Укажите две исторические личности, непосредственно связанные с выбранным Вами событием (процессом).
Укажите одно любое действие каждой из этих личностей, в значительной степе-
ни повлиявшее на ход и (или) результат этого события (процесса).
Создание единого Русского государство.
Цезарь происходил из знатного рода, был очень умным и одаренным от природы человеком. К тому же он получил образование в лучших школах Рима и Греции. Цезарь всюду хотел быть первым, но у него не было ни богатства, ни славы полководца, ни войска для борьбы за власть. Между тем молодость его Цезарь жаловался друзьям: «В моем возрасте Александр Македонский уже правил столькими народами, а я до сих пор не совершил ничего замечательного! » Друзья возражали: «Напрасны твои жалобы - ты самый известный среди римской бедноты человек! » Так оно и было: все свои деньги Цезарь потратил на угощения тысяч неимущих граждан, на театральные представления и праздники; однажды он устроил гладиаторские игры, в которых сражались 320 пар гладиаторов в посеребренном оружии. Цезарь даже сделал долги, чтобы доставить бедноте эти удовольствия.
Дальновидный Цезарь использовал ненависть бедняков к сенаторам, он обещал улучшить положение свободных бедняков, если придет к власти ; он утверждал, что хочет продолжить дело братьев Гракхов. Поэтому народное собрание избрало его консулом.
Консул по окончании года службы получал в управление от сената одну из провинций, обычно на несколько лет. По желанию Цезаря ему была предоставлена Галлия. Цезарь решил завоевать Галлию Заальпийскую.
Это была огромная страна, богатая железом, медью, золотом, строевым лесом. Ее население превышало численностью население всей Италии. Если бы враждующие между собой галльские племена объединились, Рим не смог бы существовать спокойно.
Галльские племена были храбры и воинственны. Цезарь провел в Галлии 8 лет; следуя правилу «разделяй и властвуй» , он привлек на свою сторону часть знати, громил галльские племена поодиночке и завоевал их страну. Галльские войны принесли Цезарю славу талантливейшего полководца, груды золота и преданное войско. Оно делилось на легионы (их знаменем было изображение орла) , а легионы на манипулы (также имевшие знамя: изображение руки) ; войско располагало метательными машинами, легионеры возводили прекрасно укрепленные лагеря.
Наемные солдаты получали от Цезаря двойное жалованье и рабов, они верили в его обещание наградить их земельными участками по окончании службы. Войско готово было идти за Цезарем куда угодно, оно представляло серьезную угрозу для его противника - Помпея.
Сенат боялся Цезаря, так как его поддерживала беднота, и предпочел бы, чтобы правителем Рима стал Помпей (сенат надеялся, что Помпей будет советоваться с ним) . Свободные бедняки, ненавидевшие сенаторов, шли за Цезарем. Они верили, что Цезарь даст им землю и отменит долги. Поддержка народных масс Цезарю прийти к власти в Риме.
Цезарь стал повелителем Рима . Народное собрание принимало постановления, угодные Цезарю ; на все должности оно выбирало тех римлян, на которых указывал Цезарь. Сенат и консулы вынуждены были .послушно выполнять его приказания. Изображения Цезаря чеканились на монетах; его статуи ставили рядом со статуями богов; в сенате он сидел на кресле, отделанном золотом и слоновой костью. Власть Цезаря очень напоминала царскую. Цезарь объявил себя «императором». звание императора Цезарь носил не временно, а постоянно: опорой его власти были легионы.
Объяснение:
ответ:Війни під час правління Сигізмунда ІІІ і Яна Казимира значно погіршили становище Речі Посполитої. Різко скоротилася чисельність населення країни: з більш як 10 млн. на початку століття до менш ніж 6 млн. після "шведського потопу"
Найбільших втрат зазнали густонаселені й економічно розвинуті регіони королівства (Велика Польща, Королівська Пруссія, Мазовія), спустошені шведами й трансільванцями. Тут занепали міста і села, збідніли міщани й селяни, дрібномаєтна й безземельна шляхта. Через постійні неврожаї зменшення прибутків відчули й великі землевласники. Не вистачало худоби, коней, реманенту, робочих рук. Величезні земельні простори не оброблялися. Значно скоротилася зовнішня і внутрішня торгівля.
Зубожіла шляхта часто мусила найматися до магнатів - служила в їхніх володіннях і війську, орендувала землі. Поступово між ними зав'язувались стосунки, що базувалися на особистій залежності перших від других. Магнати користувалися послугами залежних від них шляхтичів на сеймиках, у трибуналі, в земських судах. Натомість вони підтримували їхні клопотання при вирішенні справ про призначення на різні посади, про оренду державних земель тощо.
З часом у Речі Посполитій сформувалася система влади, побудована не на основі державної адміністрації, а на особистій залежності шляхтича від магната. Це явище галося передусім у регіонах Речі Посполитої, де існували величезні земельні володіння - латифундії, зокрема в Литві та в Україні, їхні власники - роди Потоцьких, Сапег, Оссолінських, Любомирських, Конецпольських та ін., разом зі старими магнатськими родами, в першій половині XVIII ст. стали визначальним чинником політичного життя країни, а шляхетська республіка поступово перетворилася на магнатську олігархію.
Оскільки регулярне стягнення податків на утримання найманих військ призводило до спустошення державної скарбниці, розрахунки з солдатами проводили скарбничі комісії сеймиків. Це давало змогу їм великою мірою впливати на формування збройних сил. Підвищення ролі сеймиків за умов, коли шляхта часто залежала від магнатів, посилення магнатських партій, складнощі зі скликанням вального сейму у воєнний час і наростання хаотичності в його роботі - все це підривало значення парламенту.
З 1652 р. в роботі польського парламенту запроваджено практику "Liberum veto". Достатньою підставою для зриву сейму і скасування раніше ухвалених постанов могла бути незгода з постановами парламенту навіть одного з його депутатів. З цієї причини депутати сеймів досить часто, нічого не вирішивши, роз'їжджались. Інколи збиралися конфедераційні сейми, куди шляхта, якщо вона не погоджувалася з діями короля, приїздила озброєною. Постанови на них приймалися простою більшістю голосів.
Війни помітно ослабили країну й поставили питання про необхідність реформи державного управління, її ініціатором виступила частина королівського оточення, а також окремі політичне далекоглядні сенатсько-шляхетські кола. Реформа передбачала посилити королівську владу шляхом обрання наступника престолу ще за життя короля, ухвалення постанов на сеймах більшістю голосів, запровадження твердих податків і загального мита тощо. Однак рокош великого коронного маршала Є. Любомирського, який очолив противників запропонованої системи виборів, змусив реформаторів відмовитися від задуманих змін.
Проте на виборах наступника Яна Казимира магнатська олігархія зазнала поразки. Обурена самовладдям магнатських партій, пихатістю й продажністю сенаторів, середня та дрібна шляхта обрала монарха на власний розсуд. У дикому галасі та безладді, якими вирізнявся елекційний сейм 1669 р., королем проголосили Михайла Корибута Вишневецького (1669-1673). Хворобливий і безвольний новий король тільки поглибив кризу влади. Його правління характеризувалося суперництвом і боротьбою між магнатсько-сенаторськими таборами за вплив, державні посади й місця в сенаті. Кожен із таборів намагався перетягнути на свій бік шляхту на сеймиках. Лише війна з Туреччиною змусила противників діяти спільно.
У 1672 р. турки перетнули Дністер, захопили могутню фортецю на польсько-турецькому кордоні - Кам'янець-Подільський, а незабаром, усе Поділля, обложили Львів. Зазнавши поразки й за відсутності потужних збройних сил на Поділлі, Річ Посполита у жовтні 1672 р. підписала в Бучачі дуже невигідний для себе мирний договір.