ответ:Виховання – це цілеспрямований процес з передачі підростаючому поколінню накопиченого досвіду.
Основу спартанського виховання складало фізичний розвиток тіла, у зв’язку з чим навчанню грамоті відводилося дещо меншу увагу. Достатнім було сформувати у дітей первинні елементарні навички читання і письма. Основним же було виховання витривалості, терпимості, стійко переносити різні позбавлення, біль і холод. Саме загартоване тіло спартанського воїна було кінцевою метою всієї системи виховання.
Виховання дитини починалося з того моменту, коли батько приносив свого новонародженого сина на огляд старійшин. У процесі огляду дитини старійшини вирішували, ким вона буде, якщо дитина була міцною фізично, то їй дозволяли стати повноправним громадянином Спарти, якщо ж дитина була Хіла, то її зараховували до лав рабів. Незалежно від того, куди було прийнято рішення віддати дитину, до 7-ми років він виховувався в родині.
Даний звичай в даний час здається диким, але в той час, коли кожен воїн був опорою для збереження свободи народу і суверенітету держави, саме він гарантував формування дієздатної армії.
З 7-ми років хлопчиків селили в казарму, де вони виховувалися за особливою спартанською системою фізичного і духовного виховання.
Здоров’я зміцнювалося холодом, діти спали на солом’яних матрацах і не мали теплого одягу зовсім. Смирення формувалося поневіряннями і голодом, а терпіння за до перемагання болю. Не всім дітям судилося пройти такі випробування.
Кожен етап виховання був пов’язаний з етапами дорослішання дітей, і відповідно, зростала фізичне навантаження, а випробування посилювалися.
Для того, щоб стимулювати молодих людей на тренування і проходження випробувань, проводили спеціальні турніри між вихованцями. Переможців таких турнірів і змагань голосно вшановували і прославляли. Під час змагань перед вихованцями ставилося завдання – перемогти за всяку ціну. Не заборонялося, а навпаки, заохочувалося нанесень каліцтв під час боротьби.
У віці 15-16 років, вихованці отримували звання криптиян. Таке звання дозволяло юнакам брати участь у військових діях. Цей період був найбільш відповідальним у житті кожного юнака, так як вони всі проходили своєрідне посвячення у воїни, за до важких випробувань, участі у військових дій. Вихованці не просто вчилися виживати в будь-яких умовах, але і вчилися самостійно приймати рішення і забезпечувати себе необхідною їжею та одягом.
Ті вихованці, які успішно пройшли весь процес виховання, мали право приступати до глибокого освоєння військового мистецтва, яке викладалося на подальших етапах виховання. На наступних етапах виховання, фізичні навантаження були невід’ємною частиною життя вихованців.
Спартанська система виховання була передбачена не тільки для хлопчиків, але і дівчаток. Згодне думку старійшин, лише фізично міцні дівчатка могли вирости у фізично міцних жінок і народити здорове і повноцінне потомство.
У Спарті було рівноправність підлог, яке полягало в тому, що при бажанні дівчина могла разом з юнаками вивчати військове мистецтво і навіть брати участь у військових діях.
ответ:Виховання – це цілеспрямований процес з передачі підростаючому поколінню накопиченого досвіду.
Основу спартанського виховання складало фізичний розвиток тіла, у зв’язку з чим навчанню грамоті відводилося дещо меншу увагу. Достатнім було сформувати у дітей первинні елементарні навички читання і письма. Основним же було виховання витривалості, терпимості, стійко переносити різні позбавлення, біль і холод. Саме загартоване тіло спартанського воїна було кінцевою метою всієї системи виховання.
Виховання дитини починалося з того моменту, коли батько приносив свого новонародженого сина на огляд старійшин. У процесі огляду дитини старійшини вирішували, ким вона буде, якщо дитина була міцною фізично, то їй дозволяли стати повноправним громадянином Спарти, якщо ж дитина була Хіла, то її зараховували до лав рабів. Незалежно від того, куди було прийнято рішення віддати дитину, до 7-ми років він виховувався в родині.
Даний звичай в даний час здається диким, але в той час, коли кожен воїн був опорою для збереження свободи народу і суверенітету держави, саме він гарантував формування дієздатної армії.
З 7-ми років хлопчиків селили в казарму, де вони виховувалися за особливою спартанською системою фізичного і духовного виховання.
Здоров’я зміцнювалося холодом, діти спали на солом’яних матрацах і не мали теплого одягу зовсім. Смирення формувалося поневіряннями і голодом, а терпіння за до перемагання болю. Не всім дітям судилося пройти такі випробування.
Кожен етап виховання був пов’язаний з етапами дорослішання дітей, і відповідно, зростала фізичне навантаження, а випробування посилювалися.
Для того, щоб стимулювати молодих людей на тренування і проходження випробувань, проводили спеціальні турніри між вихованцями. Переможців таких турнірів і змагань голосно вшановували і прославляли. Під час змагань перед вихованцями ставилося завдання – перемогти за всяку ціну. Не заборонялося, а навпаки, заохочувалося нанесень каліцтв під час боротьби.
У віці 15-16 років, вихованці отримували звання криптиян. Таке звання дозволяло юнакам брати участь у військових діях. Цей період був найбільш відповідальним у житті кожного юнака, так як вони всі проходили своєрідне посвячення у воїни, за до важких випробувань, участі у військових дій. Вихованці не просто вчилися виживати в будь-яких умовах, але і вчилися самостійно приймати рішення і забезпечувати себе необхідною їжею та одягом.
Ті вихованці, які успішно пройшли весь процес виховання, мали право приступати до глибокого освоєння військового мистецтва, яке викладалося на подальших етапах виховання. На наступних етапах виховання, фізичні навантаження були невід’ємною частиною життя вихованців.
Спартанська система виховання була передбачена не тільки для хлопчиків, але і дівчаток. Згодне думку старійшин, лише фізично міцні дівчатка могли вирости у фізично міцних жінок і народити здорове і повноцінне потомство.
У Спарті було рівноправність підлог, яке полягало в тому, що при бажанні дівчина могла разом з юнаками вивчати військове мистецтво і навіть брати участь у військових діях.
Объяснение:
Северная война 1700–1721 гг. была крупнейшим событием в истории
России первой трети XVIII в. В результате войны она добилась выхода к
Балтийскому морю, вернула свои ранее утраченные земли, стала
полноправным участником европейской политики, превратилась в империю.
В этой войне принимали участие и башкиры, активно России решать
важные внешнеполитические задачи. Их участие оказалось практически
незамеченным в отечественной исторической науке.
Участие башкир и мишарей в Северной войне оказалось практически
незамеченным в отечественной исторической науке. Несколько замечаний у
С.М. Соловьева, упоминания в работах В.И. Баскакова, Н.П. Волынского,
П.М. Андриянова, в советский период у А.И. Заозерского и Е.В. Тарле,
информация Н.Ф. Демидовой и А.З. Асфандиярова, итоговая цифра в
125 тысяч чел. «иррегулярной конницы (донские, украинские казаки,
башкирские и калмыцкие конники)» приведённая в «Истории Северной
войны», вот кажется и все, что можно найти об этом в литературе
1
. Примерно
так же лаконична на эту тему и зарубежная историография2
. Тем не менее, в
1 Соловьев С.М. Сочинения. Кн. VIII. История России с древнейших времен. – М., 1993. – Т. 15–16.
– С. 8; Баскаков В.И. Северная война 1700–1721 гг. Кампания от Гродна до Полтавы. 1706–1709 гг.
Критико-историческое исследование. – СПб., 1890. – Вып. 1. Краткий очерк событий до кампании. Краткий
очерк театра войны; Волынский Н.П. История лейб-гвардии Кирасирского Его величества полка. 1701–1901.
– СПб., 1902. – Т. I. – Кн. I. (1701–1733). Период I. Драгунский полк кн. Н. Ф. Мещерского, кн.
Г. И. Волконского и Ярославский; Кн. II. Приложения; он же. Постепенное развитие русской регулярной
конницы в эпоху Великого Петра с самым подробным описанием участия ея в Великой Северной войне. –
СПб., 1912. – Вып. 1. 1698–1706 гг. – Кн. 1. Вступление (1698–1700 гг.) – Ингерманландская операция
(1701–1704 гг.); Кн. 2. Операции: Литовско-Курляндская (1704–1705 гг.), – Гродненская (1705–1706 гг.), –
Калишская (1706 г.). – Усмирение Астраханского бунта (1705–1706 гг.). – Война между С.-Петербургом и
Выборгом (1705–1706 гг.); Андриянов П.М. Петр и Полтава. (По поводу 200-летнего юбилея). – СПб., 1909;
Заозерский А.И. Фельдмаршал Б.П. Шереметев. – М., 1989. – С. 59; Тарле Е.В. Северная война и шведское
нашествие на Россию. – Ростов-на-Дону, 1994. – Т. III. – С. 66; Демидова Н.Ф. Управление Башкирией и
повинности населения Уфимской провинции в первой четверти XVIII в. // Исторические записки. – М., 1965.
– Т. 68. – С. 229; Асфандияров А.З. Башкирские тарханы. – Уфа, 2006. – С. 122; История Северной войны.
1700–1721 гг. – М., 1987. – С. 174.
2 Энглунд П. Полтава. Рассказ о гибели одной армии. – М., 1995.