ершим великим князем Литви став Міндовг (1230-1263 рр.). Він об’єднав литовські племена для боротьби з Тевтонським орденом і переважно мирним шляхом поширив свою владу на землі Західної Русі (Білорусь).
Великий князь Гедимін (Гедимінас, 1316-1341 рр.) започаткував правлячу династію й почав наступ на південно-західні руські (українські) землі, проте історики вважають, що початок литовської доби в Україні поклав син Гедиміна Любарт (свояк Юрія ІІ), який у 1340 році приєднав до своєї держави Волинь та Галичину. Проте ненадовго. Протягом багатьох десятиліть ці землі переходитимуть від Литви до Польщі й навпаки, аж поки ці держави не вирішать об’єднатися.
Згодом про свої наміри приєднати до Литви "всю Русь" заявив брат Любарта, литовський князь Ольгерд (1345-1377), який у 50-60-х рр. XIV століття поширив свою владу на Чернігівщину, Сіверщину, Київщину та Переяславщину. 1362-1363 рр. він здійснив успішний похід проти монголо-татар на Поділля й на р. Сині Води (Синюха) завдав поразки ханам Хачебею, Кутлобугу й Дмитру. (Трохи докладніше про цю битву буде в наступному пункті). Після цього Поділля було приєднане до Великого Князівства Литовського, а панування Золотої Орди на подільських землях припинилося.
Історичні джерела свідчать, що українські князі не чинили особливого опору Литві, більш-менш мирним шляхом визнавали її зверхність над собою. Головною причиною цього було прагнення звільнитися від татарського гноблення. Литовські правителі й собі казали українським князям: "Ми старовини не зачіпаємо й новини не вводимо". Ольгерд залишив на своїх місцях багато місцевих князів та бояр.
Литовці, які переселилися на українські землі, швидко асимілювалися поріднившись династичними шлюбами з українцями. Своє привілейоване становище зберегла православна церква (10 з 12 синів Ольгерда стали православними). Староукраїнська мова стала державною, збереглися правові традиції часів "Руської правди". Чимало Українських можновладців у Литовській державі зайняли високі державні посади й навіть увійшли до складу князівської ради. Вагомий вплив на Литву справила українська культура, яка на той час досягла значно вищого розвитку, ніж литовська
Имена женщинВ позднереспубликанское и императорское время женщины не имели личных имен, а именовались родовыми именами. Так как все женщины в од ном роду имели единое имя, то в пределах рода они различались по возрасту. Например, Iulia Maior (= старшая), Iulia Secunda (= вторая), Iulia Tertia (= третья) и так до самой младшей (Iulia Minor).Знатные женщины могли носить кроме родового имени cognomen своего отца; например, жена Суллы была дочерью Луция Цецилия Метелла Далматика и именовалась Цецилия Метелла, жена императора Августа была дочерью Марка Ливия Друза Клавдиана и именовалась Ливия Друзилла.В надписях при именах женщин иногда указываются praenomen и cognomen отца, а также cognomen мужа в родительном падеже: Caeciliae, Q(uinti) Cretici f(iliae), Metellae, Crassi (uxori). "Цецилии Метелле, дочери Квинта Кретика, (жене) Красса".Из надписи следует, что эта женщина была дочерью Квинта Цецилия Метелла Кретика и супругой Красса. Надпись сделана на большом круглом мавзолее около Рима на Аппиевой дороге, в котором похоронена Цецилия Метелла, дочь консула 69 г. до н.э., жена Красса, предположительно старшего сына триумвира Марка Лициния Красса.
ершим великим князем Литви став Міндовг (1230-1263 рр.). Він об’єднав литовські племена для боротьби з Тевтонським орденом і переважно мирним шляхом поширив свою владу на землі Західної Русі (Білорусь).
Великий князь Гедимін (Гедимінас, 1316-1341 рр.) започаткував правлячу династію й почав наступ на південно-західні руські (українські) землі, проте історики вважають, що початок литовської доби в Україні поклав син Гедиміна Любарт (свояк Юрія ІІ), який у 1340 році приєднав до своєї держави Волинь та Галичину. Проте ненадовго. Протягом багатьох десятиліть ці землі переходитимуть від Литви до Польщі й навпаки, аж поки ці держави не вирішать об’єднатися.
Згодом про свої наміри приєднати до Литви "всю Русь" заявив брат Любарта, литовський князь Ольгерд (1345-1377), який у 50-60-х рр. XIV століття поширив свою владу на Чернігівщину, Сіверщину, Київщину та Переяславщину. 1362-1363 рр. він здійснив успішний похід проти монголо-татар на Поділля й на р. Сині Води (Синюха) завдав поразки ханам Хачебею, Кутлобугу й Дмитру. (Трохи докладніше про цю битву буде в наступному пункті). Після цього Поділля було приєднане до Великого Князівства Литовського, а панування Золотої Орди на подільських землях припинилося.
Історичні джерела свідчать, що українські князі не чинили особливого опору Литві, більш-менш мирним шляхом визнавали її зверхність над собою. Головною причиною цього було прагнення звільнитися від татарського гноблення. Литовські правителі й собі казали українським князям: "Ми старовини не зачіпаємо й новини не вводимо". Ольгерд залишив на своїх місцях багато місцевих князів та бояр.
Литовці, які переселилися на українські землі, швидко асимілювалися поріднившись династичними шлюбами з українцями. Своє привілейоване становище зберегла православна церква (10 з 12 синів Ольгерда стали православними). Староукраїнська мова стала державною, збереглися правові традиції часів "Руської правди". Чимало Українських можновладців у Литовській державі зайняли високі державні посади й навіть увійшли до складу князівської ради. Вагомий вплив на Литву справила українська культура, яка на той час досягла значно вищого розвитку, ніж литовська