вони були одними з небагатьох мусульманських країн, які пережили епоху європейського імперіалізму як незалежні держави. Модернізація значною мірою була роботою корінних еліт в обох суспільствах. У міжвоєнний період національні еліти в Туреччині та Ірані усвідомлювали схожість між собою, і політика, що проводилася в одній країні, часто впливала на іншу. Мустафа Кемаль Ататюрк в Туреччині та Реза Шах Пахлаві в Ірані намагалися сприяти соціально-економічній модернізації у відповідних країнах, наслідуючи Захід. Хоча Ататюрк виправдовував авторитарне правління тимчасовим явищем, називаючи його періодом «опіки», після якого Туреччина здійснить перехід до повноцінної демократії, але, схоже, Реза Шах хвилювався з цього приводу. Після Другої світової війни політичні траєкторії двох країн розійшлися. Туреччина стала «військовою демократією», тоді як Іраном правили спочатку самодержавна монархія, а потім ісламська теократія. В останні роки, здається, Туреччина та Іран схожі і розхожі. З одного боку, ідеологічні основи військового кемалізму та ісламізму опіки, відповідно, все частіше обговорюються та ставляться під сумнів у кожній країні. Однак, поки Туреччина переживає процес демократизації та демілітаризації, теократія в Ірані перетворюється на більш мілітаризований режим, при цьому Революційні гвардії здійснюють посилений контроль як над економікою, так і за політикою.
Основні спільні риси розвитку:
1) Постійна відсіч потенційним претендентам, які зазіхали на їх територіальну цілісність та суверенітет;
2) Модернізаційні процеси, однак із різними результатами та наслідками;
3) Іран, вслід та за прикладом Туреччини проводить ряд реформ: судову, земельну та фінансову;
4) Адаптація елементів західного (про європейського зразка).
Ханты — коренное население сибирского севера. Относятся к угорским народам, наряду с манси. Этот малочисленный народ сумел сохранить свою культуру до наших дней. Отдельные группы хантов и сейчас живут согласно древним традициям и обычаям.Ханты проживают преимущественно на территории Тюменской области, в ХМАО, ЯНАО (Ханты-Мансийский и Ямало-Ненецкий автономные округа). Незначительная часть находится в Томской области, Казахстане, Украине. Расселение по Тюменской области примерно таково 60% — ХМАО, 30% — ЯНАО.
Основными занятиями хантов являются рыболовство, охота, скотоводство. Промыслы немного различаются в зависимости от локализации определенной группы. Для северных групп характерно упряжное собаководство, оленеводство, широко развит рыбный промысел. В южных районах распространено разведение крупного рогатого скота, овощеводство, земледелие. Олени в основном служат транспортом. На них удобно кочевать с места на место, перевозить чумы, тюки с вещами. В пищу используется оленье молоко и продукты из него. Шкуры идут на изготовление одежды, обуви. Для еды применяется мясо диких зверей, птиц. Охотятся на лосей, косуль, медведей. Большое значение имеет рыба. Ее заготавливают разными Кроме того, летом занимаются собирательством. В пищу употребляются ягоды, орехи, съедобные растения.
Ханты всегда бережно относились к природе. Они никогда не убивали беременных самок или молодняк. Рыболовные сети имеют крупные ячейки, в которые проходит только взрослая рыба. Они осознают, что нужно дать природе восполнить ресурсы, нельзя уничтожать ее бездумно. Охотники почитали животных, на которых охотились. Был распространен ритуал жертвования божествам леса. Первого убитого животного отдавали им в дар. Для рыболовства использовались лодки, выдолбленные из дерева, для передвижения на дальние расстояния делали лодку большого размера с надстройкой из бересты.
Іран та Туреччина ідеально підходять для порівняльного аналізу, оскільки вони були одними з небагатьох мусульманських країн, які пережили епоху європейського імперіалізму як незалежні держави. Модернізація значною мірою була роботою корінних еліт в обох суспільствах. У міжвоєнний період національні еліти в Туреччині та Ірані усвідомлювали схожість між собою, і політика, що проводилася в одній країні, часто впливала на іншу. Мустафа Кемаль Ататюрк в Туреччині та Реза Шах Пахлаві в Ірані намагалися сприяти соціально-економічній модернізації у відповідних країнах, наслідуючи Захід. Хоча Ататюрк виправдовував авторитарне правління тимчасовим явищем, називаючи його періодом «опіки», після якого Туреччина здійснить перехід до повноцінної демократії, але, схоже, Реза Шах хвилювався з цього приводу. Після Другої світової війни політичні траєкторії двох країн розійшлися. Туреччина стала «військовою демократією», тоді як Іраном правили спочатку самодержавна монархія, а потім ісламська теократія. В останні роки, здається, Туреччина та Іран схожі і розхожі. З одного боку, ідеологічні основи військового кемалізму та ісламізму опіки, відповідно, все частіше обговорюються та ставляться під сумнів у кожній країні. Однак, поки Туреччина переживає процес демократизації та демілітаризації, теократія в Ірані перетворюється на більш мілітаризований режим, при цьому Революційні гвардії здійснюють посилений контроль як над економікою, так і за політикою.
Основні спільні риси розвитку:
1) Постійна відсіч потенційним претендентам, які зазіхали на їх територіальну цілісність та суверенітет;
2) Модернізаційні процеси, однак із різними результатами та наслідками;
3) Іран, вслід та за прикладом Туреччини проводить ряд реформ: судову, земельну та фінансову;
4) Адаптація елементів західного (про європейського зразка).