Тема: «Международные отношения» Вопросы: 1) Какие события разрушили равновесие сил в Европе к концу 18 века? 2) Какую роль в европейской политике стала играть Англия?
Османська імперія була єдиною воєнною державою Середньовіччя. Її державний устрій та адміністративна структура підпорядковувалися потребам війни. Провінції (на початок XVI ст. їх було 16) поділялися на округи, їхні правителі здійснювали як цивільні, так і військові функції. Вони очолювали ополчення сипахів (воїнів-кіннотників) і місцеві підрозділи яничарів. Кожен ополченець (сипах) отримував у користування землю (уся земля в імперії була державною), але за це мусив брати участь у воєнних походах. У мирний час він жив у своєму окрузі, де виконував обов’язки охоронця та збирача податків. Сипахи отримували матеріальне забезпечення за рахунок державного податку з населення, розмір якого був чітко визначений.
Формування яничарів — у «кращі часи», у ХVІ столітті, їхня кількість сягала 80, ба навіть 100 тисяч бійців), вони виконували різноманітні функції: по-перше, були головною ударною силою султанської армії під час грандіозних завойовницьких походів теренами Східної та Південної Європи (України зокрема), Балканів, Середземноморських країн, згодом — Угорщини, Австрії, держав Сходу (Іран, Ірак, Палестина), Кавказу (Вірменія, Грузія)... Ось тут і жорстокість, і шаленство, і звитяга, і бойовий хист яничарів (вони починали як стрільці-лучники, але вже на початку ХVI століття непогано навчилися володіти вогнепальною зброєю) проявилися повною мірою. По-друге, були особистими охоронцями султана та членів його родини, а також вартовими, поліцейськими та пожежниками. І, по-третє, за необхідності (якщо володар Османської імперії віддавав такий наказ) здійснювали каральні функції.
Варто сказати про історію формування та порядок комплектації й поповнення яничарських з’єднань. Яничарську піхоту, виходячи з необхідності реорганізації війська Османської імперії, було створено султаном Мурадом І в 1365 році. Це військо дуже суттєво сприяло успіхові агресивних військових акцій новопосталої султанської Турецької держави у ХІV—XVстоліттях; так, без яничарів, які вперто, з наполегливістю фанатиків, штурмували потужні захисні стіни Константинополя, навряд чи було можливим захопити це велике місто у травні 1453 року (якщо що це нам скинули у класну бесіду теж це на днях задавали)
Вступив на престол, Николай Павлович отказался от господствовавшей на протяжении предыдущего столетия практики фаворитизма. Он ввёл умеренную систему поощрений для чиновников (в виде аренды поместий/имущества и денежных премий), которую в значительной мере сам и контролировал. Единственным, кому значительная недвижимость была предоставлена не в виде аренды, а «в вечное и потомственное владение», был генерал-фельдмаршал И. Ф. Паскевич, получивший в 1840 и 1845 годах два имения в Царстве Польском[67]. В отличие от предыдущих царствований, историками не зафиксированы чрезвычайно крупные подарки в виде дворцов или тысяч крепостных какому-либо вельможе или царскому родственнику. Для борьбы с коррупцией при Николае I впервые были введены регулярные ревизии на всех уровнях. Суды над чиновниками стали обычным явлением. Так, в 1853 году под судом находилось 2540 чиновников[68]. Сам Николай I критически относился к успехам в этой области, говоря, что в его окружении не воруют только он сам и наследник[69].
Османська імперія була єдиною воєнною державою Середньовіччя. Її державний устрій та адміністративна структура підпорядковувалися потребам війни. Провінції (на початок XVI ст. їх було 16) поділялися на округи, їхні правителі здійснювали як цивільні, так і військові функції. Вони очолювали ополчення сипахів (воїнів-кіннотників) і місцеві підрозділи яничарів. Кожен ополченець (сипах) отримував у користування землю (уся земля в імперії була державною), але за це мусив брати участь у воєнних походах. У мирний час він жив у своєму окрузі, де виконував обов’язки охоронця та збирача податків. Сипахи отримували матеріальне забезпечення за рахунок державного податку з населення, розмір якого був чітко визначений.
Формування яничарів — у «кращі часи», у ХVІ столітті, їхня кількість сягала 80, ба навіть 100 тисяч бійців), вони виконували різноманітні функції: по-перше, були головною ударною силою султанської армії під час грандіозних завойовницьких походів теренами Східної та Південної Європи (України зокрема), Балканів, Середземноморських країн, згодом — Угорщини, Австрії, держав Сходу (Іран, Ірак, Палестина), Кавказу (Вірменія, Грузія)... Ось тут і жорстокість, і шаленство, і звитяга, і бойовий хист яничарів (вони починали як стрільці-лучники, але вже на початку ХVI століття непогано навчилися володіти вогнепальною зброєю) проявилися повною мірою. По-друге, були особистими охоронцями султана та членів його родини, а також вартовими, поліцейськими та пожежниками. І, по-третє, за необхідності (якщо володар Османської імперії віддавав такий наказ) здійснювали каральні функції.
Варто сказати про історію формування та порядок комплектації й поповнення яничарських з’єднань. Яничарську піхоту, виходячи з необхідності реорганізації війська Османської імперії, було створено султаном Мурадом І в 1365 році. Це військо дуже суттєво сприяло успіхові агресивних військових акцій новопосталої султанської Турецької держави у ХІV—XVстоліттях; так, без яничарів, які вперто, з наполегливістю фанатиків, штурмували потужні захисні стіни Константинополя, навряд чи було можливим захопити це велике місто у травні 1453 року (якщо що це нам скинули у класну бесіду теж це на днях задавали)
Вступив на престол, Николай Павлович отказался от господствовавшей на протяжении предыдущего столетия практики фаворитизма. Он ввёл умеренную систему поощрений для чиновников (в виде аренды поместий/имущества и денежных премий), которую в значительной мере сам и контролировал. Единственным, кому значительная недвижимость была предоставлена не в виде аренды, а «в вечное и потомственное владение», был генерал-фельдмаршал И. Ф. Паскевич, получивший в 1840 и 1845 годах два имения в Царстве Польском[67]. В отличие от предыдущих царствований, историками не зафиксированы чрезвычайно крупные подарки в виде дворцов или тысяч крепостных какому-либо вельможе или царскому родственнику. Для борьбы с коррупцией при Николае I впервые были введены регулярные ревизии на всех уровнях. Суды над чиновниками стали обычным явлением. Так, в 1853 году под судом находилось 2540 чиновников[68]. Сам Николай I критически относился к успехам в этой области, говоря, что в его окружении не воруют только он сам и наследник[69].