Авіньйонський полон пап - період з 1309 по 1378, коли резиденція глав католицької церкви перебувала не в Римі, а в Авіньйоні. В 1309 Климент V ( француз), що став татом незабаром після поразки тата Боніфація VIII в конфлікті з королем Франції Філіпом IV Красивим, переїхав в Авіньйон. Це місто, що належав графам Провансу, тато Климент VI викупив у 1348 у свою власність. В Авіньйоні папи відчували себе в набагато більшій безпеці, ніж в неспокійному Римі, де відбувалися гострі конфлікти між аристократичними родами. До того ж Папська держава в центрі Італії тоді фактично розпалося.
До Авіньйонське періоду відноситься правління римських пап:
Климент V : 1305 - 1314
Іоанн XXII : 1316 - 1334
Бенедикт XII : 1334 - 1342
Климент VI : 1342 - 1352
Інокентій VI : 1352 - 1362
Урбан V : 1362 - 1370
Григорій XI : 1370 - 1378
Авіньйонський період в історії папства мало нагадував реальний полон, скоріше це була співпраця тат з сильними французькими королями. Всі папи цього періоду були французами, французьке більшість була і в колегії кардиналів, обирали пап. Чимало кардиналів служило раніше при королівському дворі. Папи виконували важливі дипломатичні місії на користь французького короля, були виконавцями його волі.
До цього часу папство втратило колишню роль в політичному житті Європи. Однак як внутрішньоцерковний інститут воно посилилося. Влада пап в церкві придбала воістину монархічний характер. Єпископи і абати відтепер не обиралися місцевим духовенством та ченцями, а призначалися татами. Значно збільшилися доходи папської скарбниці, був створений центральний фінансовий орган папської адміністрації. За до непомірно розрісся бюрократичного апарату своєї курії папи контролювали всі сфери церковного життя.
Італійський гуманіст Петрарка, який побував в Авіньйоні і різко засуджує небачену розкіш папського двору, охарактеризував перебування пап у цьому місті як "Вавилонський" полон.
У 1377 Григорій XI повернувся в Рим. На цьому закінчилося "Авіньйонський полон пап", але не історія папства в Авіньйоні. Після кончини Григорія в 1378 р. кардинали, незадоволені його наступником Урбаном VI, обрали антипапа Климента VII, який повернувся в Авіньйон. Так вже через рік після закінчення "Авіньйонського полону" розпочався Великий західний розкол, коли і в Авіньйоні, і в Римі перебували конкуруючі тата, які розділили між собою весь католицький світ. Наступником Климента VII був Бенедикт XIII, позбавлений влади і відлучений Констанцським собором в 1417, після чого втік до рідної Іспанії. Він і був останнім авіньйонських татом.
История государственности на казахской земле является одной из актуальных тем не только Республики Казахстан. Нынешние реалии общества в контексте современной истории народов привели к пробуждению самосознания и стремлению определения самоидентичности всех этносов теперешних государств на территории Евразии. Застой исторической мысли в рамках СССР с попыткой создания «советской» нации, являясь искусственным барьером, не был преодолен и в СНГ. Видимое, осязаемое, узнаваемое казахстанскими историками, измеряемое тысячелетиями, подтверждаемое документальными, этнографическими и археологическими источниками развитие народа на исконно казахской земле не стало аксиомой даже для ближайших пограничных с нашей страной соседей, что служит основанием для всякого рода инсинуаций, периодически озвучиваемых в СМИ.
Авіньйонський полон пап - період з 1309 по 1378, коли резиденція глав католицької церкви перебувала не в Римі, а в Авіньйоні. В 1309 Климент V ( француз), що став татом незабаром після поразки тата Боніфація VIII в конфлікті з королем Франції Філіпом IV Красивим, переїхав в Авіньйон. Це місто, що належав графам Провансу, тато Климент VI викупив у 1348 у свою власність. В Авіньйоні папи відчували себе в набагато більшій безпеці, ніж в неспокійному Римі, де відбувалися гострі конфлікти між аристократичними родами. До того ж Папська держава в центрі Італії тоді фактично розпалося.
До Авіньйонське періоду відноситься правління римських пап:
Климент V : 1305 - 1314
Іоанн XXII : 1316 - 1334
Бенедикт XII : 1334 - 1342
Климент VI : 1342 - 1352
Інокентій VI : 1352 - 1362
Урбан V : 1362 - 1370
Григорій XI : 1370 - 1378
Авіньйонський період в історії папства мало нагадував реальний полон, скоріше це була співпраця тат з сильними французькими королями. Всі папи цього періоду були французами, французьке більшість була і в колегії кардиналів, обирали пап. Чимало кардиналів служило раніше при королівському дворі. Папи виконували важливі дипломатичні місії на користь французького короля, були виконавцями його волі.
До цього часу папство втратило колишню роль в політичному житті Європи. Однак як внутрішньоцерковний інститут воно посилилося. Влада пап в церкві придбала воістину монархічний характер. Єпископи і абати відтепер не обиралися місцевим духовенством та ченцями, а призначалися татами. Значно збільшилися доходи папської скарбниці, був створений центральний фінансовий орган папської адміністрації. За до непомірно розрісся бюрократичного апарату своєї курії папи контролювали всі сфери церковного життя.
Італійський гуманіст Петрарка, який побував в Авіньйоні і різко засуджує небачену розкіш папського двору, охарактеризував перебування пап у цьому місті як "Вавилонський" полон.
У 1377 Григорій XI повернувся в Рим. На цьому закінчилося "Авіньйонський полон пап", але не історія папства в Авіньйоні. Після кончини Григорія в 1378 р. кардинали, незадоволені його наступником Урбаном VI, обрали антипапа Климента VII, який повернувся в Авіньйон. Так вже через рік після закінчення "Авіньйонського полону" розпочався Великий західний розкол, коли і в Авіньйоні, і в Римі перебували конкуруючі тата, які розділили між собою весь католицький світ. Наступником Климента VII був Бенедикт XIII, позбавлений влади і відлучений Констанцським собором в 1417, після чого втік до рідної Іспанії. Він і був останнім авіньйонських татом.
Объяснение:
История государственности на казахской земле является одной из актуальных тем не только Республики Казахстан. Нынешние реалии общества в контексте современной истории народов привели к пробуждению самосознания и стремлению определения самоидентичности всех этносов теперешних государств на территории Евразии. Застой исторической мысли в рамках СССР с попыткой создания «советской» нации, являясь искусственным барьером, не был преодолен и в СНГ. Видимое, осязаемое, узнаваемое казахстанскими историками, измеряемое тысячелетиями, подтверждаемое документальными, этнографическими и археологическими источниками развитие народа на исконно казахской земле не стало аксиомой даже для ближайших пограничных с нашей страной соседей, что служит основанием для всякого рода инсинуаций, периодически озвучиваемых в СМИ.