Так как перед Батыем стояла задача покорить всю Русь за одну зиму, он направился к Владимиру по Оке, через Москву и Коломину. Суздаль и на Владимир собираясь русскую землю пленить и веру христианскую искоренить и церкви божий до основания разорить. Зная о том что на него идут войска Владимирского и Черниговского князей Батый ожидал их встретить где-то в районе Москвы или Коломны и не ошибся.
Объяснение:
Оборона Владимира — осада и взятие столицы Владимиро-Суздальского княжества города Владимира войсками под руководством чингизида Батыя и военачальника Субэдэя 3-7 февраля 1238 года. Эпизод Западного (кипчакского) похода монголов (1236—1242) и монгольского нашествия на Русь (1237—1240), в частности, монгольского похода на Северо-Восточную Русь (1237—1238).
Вели́ке князі́вство Лито́вське, Ру́ське, Жемайтійське та ін. (дав.-рус. Великое князство Литовское, Руское, Жомойтское и иныхъ, лат. Magnus Ducatus Lithvaniae, Rusiae, ..., etc.[9][10][11]) — монархічна держава у Східній Європі часів середньовіччя і нової доби. Одна з найбільших європейських держав пізнього середньовіччя, у час найбільшої могутності поширювала владу на територію сучасної, Білорусі, більшої частини України-Руси, Литовської Республіки, крайньої західної частини Росії, Молдови, невеликих частин на сході Польщі (Підляшшя[12]) та півдні Латвії (Курземе, Земгале), загалом близько 850 тис. км², на якій мешкало від 3,8 до 8 млн осіб різних етносів у різний час [⇨]. Столиця розташовувалася спочатку в Новогрудку (Новгороді)[2] на колишніх ятвязьких землях, колонізованих Руссю у XII столітті, а згодом у Троках та Вільні (з 1323)[13].
Існувала впродовж 1236–1795 років. Уперше назва «Литва» зафіксована у німецьких хроніках 1009 року. Велике князівство було повстало на землях балтських племен XIII столітті як язичницька держава Міндовга [⇨]. Вела перманентні війни із сусідами: Московією на сході, Тевтонським орденом на заході, Польщею та Галицько-Волинським князівством — Руським королівством на південному заході. Велике князівство зазнало значної територіальної експансії у XIV столітті за правління Гедиміна та його нащадків [⇨].1385 року великий князь литовський Ягайло уклав Кревську унію з Польським королівством, згідно з якою обидві монархії об'єднувались під владою єдиного правителя [⇨]. 1569 року, за результатами Люблінської унії, Велике князівство об'єдналося із Короною Польською у федеративну державу Річ Посполиту [⇨]. До 1569 року князівство керувалося спадковими монархами, що носили титул Великих князів Литовських, Руських і Жемайтських; після 1569 — виборними монархами, що мали подвійний титул Королів Польських і Великих князів Литовських [⇨]. Децентралізована влада на місцях належала князям і шляхті різних національностей. Через занепад Речі Посполитої у XVIII столітті, спричиненого шляхетською анархією, опинилася під впливом Російської імперії. 1772 року, внаслідок першого поділу Речі Посполитої, втратила Східну Білорусь. У 1792 і 1795, після другого й третього поділів, остаточно анексована Російською імперією [⇨].
1387 року в князівстві було прийняте християнство за латинським обрядом [⇨]. В елітарній культурі певний час панували руська мова (староукраїнська) та православ'я, які у XV—XVI столітті витіснили польська мова та католицизм [⇨]. Основний масив документальних джерел з історії Великого князівства зберігся у складі Литовської метрики — архіві литовської державної канцелярії[14]. З тогочасних оповідних джерел найбільший інтерес становлять білорусько-литовські літописи [⇨].
Так как перед Батыем стояла задача покорить всю Русь за одну зиму, он направился к Владимиру по Оке, через Москву и Коломину. Суздаль и на Владимир собираясь русскую землю пленить и веру христианскую искоренить и церкви божий до основания разорить. Зная о том что на него идут войска Владимирского и Черниговского князей Батый ожидал их встретить где-то в районе Москвы или Коломны и не ошибся.
Объяснение:
Оборона Владимира — осада и взятие столицы Владимиро-Суздальского княжества города Владимира войсками под руководством чингизида Батыя и военачальника Субэдэя 3-7 февраля 1238 года. Эпизод Западного (кипчакского) похода монголов (1236—1242) и монгольского нашествия на Русь (1237—1240), в частности, монгольского похода на Северо-Восточную Русь (1237—1238).
Вели́ке князі́вство Лито́вське, Ру́ське, Жемайтійське та ін. (дав.-рус. Великое князство Литовское, Руское, Жомойтское и иныхъ, лат. Magnus Ducatus Lithvaniae, Rusiae, ..., etc.[9][10][11]) — монархічна держава у Східній Європі часів середньовіччя і нової доби. Одна з найбільших європейських держав пізнього середньовіччя, у час найбільшої могутності поширювала владу на територію сучасної, Білорусі, більшої частини України-Руси, Литовської Республіки, крайньої західної частини Росії, Молдови, невеликих частин на сході Польщі (Підляшшя[12]) та півдні Латвії (Курземе, Земгале), загалом близько 850 тис. км², на якій мешкало від 3,8 до 8 млн осіб різних етносів у різний час [⇨]. Столиця розташовувалася спочатку в Новогрудку (Новгороді)[2] на колишніх ятвязьких землях, колонізованих Руссю у XII столітті, а згодом у Троках та Вільні (з 1323)[13].
Існувала впродовж 1236–1795 років. Уперше назва «Литва» зафіксована у німецьких хроніках 1009 року. Велике князівство було повстало на землях балтських племен XIII столітті як язичницька держава Міндовга [⇨]. Вела перманентні війни із сусідами: Московією на сході, Тевтонським орденом на заході, Польщею та Галицько-Волинським князівством — Руським королівством на південному заході. Велике князівство зазнало значної територіальної експансії у XIV столітті за правління Гедиміна та його нащадків [⇨].1385 року великий князь литовський Ягайло уклав Кревську унію з Польським королівством, згідно з якою обидві монархії об'єднувались під владою єдиного правителя [⇨]. 1569 року, за результатами Люблінської унії, Велике князівство об'єдналося із Короною Польською у федеративну державу Річ Посполиту [⇨]. До 1569 року князівство керувалося спадковими монархами, що носили титул Великих князів Литовських, Руських і Жемайтських; після 1569 — виборними монархами, що мали подвійний титул Королів Польських і Великих князів Литовських [⇨]. Децентралізована влада на місцях належала князям і шляхті різних національностей. Через занепад Речі Посполитої у XVIII столітті, спричиненого шляхетською анархією, опинилася під впливом Російської імперії. 1772 року, внаслідок першого поділу Речі Посполитої, втратила Східну Білорусь. У 1792 і 1795, після другого й третього поділів, остаточно анексована Російською імперією [⇨].
1387 року в князівстві було прийняте християнство за латинським обрядом [⇨]. В елітарній культурі певний час панували руська мова (староукраїнська) та православ'я, які у XV—XVI столітті витіснили польська мова та католицизм [⇨]. Основний масив документальних джерел з історії Великого князівства зберігся у складі Литовської метрики — архіві литовської державної канцелярії[14]. З тогочасних оповідних джерел найбільший інтерес становлять білорусько-литовські літописи [⇨].
Объяснение: