Роки Паді́ння За́хідної Ри́мської імпе́рії — одна з проблем в історіографії Пізньої Античності, в основі якої лежить дослідження причин ліквідації влади імператорів Західної Римської (Гесперійської) імперії. Її дослідження бере свій початок з роботи англійського історика Едварда Гіббона (1776) «Історія занепаду і падіння Римської імперії» (англ. The History of the Decline and Fall of the Roman Empire).
Гесперійський імператор Юлій Майоріан (457—461) зробив останню спробу зміцнити державу. Він намагався впорядкувати збирання податків, покращити життя середніх землевласників, відновити покинуті міста. Щоб полегшити фінансові справи в провінціях, Майоріан намагався скасувати їхні борги. За його правління дещо зміцнилося становище римлян у Галлії та Іспанії. Міць імперії почала відроджуватися. Однак у цьому не була зацікавлена ані римська знать, ані варварські королі, яким заважала сильна влада. Майоріана було вбито, разом з ним була втрачена остання надія римлян на відновлення імперії. Почалася низка швидких змін імператорів на троні, влада яких поступово втрачала навіть зовнішні ознаки. Імператори стали цілком залежними від волі варварських вождів, яким довіряли командування імператорською вартою.
У 476 році германський вождь, командир гвардії Одоакр, усунув від влади 16-річного імператора Ромула Августула, відіславши його до свого маєтку. Іронія долі полягала в тому, що останній гесперійський імператор мав ім'я колишнього засновника міста Рима й першого царя Римської держави — Ромула. Корону та пурпурну мантію імператора відправили до Константинополя на знак визнання єдиним володарем з титулом імператора східного володаря Зенона. В Італії було утворено власне королівство — держава Одоакра. Цією подією історики традиційно завершають найдовший відрізок історії людства — історія стародавнього світу.
1. Життєписи царя Александра і Цезаря, переможця Помпея, які складають зміст цієї книги, насичені такою безліччю подій, що в передмові нам випадає тільки в читача вибачення, якщо ми не перелічуватимемо всі визначні подвиги цих особистостей і не будемо детально розглядати кожний з них зокрема, а про всі розповімо коротко. Ми-бо пишемо не історію, а життєписи, і часто незначний вчинок, слово чи жарт краще розкривають вдачу людини, ніж битви з десятками тисяч убитих, командування величезними військами та облоги. Подібно до того, як живописці, мало звертаючи увагу на інші частини тіла, домагаються схожості завдяки точному зображенню обличчя й виразу очей, у яких проявляється вдача людини, так і нам хай буде дозволено складати життєписи, проникаючи в те, що становить духовний світ людини, а іншим залишимо право на описи великих подій і битв.
Объяснение:
ЦЕЗАР (1)
1. Прийшовши до влади, Сулла (2) намагався будь-що розлучити Цезаря з його дружиною Корнелією, дочкою Цінни (3), який свого часу домігся єдиновладдя в Римі. Після того як обіцянки й погрози виявлялися марними, Сулла конфіскував посаг Корнелії. А причиною ворожого ставлення Сулли до Цезаря були родинні зв'язки останнього.з Марієм (4). Річ у тім, що Юлія, рідна сестра Цезаревого батька, вийшла заміж за Марія Старшого(4). їхнім сином був Марій Молодший, який таким побитом доводився двоюрідним братом Цезарю. Серед безлічі кривавих розправ з противниками та різних невідкладних діл Сулла поки що не чіпав Цезаря. А той, незадоволений своїм становищем, виступав публічно, домагаючись для себе посади жерця, хоч сам щойно досяг юнацького віку. Цезар, однак, не пройшов на виборах через спротив Сулли. Сулла навіть виношував намір позбавити Цезаря життя. І коли дехто заспокоював його, мовляв, недоречно вбивати такого молокососа, він відповідав: «Це вам бракує глузду, якщо ви не помічаєте, що в тому хлопцеві сидить багато Маріїв». Дізнавшись про ці слова Сулли, Цезар утік у країну сабінян (5), де довго переховувався, часто міняючи місце перебування. Коли одного разу його вночі переносили з одного будинку до другого, він наткнувся на воїнів Сулли, які нишпорили в цій місцевості, виловлюючи тих, хто переховувався. Але Цезарю пощастило підкупити начальника загону Корнелія, який за два таланти відпустив його. Цезар незабаром подався до моря й відплив у Віфінію до царя Ні-комеда (6). Трохи побувши в царя, він відплив звідти і по дорозі біля острова Фарманусси потрапив у полон до піратів, які вже тоді, маючи у своєму розпорядженні чималий флот і незліченну кількість човнів, панували на морі.
Роки Паді́ння За́хідної Ри́мської імпе́рії — одна з проблем в історіографії Пізньої Античності, в основі якої лежить дослідження причин ліквідації влади імператорів Західної Римської (Гесперійської) імперії. Її дослідження бере свій початок з роботи англійського історика Едварда Гіббона (1776) «Історія занепаду і падіння Римської імперії» (англ. The History of the Decline and Fall of the Roman Empire).
Гесперійський імператор Юлій Майоріан (457—461) зробив останню спробу зміцнити державу. Він намагався впорядкувати збирання податків, покращити життя середніх землевласників, відновити покинуті міста. Щоб полегшити фінансові справи в провінціях, Майоріан намагався скасувати їхні борги. За його правління дещо зміцнилося становище римлян у Галлії та Іспанії. Міць імперії почала відроджуватися. Однак у цьому не була зацікавлена ані римська знать, ані варварські королі, яким заважала сильна влада. Майоріана було вбито, разом з ним була втрачена остання надія римлян на відновлення імперії. Почалася низка швидких змін імператорів на троні, влада яких поступово втрачала навіть зовнішні ознаки. Імператори стали цілком залежними від волі варварських вождів, яким довіряли командування імператорською вартою.
У 476 році германський вождь, командир гвардії Одоакр, усунув від влади 16-річного імператора Ромула Августула, відіславши його до свого маєтку. Іронія долі полягала в тому, що останній гесперійський імператор мав ім'я колишнього засновника міста Рима й першого царя Римської держави — Ромула. Корону та пурпурну мантію імператора відправили до Константинополя на знак визнання єдиним володарем з титулом імператора східного володаря Зенона. В Італії було утворено власне королівство — держава Одоакра. Цією подією історики традиційно завершають найдовший відрізок історії людства — історія стародавнього світу.
Объяснение:
АЛЕКСАНДР
1. Життєписи царя Александра і Цезаря, переможця Помпея, які складають зміст цієї книги, насичені такою безліччю подій, що в передмові нам випадає тільки в читача вибачення, якщо ми не перелічуватимемо всі визначні подвиги цих особистостей і не будемо детально розглядати кожний з них зокрема, а про всі розповімо коротко. Ми-бо пишемо не історію, а життєписи, і часто незначний вчинок, слово чи жарт краще розкривають вдачу людини, ніж битви з десятками тисяч убитих, командування величезними військами та облоги. Подібно до того, як живописці, мало звертаючи увагу на інші частини тіла, домагаються схожості завдяки точному зображенню обличчя й виразу очей, у яких проявляється вдача людини, так і нам хай буде дозволено складати життєписи, проникаючи в те, що становить духовний світ людини, а іншим залишимо право на описи великих подій і битв.
Объяснение:
ЦЕЗАР (1)
1. Прийшовши до влади, Сулла (2) намагався будь-що розлучити Цезаря з його дружиною Корнелією, дочкою Цінни (3), який свого часу домігся єдиновладдя в Римі. Після того як обіцянки й погрози виявлялися марними, Сулла конфіскував посаг Корнелії. А причиною ворожого ставлення Сулли до Цезаря були родинні зв'язки останнього.з Марієм (4). Річ у тім, що Юлія, рідна сестра Цезаревого батька, вийшла заміж за Марія Старшого(4). їхнім сином був Марій Молодший, який таким побитом доводився двоюрідним братом Цезарю. Серед безлічі кривавих розправ з противниками та різних невідкладних діл Сулла поки що не чіпав Цезаря. А той, незадоволений своїм становищем, виступав публічно, домагаючись для себе посади жерця, хоч сам щойно досяг юнацького віку. Цезар, однак, не пройшов на виборах через спротив Сулли. Сулла навіть виношував намір позбавити Цезаря життя. І коли дехто заспокоював його, мовляв, недоречно вбивати такого молокососа, він відповідав: «Це вам бракує глузду, якщо ви не помічаєте, що в тому хлопцеві сидить багато Маріїв». Дізнавшись про ці слова Сулли, Цезар утік у країну сабінян (5), де довго переховувався, часто міняючи місце перебування. Коли одного разу його вночі переносили з одного будинку до другого, він наткнувся на воїнів Сулли, які нишпорили в цій місцевості, виловлюючи тих, хто переховувався. Але Цезарю пощастило підкупити начальника загону Корнелія, який за два таланти відпустив його. Цезар незабаром подався до моря й відплив у Віфінію до царя Ні-комеда (6). Трохи побувши в царя, він відплив звідти і по дорозі біля острова Фарманусси потрапив у полон до піратів, які вже тоді, маючи у своєму розпорядженні чималий флот і незліченну кількість човнів, панували на морі.