Неодноразові спроби створити окрему митрополію на теренах Галицько-Волинського князівства полягали у прагненні досягнути ще більшого суверенітету та встановити повну незалежність держави. З погляду на великий вплив церковних інституцій у функціонуванні держави, власна митрополія би не підпорядковувалась більш нікому та ніякому впливу. Диктувалися би власні правила гри.
Іншою причиною, також політичного характеру, була боротьба за спадщину Київської Русі. Вже в кінці ХІІІ століття, через початок занепаду Києва, київський митрополит Кирило ІІІ та його наступник переїхали до Володимиро-Суздальського князівства. Останнє, як відомо із історичних джерел, був головним суперником Галицько-Волинського князівства у ролі першого нащадку у спадщині Київської Русі. Саме через це, тодішній князь, князь Лев Данилович та його син Юрій, почали клопотати перед патріархом Константинополя про утворення власної митрополії. Саме це сталося, за різними історичними даними, у 1302 (1303) році. Галицька митрополія була створена, як митрополія Константинопольської православної церкви та мала в підпорядкуванні Галицьку, Перемиську, Володимирську, Холмську, Луцьку та Турівську єпархії. З перервами, вона проіснувала до 1347 року.
Русско-шведская война 1741-1743 гг. была начала Швецией в надежде отвоевать утраченные в Великой Северной войне 1700-1721 гг. территории. За 20 лет родилось новое поколение, грезившее отплатить русским, удалось сформировать новую армию. Но время для реванша было явно неудачным. Все шведские силы составляли всего 15 тысяч человек, а Россия еще в 1739 году закончила очередное противостояние с Турцией и могла собрать все свои войска в кулак. Надежды на растерянность после смерти в 1740 году императрицы Анны Иоанновны тоже оказались беспочвенны. Швеция оказалась заложницей собственных амбиции
За 20 лет воспоминания о поражении от войск Петра I успели забыться. Новое поколение шведских политиков жаждало реванша. В 1739 году в риксдаге победила «партия шляп». Сейчас бы ее назвали «партией ястребов» — это была фракция, выступавшая за военный реванш.
Наряду с военными приготовлениями предпринимались и политические шаги. Шведский посол Э. М. фон Нолькен и французский маркиз де ла Шетарди пытались добиться от Елизаветы возвращения отобранных царем Петром территорий. В обмен они обещали в захвате власти. Добиться письменного согласия будущей императрицы не удалось, хотя на она была согласна.
Неодноразові спроби створити окрему митрополію на теренах Галицько-Волинського князівства полягали у прагненні досягнути ще більшого суверенітету та встановити повну незалежність держави. З погляду на великий вплив церковних інституцій у функціонуванні держави, власна митрополія би не підпорядковувалась більш нікому та ніякому впливу. Диктувалися би власні правила гри.
Іншою причиною, також політичного характеру, була боротьба за спадщину Київської Русі. Вже в кінці ХІІІ століття, через початок занепаду Києва, київський митрополит Кирило ІІІ та його наступник переїхали до Володимиро-Суздальського князівства. Останнє, як відомо із історичних джерел, був головним суперником Галицько-Волинського князівства у ролі першого нащадку у спадщині Київської Русі. Саме через це, тодішній князь, князь Лев Данилович та його син Юрій, почали клопотати перед патріархом Константинополя про утворення власної митрополії. Саме це сталося, за різними історичними даними, у 1302 (1303) році. Галицька митрополія була створена, як митрополія Константинопольської православної церкви та мала в підпорядкуванні Галицьку, Перемиську, Володимирську, Холмську, Луцьку та Турівську єпархії. З перервами, вона проіснувала до 1347 року.
Русско-шведская война 1741-1743 гг. была начала Швецией в надежде отвоевать утраченные в Великой Северной войне 1700-1721 гг. территории. За 20 лет родилось новое поколение, грезившее отплатить русским, удалось сформировать новую армию. Но время для реванша было явно неудачным. Все шведские силы составляли всего 15 тысяч человек, а Россия еще в 1739 году закончила очередное противостояние с Турцией и могла собрать все свои войска в кулак. Надежды на растерянность после смерти в 1740 году императрицы Анны Иоанновны тоже оказались беспочвенны. Швеция оказалась заложницей собственных амбиции
За 20 лет воспоминания о поражении от войск Петра I успели забыться. Новое поколение шведских политиков жаждало реванша. В 1739 году в риксдаге победила «партия шляп». Сейчас бы ее назвали «партией ястребов» — это была фракция, выступавшая за военный реванш.
Наряду с военными приготовлениями предпринимались и политические шаги. Шведский посол Э. М. фон Нолькен и французский маркиз де ла Шетарди пытались добиться от Елизаветы возвращения отобранных царем Петром территорий. В обмен они обещали в захвате власти. Добиться письменного согласия будущей императрицы не удалось, хотя на она была согласна.
Объяснение: