Тема: зображення і водночас розмірковування автора над подіями національно-визвольної війни українського народу, часами страшної Руїни після смерті Хмельницького, її причинами і наслідками
Ідея: висловлення любові автора до України і тривога за її долю; вболівання за нерозважливі вчинки її дітей, зокрема незгоду серед самих українців.
Основна думка: не лише на Нужду з Бідою, яку принесли загарбники на Україну, перекладає вину за понівечення рідної землі С. Величко, а й із гіркотою та сумом визнає, що причини трагедії потрібно шукати і в собі — у притаманній українцям легковірності, нерішучості, безпечності, в тому, що народ український «мало роздумує про минулі, теперішні й майбутні речі та події. Він завжди схильний і до внутрішньої негоди поміж себе.»
Традиционно в историографии нашествие подразделяется на первый (1237—1238) и второй (1239—1241) походы Батыя, но если первый поход совпал с первым вторжением (разорены Рязанское и Владимиро-Суздальское княжества, пограничные районы Новгородской республики, Смоленского и Чернигово-Северского княжеств с декабря 1237 по май 1238 года), то между первым и вторым походами было ещё одно вторжение (в Поволжье, 1238—1239 либо весна 1239), а во «второй поход» объединяют три отдельных вторжения в южнорусские земли (по возрастанию мощности: разорение Переяславского княжества весной 1239 года, разорение Чернигово-Северского княжества осенью 1239 года и разорение Киева и юго-западной Руси с осени 1240 по весну 1241 года). В то же время БРЭ, наоборот, выделяет во второй этап нашествия только последнее вторжение, объединяя все первые вторжения в первый этап. Первое вторжение на Русь было проведено монголами после победы над волжскими булгарами, мордвой и половцами, а последнее вторжение на Русь развилось в поход в Центральную Европу вплоть до «последнего моря».
Ідея: висловлення любові автора до України і тривога за її долю; вболівання за нерозважливі вчинки її дітей, зокрема незгоду серед самих українців.
Основна думка: не лише на Нужду з Бідою, яку принесли загарбники на Україну, перекладає вину за понівечення рідної землі С. Величко, а й із гіркотою та сумом визнає, що причини трагедії потрібно шукати і в собі — у притаманній українцям легковірності, нерішучості, безпечності, в тому, що народ український «мало роздумує про минулі, теперішні й майбутні речі та події. Він завжди схильний і до внутрішньої негоди поміж себе.»
Традиционно в историографии нашествие подразделяется на первый (1237—1238) и второй (1239—1241) походы Батыя, но если первый поход совпал с первым вторжением (разорены Рязанское и Владимиро-Суздальское княжества, пограничные районы Новгородской республики, Смоленского и Чернигово-Северского княжеств с декабря 1237 по май 1238 года), то между первым и вторым походами было ещё одно вторжение (в Поволжье, 1238—1239 либо весна 1239), а во «второй поход» объединяют три отдельных вторжения в южнорусские земли (по возрастанию мощности: разорение Переяславского княжества весной 1239 года, разорение Чернигово-Северского княжества осенью 1239 года и разорение Киева и юго-западной Руси с осени 1240 по весну 1241 года). В то же время БРЭ, наоборот, выделяет во второй этап нашествия только последнее вторжение, объединяя все первые вторжения в первый этап. Первое вторжение на Русь было проведено монголами после победы над волжскими булгарами, мордвой и половцами, а последнее вторжение на Русь развилось в поход в Центральную Европу вплоть до «последнего моря».