Тема: социальная структура российского общества второй половины 18 век дворянства права и обязательства? крестьяне права и обязательства ? среднего рода люди права и обязательства? ТАМ ЗА ЭТО ТОЛЬКО НУЖНО
Александрова Светлана Петровна, профессор кафедры гражданского и трудового права Северо-Западной академии государственной службы, кандидат юридических наук, доцент.
Великая Ремонстрация не раз являлась объектом научного исследования, в связи с этим следует обратить внимание на два основных момента при рассмотрении ее содержания: на значение положений этого документа для становления в Англии конституционной монархии и на его влияние на дальнейшее развитие взаимоотношений между королем и парламентом.
Период мирного развития английской буржуазной революции продолжался с 3 ноября 1640 г. по август 1642 г. В этом периоде можно выделить два основных этапа: с 3 ноября 1640 г. по август 1641 г., второй - с сентября 1641 г. по август 1642 г. Если на первом этапе были приняты все важнейшие акты, направленные на ограничение власти короля и утверждение положения парламента в системе органной государственной власти, то на втором этапе происходит нарастание напряженности в отношениях между парламентом и королем, что в конечном итоге привело к гражданской войне. Одной из причин нарастания напряженности в отношениях между парламентом и королем было и то, что английский парламент продолжил попытки установить контроль над исполнительной властью, которая оставалась в руках короля. Впервые парламент прямо завил о своем намерении ограничить полномочия короны в сфере исполнительной власти в июне 1641 г., когда были приняты "Десять предложений" <1>. Великая Ремонстрация была второй попыткой парламента в этом направлении. Решение о необходимости подготовки документа было принято 7 августа 1641 г. <2>, и уже 8 ноября проект Великой Ремонстрации был внесен на обсуждение Палаты Общин <3>.
Латинська Америка - це та частина континенту, що лежить на південь від кордону між США з Мексикою. Назву цей регіон отримав через переважання там іспанської та португальської мов, які виникли на основі стародавньої латинської мови.
Країни Латинської Америки здобули незалежність у першій чверті ХІХ ст. в результаті збройної національно-визвольної боротьби проти Іспанії на чолі з такими видатними діячами, як Хосе Сан-Мартін, Симон Болівар, Агустін Ітурбід.
Колишня велика колоніальна імперія Іспанія зберегла владу лише над Кубою та Пуерто-Рико. Перемозі народів Латинської Америки сприяла ситуація, що склалася в Європі. Великі європейські держави були зайняті в наполеонівських війнах і придушеннях революційних виступів 1820-х років.
Також вагомим чинником стала позиція США. У 1823 р. президент США Джеймс Монро заявив, що американці, відмовившись від втручання у справи Європи, мають право вимагати невтручання європейців у справи Америки. Ця позиція була висловлена в гаслі "Америка для американців". Згодом доктрина Монро стала виправданням американської експансії в Латинській Америці.
Після здобуття незалежності у країнах Латинської Америки склалися своєрідні політичні та економічні відносини, значною мірою успадковані від колоніального минулого.
Домінуюче становище в політичному та економічному житті посіли різні угруповання великих землевласників-латифундистів, нащадків іспанських і португальських дворян-колонізаторів, які використовували працю безземельних селян (переважно індіанців) та негрів-рабів. Рабство у деяких країнах Латинської Америки, зокрема в Бразилії, існувало до кінця ХІХ ст.
Після здобуття незалежності латиноамериканські країни, крім Бразилії, були проголошені республіками. Бразилія стала республікою лише в 1889 році. Повнота влади в цих державах, як правило, належала вождям (кауділіо), які спиралися на армію та латифундистів. При цьому в країнах формально зберігалися конституції, представницькі органи (парламенти), імітувалося проведення виборів. Таке становище зумовлювало слабкість держаної влади. Чисельні воєнні перевороти, громадянські війни, встановлення особистих диктатур стали характерною рисою політичного життя в Латинській Америці. Вожді національно-визвольної боротьби народів Латинської Америки мріяли про існування єдиної держави, що об'єднувала б всі володіння Іспанської Америки: населення говорило на схожих мовах, їх об'єднувала одна релігія - католицизм. Але цього не сталося через егоїзм місцевих еліт, які воліли бути правителями власних держав. Почались війни, які призвели до розпаду Великої Колумбії та Сполучених Провінцій Центральної Америки. Але кордони, що встановилися між новими державами, були в більшості випадків штучними, що призвело до нових конфліктів. Найбільшим з них були: боротьба Уруґвая за незалежність і аргентино-бразильська війна (1816-1828 рр.), найкривавіша Параґвайська війна (1864-1870 рр.),
Александрова Светлана Петровна, профессор кафедры гражданского и трудового права Северо-Западной академии государственной службы, кандидат юридических наук, доцент.
Великая Ремонстрация не раз являлась объектом научного исследования, в связи с этим следует обратить внимание на два основных момента при рассмотрении ее содержания: на значение положений этого документа для становления в Англии конституционной монархии и на его влияние на дальнейшее развитие взаимоотношений между королем и парламентом.
Период мирного развития английской буржуазной революции продолжался с 3 ноября 1640 г. по август 1642 г. В этом периоде можно выделить два основных этапа: с 3 ноября 1640 г. по август 1641 г., второй - с сентября 1641 г. по август 1642 г. Если на первом этапе были приняты все важнейшие акты, направленные на ограничение власти короля и утверждение положения парламента в системе органной государственной власти, то на втором этапе происходит нарастание напряженности в отношениях между парламентом и королем, что в конечном итоге привело к гражданской войне. Одной из причин нарастания напряженности в отношениях между парламентом и королем было и то, что английский парламент продолжил попытки установить контроль над исполнительной властью, которая оставалась в руках короля. Впервые парламент прямо завил о своем намерении ограничить полномочия короны в сфере исполнительной власти в июне 1641 г., когда были приняты "Десять предложений" <1>. Великая Ремонстрация была второй попыткой парламента в этом направлении. Решение о необходимости подготовки документа было принято 7 августа 1641 г. <2>, и уже 8 ноября проект Великой Ремонстрации был внесен на обсуждение Палаты Общин <3>.
Выбери самое главное
Объяснение:
Латинська Америка - це та частина континенту, що лежить на південь від кордону між США з Мексикою. Назву цей регіон отримав через переважання там іспанської та португальської мов, які виникли на основі стародавньої латинської мови.
Країни Латинської Америки здобули незалежність у першій чверті ХІХ ст. в результаті збройної національно-визвольної боротьби проти Іспанії на чолі з такими видатними діячами, як Хосе Сан-Мартін, Симон Болівар, Агустін Ітурбід.
Колишня велика колоніальна імперія Іспанія зберегла владу лише над Кубою та Пуерто-Рико. Перемозі народів Латинської Америки сприяла ситуація, що склалася в Європі. Великі європейські держави були зайняті в наполеонівських війнах і придушеннях революційних виступів 1820-х років.
Також вагомим чинником стала позиція США. У 1823 р. президент США Джеймс Монро заявив, що американці, відмовившись від втручання у справи Європи, мають право вимагати невтручання європейців у справи Америки. Ця позиція була висловлена в гаслі "Америка для американців". Згодом доктрина Монро стала виправданням американської експансії в Латинській Америці.
Після здобуття незалежності у країнах Латинської Америки склалися своєрідні політичні та економічні відносини, значною мірою успадковані від колоніального минулого.
Домінуюче становище в політичному та економічному житті посіли різні угруповання великих землевласників-латифундистів, нащадків іспанських і португальських дворян-колонізаторів, які використовували працю безземельних селян (переважно індіанців) та негрів-рабів. Рабство у деяких країнах Латинської Америки, зокрема в Бразилії, існувало до кінця ХІХ ст.
Після здобуття незалежності латиноамериканські країни, крім Бразилії, були проголошені республіками. Бразилія стала республікою лише в 1889 році. Повнота влади в цих державах, як правило, належала вождям (кауділіо), які спиралися на армію та латифундистів. При цьому в країнах формально зберігалися конституції, представницькі органи (парламенти), імітувалося проведення виборів. Таке становище зумовлювало слабкість держаної влади. Чисельні воєнні перевороти, громадянські війни, встановлення особистих диктатур стали характерною рисою політичного життя в Латинській Америці. Вожді національно-визвольної боротьби народів Латинської Америки мріяли про існування єдиної держави, що об'єднувала б всі володіння Іспанської Америки: населення говорило на схожих мовах, їх об'єднувала одна релігія - католицизм. Але цього не сталося через егоїзм місцевих еліт, які воліли бути правителями власних держав. Почались війни, які призвели до розпаду Великої Колумбії та Сполучених Провінцій Центральної Америки. Але кордони, що встановилися між новими державами, були в більшості випадків штучними, що призвело до нових конфліктів. Найбільшим з них були: боротьба Уруґвая за незалежність і аргентино-бразильська війна (1816-1828 рр.), найкривавіша Параґвайська війна (1864-1870 рр.),