В
Все
М
Математика
О
ОБЖ
У
Українська мова
Х
Химия
Д
Другие предметы
Н
Немецкий язык
Б
Беларуская мова
М
Музыка
Э
Экономика
Ф
Физика
Б
Биология
О
Окружающий мир
У
Українська література
Р
Русский язык
Ф
Французский язык
П
Психология
О
Обществознание
А
Алгебра
М
МХК
Г
География
И
Информатика
П
Право
А
Английский язык
Г
Геометрия
Қ
Қазақ тiлi
Л
Литература
И
История
kerimbaevazarema03
kerimbaevazarema03
26.01.2021 12:55 •  История

Тема: "Внутрішня політика Директорії УНР" Визначити здобутки і втрати
Текст по якому можна знайти здобутки і втрати-
Директорія була органом, який здійснював керівництво повстанням. Після
здобуття перемоги її функції вичерпалися. Попервах Директорія намагалася
зберегти єдність українських політичних сил. 26 грудня вона призначила
уряд УНР (його очолив соціал-демократ Володимир Чехівський), до складу
якого ввійшли представники всіх політичних партій, що об’єдналися в УНС.
Того самого дня Директорія видала програмову декларацію, побудовану на

засадах так званого трудового принципу, згідно з яким влада на місцях мала
належати трудовим радам.
Місцеві ради повинні були організувати вибори на Всеукраїнський Трудовий
конгрес - вищий тимчасовий законодавчий орган УНР. За інструкцією,
затвердженою Директорією УНР на початку січня 1919 р., вибори на
Трудовий конгрес відбувалися по куріях 1 (селянської, робітничої і «трудової
інтелігенції») у кожній губернії і в ЗУНР.
Відкриттю в Києві Трудового конгресу передувало об’єднання УНР і ЗУНР 2 .
22 січня 1919 р. Директорія УНР видала Універсал про затвердження злуки
Наддніпрянської Української Народної Республіки та Західноукраїнської
Народної Республіки в єдину соборну Українську Народну Республіку.
Перша сесія Трудового конгресу почалася 23 січня 1919 р. у Київському
оперному театрі. Зібралося близько 400 делегатів, серед яких і 36
представників ЗУНР.
Конгрес затвердив акт про створення єдиної соборної У країни, обговорив
питання владних повноважень, внутрішньої та зовнішньої політики. До
наступної сесії Конгресу верховну владу й оборону держави доручали
здійснювати Директорії УНР. До складу Директорії ввійшов представник від
ЗУНР Євген Петрушевич.
Утім, серед членів Директорії УНР не було згоди щодо зовнішнього
політичного курсу. В. Винниченко й перший голова Ради народних міністрів
В. Чехівський прагнули порозуміння з Москвою, а С. Петлюра обстоював
зближення з Антантою. Щоправда, невдовзі стало зрозуміло, що обидва ці
вектори є однаково безперспективними.
Криза влади поглиблювалася особистим суперництвом між В. Винниченком і
С. Петлюрою. Вплив останнього невпинно зростав. Однак реальна влада на
місцях належала виборним отаманам 3 напівпартизанських загонів, з яких
складалися збройні сили УНР.
Такі загони воліли воювати неподалік від рідних осель, а у разі невдачі
розпорошувалися без бою. Деякі отамани переходили зі своїми загонами на
бік більшовиків, інші не бажали визнавати будь-якої влади, крім власної.
1 Розряд виборців за якоюсь ознакою (соціальний стан, майно, національність
тощо).

2 1 листопада 1918 р. на західноукраїнських землях була проголошена
українська держава - Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). Про неї
детально дізнаєтеся в наступному параграфі.
3 Отаманщина як явище зародилася в Армії УНР наприкінці 1918 р. під час
антигетьманського повстання, коли до регулярних військ масово вливалися
селянські повстанські загони, сформовані різними отаманами. Свавільні дії
таких частин, їхнє небажання підпорядковуватися наказам командування
підривали Директорію зсередини, знесилювали її в боротьбі з
більшовицькими військами.
Під час падіння гетьманського режиму Директорія УHP мала 100-тисячну
армію, а через півтора місяця, перед здачею Києва, чисельність її військ
скоротилася вп’ятеро.
У спогадах сучасників фігурують імена близько 60 повстанських отаманів.
Історики впевнені, що їх було набагато більше. Найвпливовіші серед них —
Никифор Григор’єв (Херсонщина, Миколаївщина, Черкащина, частина
Катеринославщини), Нестор Махно (Північна Таврія, Катеринославщина),
Зелений (Данило Терпило) (Київщина).
Соціальна політика Директорії була не більше ніж декларацією добрих
намірів. Її члени проголошували відданість інтересам трудящих селян, але
діяли надто нерішуче. Строків і порядку поділу землі не було визначено. На
малоземельному Правобережжі Польща домоглася від Директорії визнання
за поміщиками польського походження статусу іноземних, відтак їхня
власність стала недоторканною. Відданість інтересам робітничого класу теж
була декларативною. Отамани на місцях придушували страйки, забороняли
робітничі організації. розганяли профспілки.
На основі тексту заповніть таблицю «Внутрішня політика Директорії УНР»
за напрямами: соціально-економічна політика, організація оборони,
збереження єдності держави, національне питання.

Показать ответ
Ответ:
karinka101
karinka101
22.01.2020 13:21
XII в в состав Германской империи входили как прежние ее владения, из которых и состояло собственно Германское королевство,— Саксония, Фризия, Тюрингия, Франкония, Швабия, Бавария и Лотарингия, так и вновь захваченные маркграфство Австрия, Штирия, Каринтия, Крайна, а также и область расселения лужицких сербов между Одером и Эльбой (Лабой). В вассальной зависимости от империи находились Чешское королевство, Ободритское государство (с конца XII в ), Северная и Средняя Италия (Ломбардия и Тоскана) и Бургундия (с середины XI в.). Кроме того, в течение XIII в. немцы захватили между Одером и Вислой), область расселения родственного литовцам племени пруссов (между Нижней Вислой и Неманом), а также владения куров, леттов, эстов и ливов (в бассейне Западной Двины и по берегам Рижского залива до берегов Чудского озера на востоке). В конце XII и первой половине XIII в. империи принадлежало и Сицилийское королевство, состоявшее из Апулии, Калабрии и острова Сицилия
0,0(0 оценок)
Ответ:
RomaAksenov2007
RomaAksenov2007
05.03.2023 22:33
Сельское хозяйство Французской республики в последней трети XIX в. все еще играло большую роль, хотя общие размеры посевной площади почти не увеличились, а урожайность повысилась незначительно. По уровню урожайности Франция значительно отставала от других европейских стран. Французское животноводство также отличалось относительной отсталостью, хотя в эти годы поголовье скота несколько увеличилось. Большую долю в сельском хозяйстве занимала качественно высокая продукция Юга и Запада — южные фрукты и цветы, овощи и молочные продукты Бретани и Нормандии, но для этих культур было характерно отсутствие стандартизации продукции, что затрудняло ее массовый сбыт. Каждый мелкий рынок давал свои сорта вин, плодов, овощей, масла, сыров.Аграрный строй Франции XIX в. сложился в общих чертах еще после Великой французской революции 1789—1794 гг., ликвидировавшей феодальное земледелие и превратившей массу ранее зависимых крестьян в свободных мелких хозяев. Тогда это было явлением прогрессивным, так как освобождало крестьянство от феодального гнета. Однако с проникновением в деревню капиталистических отношений преобладание мелкособственнических хозяйств, то есть парцеллярный характер французского земледелия, стало тормозить развитие как самого сельского хозяйства, так и промышленности во Франции. Парцеллярное хозяйство отличается слабым развитием товарности (оно мало продает и мало покупает). Но вместе с тем мелкособственническое крестьянское хозяйство задерживает население в земледелии и тем препятствует как росту внутреннего рынка в стране, так и росту промышленности, а также задерживает концентрацию населения в городах.Наличие большого количества мелких крестьянских хозяйств (парцелл) характерно для всех районов Франции, но особенно для восточных и юго-восточных департаментов. При этом процесс дальнейшего дробления парцелл никоим образом не приостанавливался. Одновременно происходил процесс разорения мелких и средних крестьян и процесс концентрации крупных земельных владений. Во французской деревне усиливалось классовое расслоение. Крупные земельные владения в последней трети XIX в. увеличивались в числе и в объеме, часть средних собственников округляла свои владения за счет приобретения клочков земли у мелких собственников, крупные землевладельцы отбирали у них землю за долги. С 1862 по 1892 г. за счет увеличения площади крупных собственников исчезло 412514 землевладений. В руках мелких крестьянских хозяйств находилось лишь около четверти земельных угодий Франции, а на долю средних и крупных землевладельцев приходилось 36866800 га14. Но в действительности в руках мелких крестьян земли оказывалось еще меньше, поскольку в странах Западной Европы крестьянские хозяйства площадью от 5 до 10 га следует относить к группе середняцких, тогда как зарубежная статистика включает их в группу мелких крестьянских хозяйств.Во французском сельском хозяйстве в последней трети XIX в. наблюдался сильный рост крупной земельной собственности. Так, в 1881 г. крупные и средние собственники владели 66% национальной территории, на долю мелких приходилось 34%, а по данным на 1891 г., на долю первой группы приходилось уже 74% национальной территории, на долю же второй: лишь 26%. За 10 лет мелкое крестьянское хозяйство лишилось 8% земли. Необходимо также отметить, что концентрация собственности в сельском хозяйстве Франции происходила медленнее, чем в промышленности, и даже медленнее, чем в сельском хозяйстве других стран.
0,0(0 оценок)
Популярные вопросы: История
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota Оформи подписку
logo
Начни делиться знаниями
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси ai-бота