Только что Распределите причины крестовых походов на две
категории, данных в таблице.
1. Нехватка земли среди феодалов (младшие
сыновья феодалов практически были без
земли)
2. Стремление итальянских городов-республик
(Венеция и Генуя) утвердиться на
берегах Средиземного моря и контролировать
торговые пути в Месопотамию,
Аравию и Индию
3. Стремление Римских пап расширить сферу
своего влияния и получить новые
источники доходов
4. Непрекращающиеся феодальные войны и
междоусобицы внутри Европы.
Византии у Западной
Европы в борьбе с турками-сельджуками
ТУРЕЧЧИНА – ЄВРОПА:
ІСТОРИЧНІ ПІДСТАВИ ПОЛІТИЧНОГО
ТА ЕКОНОМІЧНОГО ЗБЛИЖЕННЯ
На початку третього тисячоліття, коли Туреччина має реальні шанси розпочати
переговори щодо повного членства у Європейському Союзі, а Україна твердо заявляє
про свої наміри приєднатися до цієї європейської структури, актуалізується питання
про ймовірність повторення Україною шляху своєї південної сусідки і абсолютно до-
цільним видається реконструкція початків Туреччини до Європи. На дум-
ку багатьох дослідників, курс на Захід розпочався з підписання у 1963 р. Договору про
асоціацію Туреччини з Європейським економічним співтовариством. Фактично саме
ця міжнародна угода зафіксувала сам факт приєднання Турецької Республіки до Євро-
пи на правах асоційованого члена.
Проте нам видається цілком правомірним розглянути глибше коріння європейсь-
кого вектора турецької політики, а саме – з’ясувати витоки тяжіння Туреччини (а ра-
ніше ще й Османської імперії) до західного світу, а відтак і до Європи. Ще у 1924 р.,
на початках становлення республіканського ладу в Туреччині, лідер держави
К.Ататюрк зазначав: „Рух турків протягом століть зберігав постійний напрямок. Ми
завжди рухалися зі Сходу на Захід”. Власне це підтверджувало спрямованість не тіль-
ки історичного руху турків з Центральної Азії до Європи, але й подальше бажання ту-
рків приєднатися до європейської цивілізації, стати її невід’ємною частиною. „Країни
різні, але цивілізація – одна. І для того, щоб мати змогу прогресивно розвиватися, на-
ція має брати участь у цій єдиній цивілізації”, – так визначив свого часу логіку істори-
чного поступу Туреччини її перший президент1
.
Донедавна ці проблеми розглядалися суто під кутом зору марксистсько-ленінської
методології, яка передбачала однобічний, класовий підхід у розгляді тих чи інших іс-
торичних явищ. Тому автор цієї статті визначила своїм завданням позбутися в оцінці
тогочасних подій ідеологічних кліше, дати об’єктивний аналіз процесам, які спонука-
ли колись могутню імперію, а потім вже й молоду республіку з переважною більшістю
мусульманського населення повернутися „обличчям” до Заходу. Адже, вочевидь, це не
був одномоментний і несподіваний поворот, навпаки – зумовлений цілою низкою по-
літико-економічних і соціально-культурних факторів процес. Тому мета даного дослі-
дження полягає у визначенні головних, на нашу думку, етапів повороту азійської му-
сульманської країни до Заходу з одночасним виокремленням найсуттєвіших і значу-
щих в її історичному розвиткові моментів.
Одна з наймогутніших держав Сходу, Османська імперія, історично вибудовувала-
ся як імперія, що розташовувалася як на азійському й африканському, так і на євро-
пейському континентах. Первісно вона була тісно пов’язана з Європою не тільки тери-
торіально, але й політично та економічно через систему як міждержавних договорів,
так і торговельно-економічних угод. Османська імперія, розквіт якої припав на другу
половину ХV–ХVІ ст., як будь-яке багатонаціональне державне утворення, утримува-
ло свою єдність завдяки суворій і послідовній централізаторській політиці і, безумов-
но, блискуче організованій армії, що була тісно пов’язана з феодальною системою зе-
млеволодіння, а саме з тімарною системою. Державна могутність, військова сила, дос-
татньо широка віротерпимість до християн, пишність султанського двору – все це під-
тримувало високий статус Оттоманської Порти серед європейських країн.
Лицо и ноги изображали в профиль;
Верхняя часть туловища – анфас;
Бедра - на три четверти анфас;
Глаза увеличены и подчеркнуты;
Верхняя часть туловища – спереди;
Ноги – в движении;
Регламентировалась также величина (рост) человека на рисунке:
Мужчина как глава семьи изображался выше всех;
Его жена не доставала ему даже до плеча;
Дети были еще меньше, хотя на египетских росписях они выглядели как маленькие взрослые;
Если дети были совсем маленькие, их рисовали голыми. (Следовательно, девочка, изображенная у ног отца на росписи «Охота на птиц» (Рис. 2), еще совсем маленькая) .
Особенн строго канон применялся к изображению высокопоставленных персон. Чем ниже стоял человек на социальной лестнице, тем больше было свободы в его изображении; дети и животные находились в самом низу, и это одна из причин того, египетские животные и птицы особенно очаровательны. Они могут и летать, и прыгать, и бить кральями, не теряя дстоинства, которого у них нет.
Слуги были личностями совершенно незначительными, и поэтому их можно было изображать за занятиями, которые вовсе не подобали аристократу.
Пока слуги работают и суетятся, аристократ и его жена сидят или стоят, застыв в равнодушии, отрешившись от всего, что происходит вокруг.
Фараонов изображали обычно в одной и той же позе, чаще всего стоя, с руками, вытянутыми вдоль тела, и с выставленной вперёд левой ногой. Несмотря на идеализацию, портреты верно передавали неповторимые черты человека. В изображениях простых людей было больше жизни и движения, нежели в торжественных статуях властителей.
Стены и колонны египетских зданий украшали рельефы и росписи, которые легко узнать по своеобразным приёмам изображения человека. Каждая часть фигуры была представлена в своём повороте так, чтобы её было видно как можно полнее: ступни ног и голова в виде сбоку, а глаза и плечи- спереди. Дело тут было не в неумении, а в строгом соблюдении определённых правил. Длинными полосами следовали друг за другом серии изображений, очерченных врезанными контурными линиями и окрашенных в красиво подобранные тона; им сопутствовали иероглифы - знаки - картинки письма древних египтян. По большей части здесь показаны события из жизни фараонов и вельмож, встречаются также и сцены труда. Полагают, что изображены не столько действительные, сколько желаемые события, поскольку египтяне верили, что изображённое непременно должно исполниться.
Древние египтяне не знали перспективы, дальние предметы они изображали просто над ближними. Несмотря на некоторую наивность, их рельефы и росписи подкупают тонкостью и изяществом. Особенно пленительны стройные женщины в лёгких льняных одеяниях, украшенные многочисленными драгоценностями.