Тестування у форматі «Так – ні». 1) В школах Галицько-Волинського князівства навчали читання, письма та математики.
2) Осередками освіти існували лише при дворах князів.
3) В Галицько-Волинській державі вміли писати лише заможні люди.
4) Писали на пергаменті.
5) Галицько-Волинський літопис розповідає про життя та діяльність Романа
Мстиславовича.
6) В Галицькій землі спиралися на досягнення готичної архітектури.
7) Розквіту архітектура Галицької землі досягла за правління Ростиславовичів.
8) Успенський собор у Галичі був побудований за Ярослава Осмомисла.
9) У 13 ст. архітектурним центром був Холм.
10) У 13 ст. на Західній Волині з’явилися кам’яні оборонні башти.
11) На верхньому ярусі Вежі в Стовпі розташовано каплицю.
12) Перші ікони привозили на Русь із Візантії.
Томирис - царица саков, а именно по сведениям древнегреческого историка Геродота масагетов. Она прославилась благодаря победой над Киром, персидским царем, завоевавший много стран в 530 году. Изначально Кир сватался к Томирис. Но Томирис была умна, и поняла что он хочет, чтобы она стала его женой, не из-за любви, а из-за того что он хотел завладеть ее землей. Армия Кира хитростью и коварством заманили сына Томирис в ловушку. Саки напали на маленький отряд персов, празднуя свою победу, они наткнулись на их фальшивый лагерь наполненый вином. Тогда персы многих саков убили, некоторых взяли в плен, в их числе был Спаргапис. Он был горд, и когда узнал о своей участи, покончил жизнь самоубийством. Томирис потерявший единственного сына решила страшно отомстить Киру. В битве армия Томирис победила персов, Кир сам был убит. И как говорил Геродот, она приказала наполнить кожаный мешок с кровью, опустила туда голову Кира со словами: "Ты хотел крови, так пей ее досыта". О Томирис была написана книга Булата Жандарбекова "Саки", а в этом году был снят фильм о царице Томирис, также образ Томирис был очень популярен в искусстве.
Объяснение:
Влітку 1942 р. вся територія Радянської України була окупована ворогом. З перших днів гітлерівці прагнули запровадити так званий «новий» порядок. До виконання своїх страхітливих планів (плани «Ост», «Барбаросса» та ін.) фашистські загарбники приступили з перших днів окупації радянської території. 17 липня 1941 р. Гітлер підписав наказ про передачу окупованих радянських земель у відання «рейхсміністерства у справах зайнятих східних областей». Міністром було призначено підручного Гітлера А. Розенберга. В наказі зазначалося, що окупована територія поділяється на рейхскомісаріати, вони — на генеральні округи, а ці, своєю чергою,— на округи. Всі начальники адміністративних одиниць призначалися німецьким урядом. У передмові до «Директиви з керівництва економікою» («Зелена папка») (червень 1941 р.), яка містила «законодавство» окупаційного режиму, зазначалося, що загарбані радянські землі є частиною великонімецького «життєвого простору». Окупанти робили усе можливе для перетворення України на свою колонію, а народ — на рабів.
У липні 1941 р. німецько-румунські війська окупували Чернівецьку та Ізмаїльську області УРСР. З дозволу Гітлера обидві області (територією понад 15 тис. кв. км) за наказом Антонеску було включено до складу фашистської Румунії. В цих областях відновлювалися порядки, що існували тут до 28 червня 1940 р., тобто до з'єднання цих земель з Радянською Україною.
1 серпня 1941 р. генерал-губернатор Франк оголосив, що за наказом фюрера він включає частину західноукраїнських земель під назвою дистрикт «Галичина» до генерального губернаторства, створеного на окупованій території Польщі. До дистрикту «Галичина» з центром у Львові входили Львівська, Дрогобицька, Станіславська і Тернопільська (без північних районів) області. Ця територія становила
понад 48 тис. кв. км.