Главной особенностью социально экономической жизни 60-80-хх годов были постоянные поиски новых путей развития, с которыми партийное руководство так и не смогло окончательно определиться. В 60-х годах правительство еще делало попытки сохранить реформаторские импульсы периода Хрущева, однако начиная с 70-х годов, этот процесс окончательно остановился.
Промышленная реформа 1965 года
Экономическая реформа, которая была принята в 1965 году, стала самым масштабным преобразованием в послевоенный период СССР. Разработкой реформы занимался А. Н. Косыгин, хотя основы были заложены еще правительством Хрущева.
Преобразования затронули промышленность, сельское хозяйство, сферы строительства и управления. Изменения произошли в управлении промышленностью частично опровергалась плановая система, оценкой деятельности предприятий становилось не количество изготавливаемой продукции, а объемы ее реализации.
Финансирование предприятий, занимающихся строительством, осуществлялось при беспроцентного кредитования. Итоги реформы. Предприятия, которые были переведены на новую систему, значительно улучшили показатели производительности.
Топливно энергетический комплекс стал стержнем экономики государства: СССР занял ведущие в мире позиции по производству нефти и газа. В период проведения реформы значительно окреп военно - промышленный комплекс.
В погоне за паритетом с США, Советское государство начало массовое производство баллистических ракет и ядерных ракет средней дальности. Возрос и научно- технический потенциал государства. В этот период возникли новые отрасли в советской промышленности микроэлектроника, роботостроение и атомное машиностроение.
Несмотря на видимый рост экономики, руководству СССР не удалось закрепить результатов проведенной реформы и уже к началу 70-х годов объемы производства начали неуклонно падать.
Сельское хозяйство
Если промышленная реформа принесла ожидаемые плоды, то попытки преобразования аграрного сектора потерпели сокрушительную неудачу еще в самом начале. Большинство совхозов и колхозов, не смотря на материальную поддержку государства, приносили убытки.
Темпы сельскохозяйственного производства составляли лишь 1 % в год. С середины 60-х годов правительство начало регулярно закупать зерно за границей. Кризис аграрного комплекса так и не был ликвидирован.
Социальная жизнь
В 60-80-хх годах в Советском государстве наблюдалась повышенная урбанизация. Сельские жители массово переселялись в большие города, так как работа на производстве приносила стабильный заработок в отличие от труда на земле.
К началу 1980 года, численность городского населения становила 62%, сельского 12%, военнослужащих 16%. До середины 70-х годов жизнь советского народа отличалась социальной и экономической стабильностью образование, жилье и медицина в государстве была бесплатной.
Ситуация кардинально изменилась в 1976 году, когда кризис производства впервые начал влиять на жизнь общества. Значительно обострилась продовольственная проблема множество необходимых продуктов было дефицитным. Аграрный сектор не мог удовлетворить продовольственные запросы населения.
Несмотря на это, руководство страны не прекращало финансирование космической и военной промышленности, что привело к социально экономическому парадоксу: в государстве, которое являлось мировым лидером по производству баллистических ракет и ядерного оружия, не было возможности без затруднения купить молоко и сливочное масло.
Гайдамацький рух — явище суспільного життя, зумовлене соціальними, релігійними та національними реаліями України 18 ст., насамперед ускладненням внутрішньо-політичної ситуації в правобережній частині Гетьманщини після її підпорядкування Речі Посполитій.
Руйнування національних державних інституцій, витворених правобережним козацтвом у ході національно-визвольної боротьби 2-ї половини 17 — початку 18 ст.; політична анархія, господарське розорення краю та відповідні зміни в соціальній структурі населення в поєднанні з конфесійними проблемами, які накопичувалися, створювали в регіоні сприятливий ґрунт для соціального та національного протистояння. Перша згадка про гайдамаків у джерелах датується 1715, хоча, за твердженням В.Антоновича, гайдамацькі загони почали діяти на Волині вже 1708. Кількість їх збільшувалася настільки швидкими темпами, що для боротьби з гайдамаками польський уряд змушений був використовувати підрозділи регулярної армії.
Зародившись на Правобережньому Подніпров'ї, рух поширився на інші регіони українських земель (Галичину, Лівобережну Україну, Слобідську Україну). Притаманний йому перманентний характер та партизанська тактика боротьби сковували військово-політичний апарат Речі Посполитої, розхитували її господарську систему. Центром формування гайдамацьких загонів стало степове Запорожжя. Соціальну основу руху становило селянство. Активну участь у гайдамаччині брали також представники інших верств в — ремісники і міщани, частина дрібної шляхти, чернецтво православних монастирів. Рух підтримувався окремими поміщиками та православним духовенством.
Досить вагомою (особливо на першому етапі) виявилася участь злюмпенізованих елементів, що надавало рухові розбійницького забарвлення. Активно діючою силою, яка ввела гайдамаччину в русло організаційно спрямованої боротьби за віру православну (див. Православ'я) та повернення до соціальних завоювань доби національної революції 1648—1676, стало запороз. козацтво. Його роль особливо зросла після 1734 — часу відновлення Нової Січі . Саме цього року спалахнуло і велике гайдамацьке повстання, полум'я якого швидко охопило майже всю Правобережну Україну, перекинулося на Галичину і частину Лівобережжя. Приводом для народного виступу послужило введення в Польщу російських військ для підтримки вигідної для Російської держави кандидатури Августа III Саксонського на польський королівський престол, що за часом збіглося із закінченням пільгових термінів на теренах Брацлавщини, а відповідно — посиленням визисків з місцевого населення. Повстання під проводом Верлана, Скорича, Гриви, Медвідя, Моторного та ін. відзначалося порівняною масштабністю та організованістю. Воно знаменувало перехід Гайдамацього руху на вищий щабель — від розрізнених дій невеликих ватаг, що обмежувалися нападами на місцевих дрібних шляхтичів і орендарів, до акцій більш загальних, здійснюваних силами великих загонів.
Придушене російськими і польськими військами повстання перейшло в безперервну збройну боротьбу невеликих, але мобільних загонів (ватаги Г.Голого, Одимченка, Заїки, М.Сухого та ін.). Новий значний спалах гайдамаччини гався 1750. Підтримані місцевим населенням, повстанці захопили декілька міст на теренах Правобережної України, перейшли на лівий берег Прип'яті (прит. Дніпра). Від галася активізація дій гайдамаків на Слобожанщині. Органічний зв'язок із розвитком гайдамацького руху мала Коліївщина 1768 — якісно новий вияв національно-визвольних змагань українців у 18 ст. Гайдамацький рух у Правобережній Україні виходив за межі внутріпольської проблеми.
Досить швидко він став важливим зовнішнім фактором, що впливав на розвиток міждержавних стосунків Османської імперії, Російської імперії, Австрії, Пруссії. В коловорот національно-визвольної боротьби в Україні були втягнені представники інших етносів. Виступи гайдамаків викликали співчуття і підтримку в населення сусідніх слов'янських країн. За своїми типологічними рисами, формами і методами Гайдамацького руху мав багато спільного з аналогічними виявами боротьби інших європейських народів. Спорадичні виступи дрібних гайдамацьких ватаг проходили до кінця 18 ст. Його відгомін відчувався 1770–71, 1774–75 у Слобідській і Лівобережній Україні, подіях 1789 на Волині (див. Волинська тривога 1789), у виступі У.Кармалюка, у визвол. змаганнях початку 20 ст. Гайдамаки оспівані в численних піснях та думах, опоетизовані Т.Шевченком. Їхні керівники стали героями літературних та мистецьких творів.
Главной особенностью социально экономической жизни 60-80-хх годов были постоянные поиски новых путей развития, с которыми партийное руководство так и не смогло окончательно определиться. В 60-х годах правительство еще делало попытки сохранить реформаторские импульсы периода Хрущева, однако начиная с 70-х годов, этот процесс окончательно остановился.
Промышленная реформа 1965 года
Экономическая реформа, которая была принята в 1965 году, стала самым масштабным преобразованием в послевоенный период СССР. Разработкой реформы занимался А. Н. Косыгин, хотя основы были заложены еще правительством Хрущева.
Преобразования затронули промышленность, сельское хозяйство, сферы строительства и управления. Изменения произошли в управлении промышленностью частично опровергалась плановая система, оценкой деятельности предприятий становилось не количество изготавливаемой продукции, а объемы ее реализации.
Финансирование предприятий, занимающихся строительством, осуществлялось при беспроцентного кредитования. Итоги реформы. Предприятия, которые были переведены на новую систему, значительно улучшили показатели производительности.
Топливно энергетический комплекс стал стержнем экономики государства: СССР занял ведущие в мире позиции по производству нефти и газа. В период проведения реформы значительно окреп военно - промышленный комплекс.
В погоне за паритетом с США, Советское государство начало массовое производство баллистических ракет и ядерных ракет средней дальности. Возрос и научно- технический потенциал государства. В этот период возникли новые отрасли в советской промышленности микроэлектроника, роботостроение и атомное машиностроение.
Несмотря на видимый рост экономики, руководству СССР не удалось закрепить результатов проведенной реформы и уже к началу 70-х годов объемы производства начали неуклонно падать.
Сельское хозяйство
Если промышленная реформа принесла ожидаемые плоды, то попытки преобразования аграрного сектора потерпели сокрушительную неудачу еще в самом начале. Большинство совхозов и колхозов, не смотря на материальную поддержку государства, приносили убытки.
Темпы сельскохозяйственного производства составляли лишь 1 % в год. С середины 60-х годов правительство начало регулярно закупать зерно за границей. Кризис аграрного комплекса так и не был ликвидирован.
Социальная жизнь
В 60-80-хх годах в Советском государстве наблюдалась повышенная урбанизация. Сельские жители массово переселялись в большие города, так как работа на производстве приносила стабильный заработок в отличие от труда на земле.
К началу 1980 года, численность городского населения становила 62%, сельского 12%, военнослужащих 16%. До середины 70-х годов жизнь советского народа отличалась социальной и экономической стабильностью образование, жилье и медицина в государстве была бесплатной.
Ситуация кардинально изменилась в 1976 году, когда кризис производства впервые начал влиять на жизнь общества. Значительно обострилась продовольственная проблема множество необходимых продуктов было дефицитным. Аграрный сектор не мог удовлетворить продовольственные запросы населения.
Несмотря на это, руководство страны не прекращало финансирование космической и военной промышленности, что привело к социально экономическому парадоксу: в государстве, которое являлось мировым лидером по производству баллистических ракет и ядерного оружия, не было возможности без затруднения купить молоко и сливочное масло.
Объяснение:
Відповідь:
Гайдамацький рух — явище суспільного життя, зумовлене соціальними, релігійними та національними реаліями України 18 ст., насамперед ускладненням внутрішньо-політичної ситуації в правобережній частині Гетьманщини після її підпорядкування Речі Посполитій.
Руйнування національних державних інституцій, витворених правобережним козацтвом у ході національно-визвольної боротьби 2-ї половини 17 — початку 18 ст.; політична анархія, господарське розорення краю та відповідні зміни в соціальній структурі населення в поєднанні з конфесійними проблемами, які накопичувалися, створювали в регіоні сприятливий ґрунт для соціального та національного протистояння. Перша згадка про гайдамаків у джерелах датується 1715, хоча, за твердженням В.Антоновича, гайдамацькі загони почали діяти на Волині вже 1708. Кількість їх збільшувалася настільки швидкими темпами, що для боротьби з гайдамаками польський уряд змушений був використовувати підрозділи регулярної армії.
Зародившись на Правобережньому Подніпров'ї, рух поширився на інші регіони українських земель (Галичину, Лівобережну Україну, Слобідську Україну). Притаманний йому перманентний характер та партизанська тактика боротьби сковували військово-політичний апарат Речі Посполитої, розхитували її господарську систему. Центром формування гайдамацьких загонів стало степове Запорожжя. Соціальну основу руху становило селянство. Активну участь у гайдамаччині брали також представники інших верств в — ремісники і міщани, частина дрібної шляхти, чернецтво православних монастирів. Рух підтримувався окремими поміщиками та православним духовенством.
Досить вагомою (особливо на першому етапі) виявилася участь злюмпенізованих елементів, що надавало рухові розбійницького забарвлення. Активно діючою силою, яка ввела гайдамаччину в русло організаційно спрямованої боротьби за віру православну (див. Православ'я) та повернення до соціальних завоювань доби національної революції 1648—1676, стало запороз. козацтво. Його роль особливо зросла після 1734 — часу відновлення Нової Січі . Саме цього року спалахнуло і велике гайдамацьке повстання, полум'я якого швидко охопило майже всю Правобережну Україну, перекинулося на Галичину і частину Лівобережжя. Приводом для народного виступу послужило введення в Польщу російських військ для підтримки вигідної для Російської держави кандидатури Августа III Саксонського на польський королівський престол, що за часом збіглося із закінченням пільгових термінів на теренах Брацлавщини, а відповідно — посиленням визисків з місцевого населення. Повстання під проводом Верлана, Скорича, Гриви, Медвідя, Моторного та ін. відзначалося порівняною масштабністю та організованістю. Воно знаменувало перехід Гайдамацього руху на вищий щабель — від розрізнених дій невеликих ватаг, що обмежувалися нападами на місцевих дрібних шляхтичів і орендарів, до акцій більш загальних, здійснюваних силами великих загонів.
Придушене російськими і польськими військами повстання перейшло в безперервну збройну боротьбу невеликих, але мобільних загонів (ватаги Г.Голого, Одимченка, Заїки, М.Сухого та ін.). Новий значний спалах гайдамаччини гався 1750. Підтримані місцевим населенням, повстанці захопили декілька міст на теренах Правобережної України, перейшли на лівий берег Прип'яті (прит. Дніпра). Від галася активізація дій гайдамаків на Слобожанщині. Органічний зв'язок із розвитком гайдамацького руху мала Коліївщина 1768 — якісно новий вияв національно-визвольних змагань українців у 18 ст. Гайдамацький рух у Правобережній Україні виходив за межі внутріпольської проблеми.
Досить швидко він став важливим зовнішнім фактором, що впливав на розвиток міждержавних стосунків Османської імперії, Російської імперії, Австрії, Пруссії. В коловорот національно-визвольної боротьби в Україні були втягнені представники інших етносів. Виступи гайдамаків викликали співчуття і підтримку в населення сусідніх слов'янських країн. За своїми типологічними рисами, формами і методами Гайдамацького руху мав багато спільного з аналогічними виявами боротьби інших європейських народів. Спорадичні виступи дрібних гайдамацьких ватаг проходили до кінця 18 ст. Його відгомін відчувався 1770–71, 1774–75 у Слобідській і Лівобережній Україні, подіях 1789 на Волині (див. Волинська тривога 1789), у виступі У.Кармалюка, у визвол. змаганнях початку 20 ст. Гайдамаки оспівані в численних піснях та думах, опоетизовані Т.Шевченком. Їхні керівники стали героями літературних та мистецьких творів.
Пояснення: