Три причины падения якобинской диктатуры: 1: победы революционных армий 2: раскол в рядах якобинцев 3: утрата популярности якобинского режима 4: интриги жирондистов 5: недовольство населения максимумом цен и зарплаты 6: введение нового революционного календаря
В конце 70-х–начале.80-х годов, когда в Южной Америке обозначился кризис военных диктатур и активизировалась борьба за демократию, в Центральной Америке также развернулось движение против консервативных диктаторских режимов. Но здесь оно приобрело характер нового революционного подъема, который привел к победе Никарагуанской революции и развитию повстанческих вооруженных действий революционных сил в других странах (Сальвадор, Гватемала). В Центральной Америке в предшествовавшие десятилетия традиционные устои общества претерпели меньше изменений, чем в ведущей группе латиноамериканских государств. Менее зрелой была здесь социальная и политическая структура общества, сильнее укоренились авторитарные формы власти (за исключением Коста-Рики). Местные диктатуры имели больше традиционных черт. Небольшие, слабые государства Центральной Америки рано стали объектом экспансии США и находились в Сильной зависимости от связей с североамериканской державой. Вашингтон придавал особое значение защите своих стратегических интересов в субрегионе. Неудивительно, что борьба в Центральной Америке приняла особенно ожесточенный и упорный, революционный характер.
Юстиніан I народився близько 482 або 483 рр. , в м. Таурісий (Верхня Македонія), помер 14. 11. 565, в м. Константинополі, імператор Візантії (Східної Римської імперії) з 527. Юстиніан походив з селянської родини. Здобув освіту завдяки своєму дядьку - імператору Юстину I; будучи наближеним їм до імператорського двору, здійснював великий вплив на державні справи. Вступивши на престол, прагнув відновити Римську імперію в її колишніх межах, її минулу велич. Юстиніан I спирався на середн землевласників і рабовласників, шукав підтримку у православної церкви; прагнув обмежити домагання сенаторської аристократії. Велику роль в державній політиці відігравала дружина імператора Феодора. У правління Юстиніана I було проведене кодифікування римського. В цілому його законотворча діяльність була спрямована на встановлення необмеженої влади імператора, на зміцнення рабовласництва, захист права власності. Централізації держави сприяли реформи Юстиніана I. Протягом 535-536 рр. - були укрупнені адміністративні округи, в руках їх правителів зосереджена цивільна і воєнна влада, впорядковані і посилені державний апарат, армія
Під контроль держави були поставлені ремесло і торгівля. При Юстиніані I посилився податковий гніт. Жорстоко переслідувалися єретики. Юстиніан I стимулював грандіозне будівництво: споруджувалися військові укріплення для оборони від вторгнень варварів, відбудовувалися міста, в яких споруджувалися палаци і храми (у Константинополі був побудований храм святої Софії). Юстиніан I проводив широку завойовницьку політику: у варварів були відвойовані захоплені ними області Західної Римської імперії (у 533-534 Північна Африка, Сардинія, Корсика - у вандалів, в 535-555 Апеннінський півострів і Сицилія - у остготів, в 554 південно-східна частина Піренейського півострова - у вестготів); на цих землях відновлювалися рабовласницькі відносини. На сході візантійські і війська вели війни з Іраном (527-532, 540-561), на півночі відбили натиск слов'ян. У різних районах імперії (особливо в землях, приєднаних до Візантії при Юстиніані I) спалахували проти влади імператора народні повстання (у 529-530 повстання самаритян в Палестині, в 532 "Ніка" в Константинополі, в 536-548 поширився революційних рух в Північній Африці, очолений Стотзой, народно-визвольний, рух в Італії під керівництвом Тотіли).
Юстиніан все своє життя служив великій ідеї Римської імперії і приніс їй в жертву все, що мав, і навіть те, чого не мав. Імперія заплатила дорогу ціну за втілення в життя великих ідей імператора. До кінця його царювання ресурси імперії були вкрай виснажені. Отже, при всіх блискучих успіхах його правління, врешті-решт імперії крах був неминучий.