Родился будущий полководец в 1730 году в Москве, в семье военной. Поступил Александр на службу в возрасте 15 лет, но по некоторым источникам в 12 лет.
И в 1742 году поступил Семеновский полк, в 1754 году получил чин поручика. До 1758 года служил в Военной коллегии.Начало его боевой карьеры относят к Семилетней войне. Многие историки считают, что именно время боевых действий этого периода и началась распространятся его военная слава.
Заслуги и достижения
Александр Суворов участвовал в около 60 сражениях и ни в одном не проиграл, хотя преимущество противников достигало и в 60 раз больше чем армия Суворова. Суворов принимал решающие и верные решения в критический ситуациях и эти решения вели за собой только позитивные последствия для Российской империи. Александр Васильевич был на службе у Екатерины II и Павле I.
1789 год знаменовался для Суворова великим достижениям, за сражения при р. Рымник, он разгромил 100 тысячную турецкую армию и получил за это титул граф Суворов-Рымникский. Здесь полководец продемонстрировал врожденных талант военного теоретика и блистательно стратеги. Потери при Рымнике были минимальными, тогда как турки утратили десятки тысяч, а их боевой дух был подорван.
Большие сражения и военные кампании
Одни из самых больших и стратегических сражений и военных кампаний были: война с Барной конфедерацией, русско-турецкая войны, Фокшанское сражение (1789 г.), сражение при Рымнике (1789 г.), взятие Измаила (1791 г.), подавление польского восстания (1794 г.) и штурм Праги.
Смерть
Скончался Александр Суворов в два часа дня в Санкт-Петербурге, оставив после себя великое наследия военного дела и стратегии ведения боя. Были также созданы военные суворовские училища и имя полководца носили военные корабли.
Формування уявлень і понять про права людини почалося з найдавніших часів історії людства. З самого початку людина почала будувати свою поведінку й відносини з іншими людьми, дотримуючись елементарних прав та обов'язків у колективі (роді, племені).
Розвивалися людина, суспільство, в якому вона жила, змінювалися уявлення про власні права та обов'язки. У правах людини відображалися моральні, етичні, релігійні, культурні та інші правила — норми.
Джерелами первісних уявлень про права людини є стародавні релігійні тексти, у яких сформульовано чимало гуманістичних принципів і норм загальнолюдського характеру, та твори давньогрецьких і китайських філософів, у яких сформульовано ідеї людських прав.
Перше закріплення низки ідей щодо прав людини у законодавстві здійснено у Великій хартії вольностей, яку підписав 1215 р. король Іоанн Безземельний внаслідок угоди між ним і повсталими проти нього англійськими баронами. У цьому документі захищалися права на приватну власність, недоторканність та свободу особистості від абсолютизму, принцип недоторканності особи, право людини на вільне пересування. 1689 р. у Великій Британії прийнято Білль про права, що став юридичною основою конституційної парламентської монархії у Великій Британії і в якому закладено основи демократичного парламентаризму (вільні вибори членів парламенту, їх недоторканність).
На українських землях питання прав людини та їх захисту порушувалися в Конституції Пилипа Орлика 1710 р. Там зазначалося: "Подібно до того, як Ясновельможному Гетьману з обов'язку його уряду належить керувати й наглядати за порядком щодо всього Війська Запорозького, так само він повинен пильно дбати про те, щоб на рядовий і простий народ не покладали надмірних
тягарів, угисків і надмірних вимог, бо відштовхнуті ними (люди), залишивши свої домівки, відходять, як правило, до чужих країв шукати життя кращого, спокійного і легшого".
У Конституції Пилипа Орлика закріплено принцип розподілу влади, обрання влади вільним волевиявленням населення. У разі повернення Орлика в Україну обіцялося відновити козацькі права, зберегти привілеї міст, полегшити податковий тягар селянам, надати державну до вдовам, сиротам та іншим соціально не захищеним верствам населення.
Конституція Пилипа Орлика залишилася в історії як оригінальна правова пам'ятка, хоча реальної сили так і не набула.
Еволюція уявлень про права людини в історії людства
Родился будущий полководец в 1730 году в Москве, в семье военной. Поступил Александр на службу в возрасте 15 лет, но по некоторым источникам в 12 лет.
И в 1742 году поступил Семеновский полк, в 1754 году получил чин поручика. До 1758 года служил в Военной коллегии.Начало его боевой карьеры относят к Семилетней войне. Многие историки считают, что именно время боевых действий этого периода и началась распространятся его военная слава.
Заслуги и достижения
Александр Суворов участвовал в около 60 сражениях и ни в одном не проиграл, хотя преимущество противников достигало и в 60 раз больше чем армия Суворова. Суворов принимал решающие и верные решения в критический ситуациях и эти решения вели за собой только позитивные последствия для Российской империи. Александр Васильевич был на службе у Екатерины II и Павле I.
1789 год знаменовался для Суворова великим достижениям, за сражения при р. Рымник, он разгромил 100 тысячную турецкую армию и получил за это титул граф Суворов-Рымникский. Здесь полководец продемонстрировал врожденных талант военного теоретика и блистательно стратеги. Потери при Рымнике были минимальными, тогда как турки утратили десятки тысяч, а их боевой дух был подорван.
Большие сражения и военные кампании
Одни из самых больших и стратегических сражений и военных кампаний были: война с Барной конфедерацией, русско-турецкая войны, Фокшанское сражение (1789 г.), сражение при Рымнике (1789 г.), взятие Измаила (1791 г.), подавление польского восстания (1794 г.) и штурм Праги.
Смерть
Скончался Александр Суворов в два часа дня в Санкт-Петербурге, оставив после себя великое наследия военного дела и стратегии ведения боя. Были также созданы военные суворовские училища и имя полководца носили военные корабли.
Формування уявлень і понять про права людини почалося з найдавніших часів історії людства. З самого початку людина почала будувати свою поведінку й відносини з іншими людьми, дотримуючись елементарних прав та обов'язків у колективі (роді, племені).
Розвивалися людина, суспільство, в якому вона жила, змінювалися уявлення про власні права та обов'язки. У правах людини відображалися моральні, етичні, релігійні, культурні та інші правила — норми.
Джерелами первісних уявлень про права людини є стародавні релігійні тексти, у яких сформульовано чимало гуманістичних принципів і норм загальнолюдського характеру, та твори давньогрецьких і китайських філософів, у яких сформульовано ідеї людських прав.
Перше закріплення низки ідей щодо прав людини у законодавстві здійснено у Великій хартії вольностей, яку підписав 1215 р. король Іоанн Безземельний внаслідок угоди між ним і повсталими проти нього англійськими баронами. У цьому документі захищалися права на приватну власність, недоторканність та свободу особистості від абсолютизму, принцип недоторканності особи, право людини на вільне пересування. 1689 р. у Великій Британії прийнято Білль про права, що став юридичною основою конституційної парламентської монархії у Великій Британії і в якому закладено основи демократичного парламентаризму (вільні вибори членів парламенту, їх недоторканність).
На українських землях питання прав людини та їх захисту порушувалися в Конституції Пилипа Орлика 1710 р. Там зазначалося: "Подібно до того, як Ясновельможному Гетьману з обов'язку його уряду належить керувати й наглядати за порядком щодо всього Війська Запорозького, так само він повинен пильно дбати про те, щоб на рядовий і простий народ не покладали надмірних
тягарів, угисків і надмірних вимог, бо відштовхнуті ними (люди), залишивши свої домівки, відходять, як правило, до чужих країв шукати життя кращого, спокійного і легшого".
У Конституції Пилипа Орлика закріплено принцип розподілу влади, обрання влади вільним волевиявленням населення. У разі повернення Орлика в Україну обіцялося відновити козацькі права, зберегти привілеї міст, полегшити податковий тягар селянам, надати державну до вдовам, сиротам та іншим соціально не захищеним верствам населення.
Конституція Пилипа Орлика залишилася в історії як оригінальна правова пам'ятка, хоча реальної сили так і не набула.
Еволюція уявлень про права людини в історії людства