Утром 14 декабря на Сенатскую площадь стали один за другим собираться восставшие гвардейские полки. Первым в 11 часов на площадь прибыл лейб-гвардии Московский полк. Полк построился в каре вокруг памятника Петру Великому. Затем к восставшим присоединились Гвардейский морской экипаж и солдаты лейб-гвардии гренадерского полка. Всего на площади собралось около 3 тысяч гвардейцев при 30 офицерах. Вторая неудача состояла в том, что Сенат оказался пустым – сенаторы, присягнув новому императору ранним утром, уже разъехались, и принимать “Манифест” было некому. Не были захвачены ни Зимний дворец, ни Петропавловская крепость. Постепенно вокруг восставших сжималось кольцо оставшихся верными правительству войск. Николай I сначала пытался воздействовать на декабристов угрозами. Однако посланный им на площадь петербургский генерал-губернатор Милорадович был смертельно ранен Каховским. Последние слова отважного генерала были о том, что он не верит, что в него стрелял солдат. А. Каховский раскаивался в убийстве уважаемого всеми героя 1812 года. Поход к восставшим петербургского митрополита Серафима тоже был неудачен. После этого каре восставших было дважды атаковано конной гвардией, но обе атаки были отбиты беглым оружейным огнем. К Сенатской площади стекался народ. Некоторые сочувствовали, многие молились за обреченных мучеников. Большинство декабристов отказывалось от привлечения народа, видя в его выступлении бессмысленную и всесокрушающую стихию. Началось смеркаться. Около 4 часов Николай I, опасаясь, что с наступлением темноты к восставшим примкнет “чернь”, отдал приказ применить артиллерию. Это решение ему обошлось дорогою ценою. Только после брошенной у него за спиной кем-то фразой о том, что нужно расправиться с восставшими, либо отрекаться от престала, он решился. Он первым перешагнул рубеж морального противостояния, а они выдержали. Моральный перевес оказался на их стороне. Послышалась команда: “Пальба орудиями по порядку, правый фланг, начинай, первая пли! ” и выстрела не последовало. “Свои, ваши благородие”… сказал фейерверкер подбежавшему штабс-капитану. Декабристы не считали нужным привлекать к своему выступлению солдат, даже не вели пропаганду среди них. Но солдаты чувствовали, что стрелять нельзя (солдаты и с той и с другой стороны) . “Пли”, раздалась еще раз команда. Несколько картечных залпов рассеяли ряды восставших и обратили их в рабство. Выступление было разгромлено, начались аресты.
1. Адміністративно - територіальний устрій та регіональний поділ.
2. Національне та соціальне становище українського населення.
3. Імперська колонізаторська політика України.
Основні поняття та терміни:
Адміністративно - територіальний поділ - поділ території держави на систему адміністративних одиниць (область, провінція, штат, воєводство, губернія, повіт, волость, місто, село) відповідно до якого утворюється вертикальна структура органів державної влади й управління.
Генерал - губернаторство - адміністративно-територіальна одиниця в Російській імперії (1775 - 1917). Включало одну або кілька губерній, під управлінням генерал - губернатора.
Повіт - адміністративно-територіальна одиниця, що існувала на українських, а також польських, литовських і білоруських землях з другої половини XIV ст.
Стан - адміністративно-поліцейська одиниця в повітах Росії та України в XIX ст. ; запроваджена 1837р. у зв'язку з посиленням селянського руху.
Адміністративно - територіальний устрій та регіональний поділ
Таблиця "Адміністративно - територіальний поділ українських земель, що входили до складу Російської імперії в першій половині XIX ст."
Наприкінці XVIII ст. територія України входила до складу Російської та Австрійської імперій. У першій половині XIX ст. українська етнічна територія становила до 700 тис. км2. До складу Російської імперії входило 90% цієї території - Правобережна і Лівобережна Україна, Слобожанщина та південна (Степова) Україна, а до складу Австрійської - 10% - Східна Галичина, Північна Буковина та Закарпаття. Такий територіальний поділ існував аж до початку Першої світової війни.
В історичному розвитку українського народу визначальна роль, як і раніше, належала Наддніпрянщині. Її вважало своїм історичним, політичним та культурним центром також українське населення Східної Галичини, Північної Буковини, Закарпаття, підвладне Австрійській імперії.
Поширення на територію України адміністративно - територіального устрою Російської імперії мало на меті прискорити колонізацію українських земель. Розроблена царським урядом на початку 50 -х рр.. XIX ст. інструкція зобов'язувала генерал - губернаторів посилити всебічний нагляд за «станом умів».
Найстараннішими провідниками царської колонізаторської політики в Україні були київський генерал - губернатор граф Д. Бібіков, малоросійський (харківський) - князь М. Долгоруков та новоросійський - граф М. Воронцов. Останнього як ревносного прислужника царизму висміяв у відомій епіграмі О. Пушкін. Антинародну діяльність перших двох - під керівництвом тодішнього найвищого провідника та ідейного натхненника колонізаторської політики в Україні царя Миколи I
Вторая неудача состояла в том, что Сенат оказался пустым – сенаторы, присягнув новому императору ранним утром, уже разъехались, и принимать “Манифест” было некому. Не были захвачены ни Зимний дворец, ни Петропавловская крепость. Постепенно вокруг восставших сжималось кольцо оставшихся верными правительству войск. Николай I сначала пытался воздействовать на декабристов угрозами. Однако посланный им на площадь петербургский генерал-губернатор Милорадович был смертельно ранен Каховским. Последние слова отважного генерала были о том, что он не верит, что в него стрелял солдат. А. Каховский раскаивался в убийстве уважаемого всеми героя 1812 года.
Поход к восставшим петербургского митрополита Серафима тоже был неудачен. После этого каре восставших было дважды атаковано конной гвардией, но обе атаки были отбиты беглым оружейным огнем. К Сенатской площади стекался народ. Некоторые сочувствовали, многие молились за обреченных мучеников. Большинство декабристов отказывалось от привлечения народа, видя в его выступлении бессмысленную и всесокрушающую стихию.
Началось смеркаться. Около 4 часов Николай I, опасаясь, что с наступлением темноты к восставшим примкнет “чернь”, отдал приказ применить артиллерию. Это решение ему обошлось дорогою ценою. Только после брошенной у него за спиной кем-то фразой о том, что нужно расправиться с восставшими, либо отрекаться от престала, он решился. Он первым перешагнул рубеж морального противостояния, а они выдержали. Моральный перевес оказался на их стороне. Послышалась команда: “Пальба орудиями по порядку, правый фланг, начинай, первая пли! ” и выстрела не последовало. “Свои, ваши благородие”… сказал фейерверкер подбежавшему штабс-капитану.
Декабристы не считали нужным привлекать к своему выступлению солдат, даже не вели пропаганду среди них. Но солдаты чувствовали, что стрелять нельзя (солдаты и с той и с другой стороны) . “Пли”, раздалась еще раз команда. Несколько картечных залпов рассеяли ряды восставших и обратили их в рабство. Выступление было разгромлено, начались аресты.
Українські землі у складі Російської імперії
План
1. Адміністративно - територіальний устрій та регіональний поділ.
2. Національне та соціальне становище українського населення.
3. Імперська колонізаторська політика України.
Основні поняття та терміни:
Адміністративно - територіальний поділ - поділ території держави на систему адміністративних одиниць (область, провінція, штат, воєводство, губернія, повіт, волость, місто, село) відповідно до якого утворюється вертикальна структура органів державної влади й управління.
Генерал - губернаторство - адміністративно-територіальна одиниця в Російській імперії (1775 - 1917). Включало одну або кілька губерній, під управлінням генерал - губернатора.
Повіт - адміністративно-територіальна одиниця, що існувала на українських, а також польських, литовських і білоруських землях з другої половини XIV ст.
Стан - адміністративно-поліцейська одиниця в повітах Росії та України в XIX ст. ; запроваджена 1837р. у зв'язку з посиленням селянського руху.
Адміністративно - територіальний устрій та регіональний поділ
Таблиця "Адміністративно - територіальний поділ українських земель, що входили до складу Російської імперії в першій половині XIX ст."
Наддніпрянська Україна
Малоросійське генерал-губернаторство:
Харківська губернія
Чернігівська губернія
Полтавська губернія
Київське генерал- губернаторство:
Київська губернія
Подільська губернія
Полтавська губернія
Новоросійсько - Бессарабське генерал-губернаторство:
Катеринославська
губернія
Херсонська губернія
Таврійська губернія
Наприкінці XVIII ст. територія України входила до складу Російської та Австрійської імперій. У першій половині XIX ст. українська етнічна територія становила до 700 тис. км2. До складу Російської імперії входило 90% цієї території - Правобережна і Лівобережна Україна, Слобожанщина та південна (Степова) Україна, а до складу Австрійської - 10% - Східна Галичина, Північна Буковина та Закарпаття. Такий територіальний поділ існував аж до початку Першої світової війни.
В історичному розвитку українського народу визначальна роль, як і раніше, належала Наддніпрянщині. Її вважало своїм історичним, політичним та культурним центром також українське населення Східної Галичини, Північної Буковини, Закарпаття, підвладне Австрійській імперії.
Поширення на територію України адміністративно - територіального устрою Російської імперії мало на меті прискорити колонізацію українських земель. Розроблена царським урядом на початку 50 -х рр.. XIX ст. інструкція зобов'язувала генерал - губернаторів посилити всебічний нагляд за «станом умів».
Найстараннішими провідниками царської колонізаторської політики в Україні були київський генерал - губернатор граф Д. Бібіков, малоросійський (харківський) - князь М. Долгоруков та новоросійський - граф М. Воронцов. Останнього як ревносного прислужника царизму висміяв у відомій епіграмі О. Пушкін. Антинародну діяльність перших двох - під керівництвом тодішнього найвищого провідника та ідейного натхненника колонізаторської політики в Україні царя Миколи I
Объяснение: