Київська Русь: походження і розселення східнослов’янських племен. Реферат
У рефераті подано відомості про походження і розселення східнослов’янських племен б життя
Слов'яни є автохтонним (корінним) населенням Європи індоєвропейського походження. Індоєвропейці, широко розселившись по Європі і Азії, дали початок багатьом народам, у тому числі і слов'янам.
Як окрема етнічна спільність, слов'яни сформувалися на початок нашої ери. Ряд істориків ототожнюють слов'ян із венедами. Перші письмові згадки про слов'ян (венедів) зустрічаються у римських авторів І-ІІ ст. н. е. - Плінія, Тацита, Птоломея. На думку більшості вчених, батьківщина слов'ян охоплювала територію від середньої течії Дніпра до Вісли.
Звідси, в ІІ-VІІ ст. н. е. - в період Великого переселення народів - слов'яни широко розселилися у всіх напрямках. В результаті слов'янський етнос розпався на три гілки: західних слов'ян, південних слов'ян і східних слов'ян. Східні слов'яни розселилися на території сучасної України, Білорусії, частково Росії (Ока, верхня течія Волги).Західні слов'яни дали початок полякам, чехам, словакам, лужицьким сербам.
З II ст. н. е. на території України між Дністром і Сіверським Дінцем розселилися племена антів, що входили до складу дніпро-дністровської групи черняхівської культури, добре дослідженої на сьогоднішній день (досліджено більше 2 тис. поселень).
Развитие России в конце 17 – начале 18 века шло по пути абсолютизма.
Если ранее в России существует Боярская дума и сословно-представительная монархия, то в этот период Россия – абсолютная монархия, то есть император обладает всей полнотой верховной власти, осуществляет максимальную централизацию – буквально все вопросы внутренней и внешней политики решает монарх.
Считается, что абсолютизм закрепился после реформ Петра 1.
Однако, предпосылки были еще с Соборного уложения 1649 года.
Например, в конце 17 века Земский собор уже не собирался, и если при Михаиле Романове местничество только ограничивалось, то в 80е годы 17 века местничество уже полностью отменяется, а армия реорганизуется – появляются полки нового строя.
Начиная с 1674 года черносошные крестьяне больше не записываются в дворяне, начинается подворное обложение.
Затем правление Софьи и ее братьев происходит активная внешняя политика, где о заключении Вечного мира с Польшей в 1686 году Софья ни с кем не советуется, что говорят о тенденциях абсолютизма.
А 1696 года и вовсе началось единовластие Петра 1, он проводил только ту политику, которая была удобна исключительно ему, которую только он видел правильной. Он лично проверял дворян после учебы заграницей, он лично участвовал в построении флота, реализацию своих реформ он проверял лично.
Київська Русь: походження і розселення східнослов’янських племен. Реферат
У рефераті подано відомості про походження і розселення східнослов’янських племен б життя
Слов'яни є автохтонним (корінним) населенням Європи індоєвропейського походження. Індоєвропейці, широко розселившись по Європі і Азії, дали початок багатьом народам, у тому числі і слов'янам.
Як окрема етнічна спільність, слов'яни сформувалися на початок нашої ери. Ряд істориків ототожнюють слов'ян із венедами. Перші письмові згадки про слов'ян (венедів) зустрічаються у римських авторів І-ІІ ст. н. е. - Плінія, Тацита, Птоломея. На думку більшості вчених, батьківщина слов'ян охоплювала територію від середньої течії Дніпра до Вісли.
Звідси, в ІІ-VІІ ст. н. е. - в період Великого переселення народів - слов'яни широко розселилися у всіх напрямках. В результаті слов'янський етнос розпався на три гілки: західних слов'ян, південних слов'ян і східних слов'ян. Східні слов'яни розселилися на території сучасної України, Білорусії, частково Росії (Ока, верхня течія Волги).Західні слов'яни дали початок полякам, чехам, словакам, лужицьким сербам.
Південні слов'яни - болгарам, сербам, хорватам, словенцям, боснійцям, македонцям, чорногорцям.
Східні слов'яни - українцям, росіянам, білорусам.
З II ст. н. е. на території України між Дністром і Сіверським Дінцем розселилися племена антів, що входили до складу дніпро-дністровської групи черняхівської культури, добре дослідженої на сьогоднішній день (досліджено більше 2 тис. поселень).
Развитие России в конце 17 – начале 18 века шло по пути абсолютизма.
Если ранее в России существует Боярская дума и сословно-представительная монархия, то в этот период Россия – абсолютная монархия, то есть император обладает всей полнотой верховной власти, осуществляет максимальную централизацию – буквально все вопросы внутренней и внешней политики решает монарх.
Считается, что абсолютизм закрепился после реформ Петра 1.
Однако, предпосылки были еще с Соборного уложения 1649 года.
Например, в конце 17 века Земский собор уже не собирался, и если при Михаиле Романове местничество только ограничивалось, то в 80е годы 17 века местничество уже полностью отменяется, а армия реорганизуется – появляются полки нового строя.
Начиная с 1674 года черносошные крестьяне больше не записываются в дворяне, начинается подворное обложение.
Затем правление Софьи и ее братьев происходит активная внешняя политика, где о заключении Вечного мира с Польшей в 1686 году Софья ни с кем не советуется, что говорят о тенденциях абсолютизма.
А 1696 года и вовсе началось единовластие Петра 1, он проводил только ту политику, которая была удобна исключительно ему, которую только он видел правильной. Он лично проверял дворян после учебы заграницей, он лично участвовал в построении флота, реализацию своих реформ он проверял лично.