Великобританія була одним з творців міжнародної політичної системи після Першої світової війни. У той же час, як найсильніша європейська «велика держава», Великобританія традиційно прагнула зберігати паритет сил на континенті, поперемінно підтримуючи ті чи інші країни. Нова повномасштабна війна на європейському континенті була для Великобританії вкрай небажана як з економічної, так і з політичної точок зору.
Вважаючи «радянську загрозу» досить серйозною, у другій половині 1930-х років британський уряд Невілла Чемберлена йшло на поступки нацистської Німеччини, що вело до її посилення в якості «противаги» СРСР. Вершиною цієї політики стало Мюнхенська угода (1938 рік). При цьому передбачалося, що посилилася Німеччина, проте, залишиться під контролем «великих держав» і, в першу чергу, Великобританії.
Після аншлюсу Австрії в березні 1938 р Німеччина зажадала незалежності для Судетської області Чехословаччини, значною частиною жителів якої були етнічні німці. Дотримуючись політики умиротворення, уряди Великобританії та Франції на чолі з прем'єр-міністром Н. Чемберленом і прем'єр-міністром Е. Даладьє відповідно пішли на поступки рейхсканцлеру Німеччини А. Гітлерові, незважаючи на протести чехословацького уряду.
В ніч з 29 на 30 вересня в Мюнхені після наради глав урядів Великобританії, Франції, Італії та Німеччини ними було підписано Мюнхенська угода, що дозволило Німеччині анексувати Судетську область Чехословаччини. Надалі це спричинило за собою розподіл Чехословаччини, в якому також брали участь Польща та Угорщина.
Логічним продовженням Мюнхенської угоди стала окупація Німеччиною в березні 1939 р земель Богемії і Моравії, які ще залишалися в складі Чехії.
Порушення Німеччиною Мюнхенської угоди, розділ і захоплення Чехословаччини в березні 1939 року (в якому на стороні Рейху виступила традиційна союзниця Франції Польща) означали крах британської зовнішньої політики - Німеччина вийшла з під контролю «великих держав» і ставала домінуючою силою в Центральній і Східній Європі.
Проте, після окупації Чехословаччини, в березні 1939 року понад 2 тисячі золотих злитків вартістю 5,6 млн фунтів стерлінгів, що знаходилися в Лондоні, були передані з рахунку Національного банку Чехословаччини на рахунок в Банку міжнародних розрахунків (Bank for International Settlements), керований від імені Рейхсбанку.
У серпні 1939 року було підписано Договір про ненапад між Німеччиною і Радянським Союзом, який став повною несподіванкою для Великобританії. Секретні протоколи договору припускали розділ Східної Європи між СРСР і Німеччиною, в тому числі Польщі, якій Великобританія раніше гарантувала безпеку. Це означало крах всієї британської зовнішньої політики в Європі і поставило імперію у вкрай складне становище.
Великобританія була одним з творців міжнародної політичної системи після Першої світової війни. У той же час, як найсильніша європейська «велика держава», Великобританія традиційно прагнула зберігати паритет сил на континенті, поперемінно підтримуючи ті чи інші країни. Нова повномасштабна війна на європейському континенті була для Великобританії вкрай небажана як з економічної, так і з політичної точок зору.
Вважаючи «радянську загрозу» досить серйозною, у другій половині 1930-х років британський уряд Невілла Чемберлена йшло на поступки нацистської Німеччини, що вело до її посилення в якості «противаги» СРСР. Вершиною цієї політики стало Мюнхенська угода (1938 рік). При цьому передбачалося, що посилилася Німеччина, проте, залишиться під контролем «великих держав» і, в першу чергу, Великобританії.
Після аншлюсу Австрії в березні 1938 р Німеччина зажадала незалежності для Судетської області Чехословаччини, значною частиною жителів якої були етнічні німці. Дотримуючись політики умиротворення, уряди Великобританії та Франції на чолі з прем'єр-міністром Н. Чемберленом і прем'єр-міністром Е. Даладьє відповідно пішли на поступки рейхсканцлеру Німеччини А. Гітлерові, незважаючи на протести чехословацького уряду.
В ніч з 29 на 30 вересня в Мюнхені після наради глав урядів Великобританії, Франції, Італії та Німеччини ними було підписано Мюнхенська угода, що дозволило Німеччині анексувати Судетську область Чехословаччини. Надалі це спричинило за собою розподіл Чехословаччини, в якому також брали участь Польща та Угорщина.
Логічним продовженням Мюнхенської угоди стала окупація Німеччиною в березні 1939 р земель Богемії і Моравії, які ще залишалися в складі Чехії.
Порушення Німеччиною Мюнхенської угоди, розділ і захоплення Чехословаччини в березні 1939 року (в якому на стороні Рейху виступила традиційна союзниця Франції Польща) означали крах британської зовнішньої політики - Німеччина вийшла з під контролю «великих держав» і ставала домінуючою силою в Центральній і Східній Європі.
Проте, після окупації Чехословаччини, в березні 1939 року понад 2 тисячі золотих злитків вартістю 5,6 млн фунтів стерлінгів, що знаходилися в Лондоні, були передані з рахунку Національного банку Чехословаччини на рахунок в Банку міжнародних розрахунків (Bank for International Settlements), керований від імені Рейхсбанку.
У серпні 1939 року було підписано Договір про ненапад між Німеччиною і Радянським Союзом, який став повною несподіванкою для Великобританії. Секретні протоколи договору припускали розділ Східної Європи між СРСР і Німеччиною, в тому числі Польщі, якій Великобританія раніше гарантувала безпеку. Це означало крах всієї британської зовнішньої політики в Європі і поставило імперію у вкрай складне становище.
Объяснение: