Унаслідок Берестейської унії на українських землях діяли:
православна церква;
греко-католицька церква.
Більшість українського населення залишалася вірною православній церкві, що спричинило розгортання боротьби за відновлення її прав. На захист православ'я виступили братства, засновані у Львові (1586 р.), Києві (1615 р.), Луцьку (1620 р.) та інших містах, які відкривали школи, друкували племічні твори, гуртували навколо себе талановитих учених і письменників, зокрема Мелетія Смотрицького, Лаврентія Зизанія.
Противниками Берестейської церковної унії були православні митрополити Іов Борецький (1620 - 1631 рр.) і Петро Могила (1632 - 1647 рр.), які доклали багато зусиль для зміцнення Української православної церкви:
відновлення православної ієрархії (висвячення київським митрополитом І. Борецького, 1620 р.);
офіційне визнання польським урядом православної церкви ("Пункти для заспокоєння руського народу", 1632 р.);
упорядкування церковного життя (запровадження в богослужінні української мови, укладання богослужбової книги - "Требника");
удосконалення православної освіти (заснування Львівської та Київської братських шкіл, Києво-Могилянської колегії);
відбудова православних храмів (реставрація Десятинної церкви, Софійського собору).
Прихильниками Берестейської церкової унії були греко-католицькі митрополити Іпатій Потій ("батько унії") та Йосиф Рутський ("атлант унії"), які доклали багато зусиль для розбудови уніатської церкви й оновлення церковного життя.
Протягом першої половини XVII ст. православні й уніати намагалися знайти вихід із церковної кризи в об'єднанні церков, однак спроби церковного порозуміння не мали успіху. Головна причина полягала в тому, що утворення єдиної незалежної української християнської церкви не було потрібне ні Речі Посполитій, ні Ватиканові.
Унаслідок Берестейської унії на українських землях діяли:
православна церква;
греко-католицька церква.
Більшість українського населення залишалася вірною православній церкві, що спричинило розгортання боротьби за відновлення її прав. На захист православ'я виступили братства, засновані у Львові (1586 р.), Києві (1615 р.), Луцьку (1620 р.) та інших містах, які відкривали школи, друкували племічні твори, гуртували навколо себе талановитих учених і письменників, зокрема Мелетія Смотрицького, Лаврентія Зизанія.
Противниками Берестейської церковної унії були православні митрополити Іов Борецький (1620 - 1631 рр.) і Петро Могила (1632 - 1647 рр.), які доклали багато зусиль для зміцнення Української православної церкви:
відновлення православної ієрархії (висвячення київським митрополитом І. Борецького, 1620 р.);
офіційне визнання польським урядом православної церкви ("Пункти для заспокоєння руського народу", 1632 р.);
упорядкування церковного життя (запровадження в богослужінні української мови, укладання богослужбової книги - "Требника");
удосконалення православної освіти (заснування Львівської та Київської братських шкіл, Києво-Могилянської колегії);
відбудова православних храмів (реставрація Десятинної церкви, Софійського собору).
Прихильниками Берестейської церкової унії були греко-католицькі митрополити Іпатій Потій ("батько унії") та Йосиф Рутський ("атлант унії"), які доклали багато зусиль для розбудови уніатської церкви й оновлення церковного життя.
Протягом першої половини XVII ст. православні й уніати намагалися знайти вихід із церковної кризи в об'єднанні церков, однак спроби церковного порозуміння не мали успіху. Головна причина полягала в тому, що утворення єдиної незалежної української християнської церкви не було потрібне ні Речі Посполитій, ні Ватиканові.
Объяснение: