В XVIII в. положение крестьян, прежде всего принадлежавших помещикам, заметно ухудшилось, особенно после введения правительством Петра I в 1719 г. всеобщей переписи податных людей в связи с установлением подушной подати. При Петре I они превратились в вещь, которую можно было продать, подарить, обменять (без земли и отдельно от семьи). Помещик по своему усмотрению использовал труд крепостных крестьян, оброки барщина никаким законом не ограничивались. Крестьяне были лишены не только личных, но и имущественных прав. Все их имущество рассматривалось как принадлежащее их владельцу.
Після реформи 1861 р. народ почав брати справу освіти у власні руки. Так зародився широкий народний рух за організацію шкільної мережі поза контролем царських чиновників. Селяни, робітники, а також сільські громади самостійно відкривали народні школи й виділяли на їх утримання необхідні кошти.
На 1863 р. у Харківському учбовому окрузі налічувалося 247 і в Київському - 103 громадські однокласні школи, у створенні яких власті не брали участі. Коли ж чиновники Міністерства освіти робили спроби перешкодити розширенню мережі народних шкіл, громадськість одразу наполягала на відкритті при них додаткових класів. Селяни й робітники, не задовольняючись однокласними, почали домагатися ще й двокласних шкіл і скасування заборони мати їх більш як одну на повіт. Причому діяли люди послідовно й рішуче, поступово ламаючи опір шкільних чиновників і Міністерства освіти.
1
Объяснение:
В XVIII в. положение крестьян, прежде всего принадлежавших помещикам, заметно ухудшилось, особенно после введения правительством Петра I в 1719 г. всеобщей переписи податных людей в связи с установлением подушной подати. При Петре I они превратились в вещь, которую можно было продать, подарить, обменять (без земли и отдельно от семьи). Помещик по своему усмотрению использовал труд крепостных крестьян, оброки барщина никаким законом не ограничивались. Крестьяне были лишены не только личных, но и имущественных прав. Все их имущество рассматривалось как принадлежащее их владельцу.
Після реформи 1861 р. народ почав брати справу освіти у власні руки. Так зародився широкий народний рух за організацію шкільної мережі поза контролем царських чиновників. Селяни, робітники, а також сільські громади самостійно відкривали народні школи й виділяли на їх утримання необхідні кошти.
На 1863 р. у Харківському учбовому окрузі налічувалося 247 і в Київському - 103 громадські однокласні школи, у створенні яких власті не брали участі. Коли ж чиновники Міністерства освіти робили спроби перешкодити розширенню мережі народних шкіл, громадськість одразу наполягала на відкритті при них додаткових класів. Селяни й робітники, не задовольняючись однокласними, почали домагатися ще й двокласних шкіл і скасування заборони мати їх більш як одну на повіт. Причому діяли люди послідовно й рішуче, поступово ламаючи опір шкільних чиновників і Міністерства освіти.