Українська мова протягом століть зазнавала лінгвоциду. Її придушували, забороняли, піддавали анафемам і гонінням. І в роки російського царизму, і в радянські часи намагалися викорінити, розтоптати й відібрати мову. Кожне століття додавало нових штрихів до лінгвістичної руйнації рідного слова.
Згадаймо найбільш відомі замахи на українську мову.
30 липня 1863 року міністр внутрішніх справ Російської імперії Петро Валуєв видав сумнозвісний циркуляр про призупинення видання українською мовою (“на малороссийском языке”) значної частини книг. Повна назва документу мовою оригіналу була “Циркуляр министра внутренних дел П. А. Валуева Киевскому, Московскому и Петербургскому цензурным комитетам”.
Згадаймо тогочасну ситуацію. Полтавська катастрофа, смерть хитромудрого Мазепи, сірі і голодні будні еміграції, безгрошів’я, розпач і сварки у середовищі українських вигнанців – все це свідчило про агонію і швидкий занепад дезорганізованого мазепинського руху.
Объяснение:
Проте знайшлася людина з державницьким мисленням, яка змогла зупинити цей незворотній процес руйнації, об’єднати навколо ідеї визволення України з московського ярма однодумців і очолити мазепинський рух супротиву – ним виявився .
П.Орлик. Саме за його ініціативи, під час виборів гетьмана у квітні 1710 р., між Орликом і соратниками-козаками було укладено угоду під назвою «Пакти і конституції законів та вольностей Війська Запорозького…», що пізніше у вітчизняній історіографії отримали назву «Конституція П. Орлика». Разом з тим, саме тоді Орлик здійснив свою першу дошкульну помилку – він не зміг зашкодити тому, що вся спадщина І. Мазепи перейшла до рук його племінника А. Войнаровського, а український визвольний рух залишився без фінансування. На ці гроші можна було не тільки здійснити закупівлю зброї, військового спорядження, провіанту, найняти найманців тощо, але і підкуповувати турецьких і татарських можновладців, використовуючи і маніпулюючи їхніми рішеннями з метою визволення України. До речі, розважливий Петро І продемонстрував усьому світу під час невдалого для нього Прутського походу 1711 р., як великі гроші роблять велику політику. А так могли зробити й українці, але вже на свою користь. Ми переконані, що П. Орлику треба було «попрацювати» з А. Войнаровським, а як би той і надалі продовжував претендувати на спадок свого дядька – фізично знешкодити конкурента. Між іншим, коли ми аналізуємо український державотворчий процес, то дуже дивуємося якійсь патологічній м’якотілості більшості наших державних мужів. Ось тут нам треба брати приклад із наших північно-східних сусідів-росіян, лідери яких діяли завжди жорстоко, прагматично і цілеспрямовано, тому і державність їхня розвивається безперервно, розпочинаючи десь із середини XІV ст. і по сьогодення, а у нас постійне «перезавантаження». Так росіяни повели себе і по відношенню до А. Войнаровського, якщо П. Орлик поступився йому грошима, то за наказом Петра І Андрюшу як небезпечну політичну фігуру спочатку викрали у Гамбурзі, а потім і згноїли в Сибірі. Собаці собача смерть, жаль тільки, що українські гроші, які І. Мазепа так безжально визискував з України і українців, були використані не на визволення Батьківщини з імперського поневолення, а були протринькані «золотим небожем» і його коханками в Європі…
я не знаю чи правильно, чи це по цій темі:
Українська мова протягом століть зазнавала лінгвоциду. Її придушували, забороняли, піддавали анафемам і гонінням. І в роки російського царизму, і в радянські часи намагалися викорінити, розтоптати й відібрати мову. Кожне століття додавало нових штрихів до лінгвістичної руйнації рідного слова.
Згадаймо найбільш відомі замахи на українську мову.
30 липня 1863 року міністр внутрішніх справ Російської імперії Петро Валуєв видав сумнозвісний циркуляр про призупинення видання українською мовою (“на малороссийском языке”) значної частини книг. Повна назва документу мовою оригіналу була “Циркуляр министра внутренних дел П. А. Валуева Киевскому, Московскому и Петербургскому цензурным комитетам”.
Згадаймо тогочасну ситуацію. Полтавська катастрофа, смерть хитромудрого Мазепи, сірі і голодні будні еміграції, безгрошів’я, розпач і сварки у середовищі українських вигнанців – все це свідчило про агонію і швидкий занепад дезорганізованого мазепинського руху.
Объяснение:
Проте знайшлася людина з державницьким мисленням, яка змогла зупинити цей незворотній процес руйнації, об’єднати навколо ідеї визволення України з московського ярма однодумців і очолити мазепинський рух супротиву – ним виявився .
П.Орлик. Саме за його ініціативи, під час виборів гетьмана у квітні 1710 р., між Орликом і соратниками-козаками було укладено угоду під назвою «Пакти і конституції законів та вольностей Війська Запорозького…», що пізніше у вітчизняній історіографії отримали назву «Конституція П. Орлика». Разом з тим, саме тоді Орлик здійснив свою першу дошкульну помилку – він не зміг зашкодити тому, що вся спадщина І. Мазепи перейшла до рук його племінника А. Войнаровського, а український визвольний рух залишився без фінансування. На ці гроші можна було не тільки здійснити закупівлю зброї, військового спорядження, провіанту, найняти найманців тощо, але і підкуповувати турецьких і татарських можновладців, використовуючи і маніпулюючи їхніми рішеннями з метою визволення України. До речі, розважливий Петро І продемонстрував усьому світу під час невдалого для нього Прутського походу 1711 р., як великі гроші роблять велику політику. А так могли зробити й українці, але вже на свою користь. Ми переконані, що П. Орлику треба було «попрацювати» з А. Войнаровським, а як би той і надалі продовжував претендувати на спадок свого дядька – фізично знешкодити конкурента. Між іншим, коли ми аналізуємо український державотворчий процес, то дуже дивуємося якійсь патологічній м’якотілості більшості наших державних мужів. Ось тут нам треба брати приклад із наших північно-східних сусідів-росіян, лідери яких діяли завжди жорстоко, прагматично і цілеспрямовано, тому і державність їхня розвивається безперервно, розпочинаючи десь із середини XІV ст. і по сьогодення, а у нас постійне «перезавантаження». Так росіяни повели себе і по відношенню до А. Войнаровського, якщо П. Орлик поступився йому грошима, то за наказом Петра І Андрюшу як небезпечну політичну фігуру спочатку викрали у Гамбурзі, а потім і згноїли в Сибірі. Собаці собача смерть, жаль тільки, що українські гроші, які І. Мазепа так безжально визискував з України і українців, були використані не на визволення Батьківщини з імперського поневолення, а були протринькані «золотим небожем» і його коханками в Європі…