Дворянство – экономически и политически господствующий класс. Дворяне владели большей частью земли, эксплуатировали живших на этих землях крестьян. Им принадлежало монопольное право на владение крепостными. Занимая все командные должности государственного аппарата они составляли его основу. Права: владение землей и крепостными, сословное самоуправление, освобождение от налогов, рекрутской повинности и телесных наказаний.
Духовенство. Делилось на черное и белое. Наиболее преданных церковников самодержавия стремилось привлечь к своей социальной среде, где господствовала дворянская аристократия. Награжденное орденами духовенство приобретало дворянские права. Белое духовенство получало наследственное дворянство, а черное – возможность передавать имущество по наследству вместе с орденом. Права: владение землей и крепостными, сословное самоуправление, освобождение от налогов, рекрутской повинности и телесных наказаний.
Крестьяне. Феодально-зависимые крестьяне составляли основную массу населения, и подразделялись на помещичьих, государственных посессионных и удельных, принадлежащих царской фамилии. Положение помещичьих крестьян было особо тяжелым. Помещики распоряжались крестьянами как своей собственностью. Труд посессионных крестьян был малопроизводителен, из-за чего в промышленности стало все больше увеличиваться применение наемного труда. Обязанности как собственности дворян: барщина, оброк и др. повинности. Обязанности как подданных государства: рекрутская повинность, уплата налогов. Права: общинное владение землей, общинное самоуправление.
Городские обыватели. Это сословие делилось на 6 групп: почетные граждане, купцы, цеховые мастера, мещане, мелкие собственники и рабочие люди, т.е. работавшие по найму. Почетные граждане пользовались рядом привилегий: освобождались от телесных наказаний, от личных повинностей. Купечество делилось на 2 гильдии. Первая - оптовые торговцы; вторая розничные торговцы. Группу цеховых составляли ремесленники, приписанные к цехам, делясь на мастером и подмастерьев. Городское население составляли мещане, в основном работавших по найму на фабриках и заводах. Права: занятие городскими промыслами и мелкой торговлей, сословное самоуправление. Обязанности: рекрутская повинность, уплата налогов.
Казачество как сословие утвердилось только ко второй половине 19 века. В 1837 г. государство стремилось выделить казачество среди остального населения. Все казаки получали наделы по 30 десятин земли. Земли казачьего дворянства в 1848 г. были объявлены потомственной собственностью. Всеми этими мерами царизм стремился законсервировать экономический и общественно-политический уклад казачества. Полицейские обязанности: ночные разъезды в городах, поимка беглых, конвой казенных транспортов, побуждение к платежу податей и исправлению недоимок, наблюдение за благочинием на ярмарках, и др. Хозяйственные: развозка, хранение и продажа продовольствия, сбор податей, разные поручения при казенных заготовках.
Государство стало создавать новые казачьи войска для охраны границ. Так было образовано Сибирское казачье войско, а затем Забайкальское. К середине XIX века в России существовало девять казачьих войск: Донское, Черноморское (позднее преобразованное в Кубанское), Терское, Астраханское, Оренбургское, Уральское, Сибирское, Забайкальское и Амурское. Права: владение землей, освобождение от податей. Обязанности: воинская служба со своим снаряжением
Кінець XVIII — початок XIX ст. — вкрай несприятливий період в історії українського народу, позначений цілковитим підкоренням України. Більша її частина перетворилася на колонію Російської імперії. Проте й за таких обставин українці, спираючись на самобутню тисячолітню культуру й такі ж давні традиції власної держави, долали потужні асиміляторські заходи імперії, залишаючись окремим народом і мріючи про відновлення автономної, а то й незалежної Української козацької держави. Не випадково масово переписувалися й вивчалися козацькі літописи, в яких розповідалося як про часи Київської держави, так і Гетьманщини та Січі. В народних масах пам'ять про козацьку славу дбайливо зберігали мандрівні музиканти-співаки — кобзарі й бандуристи. Найвидатнішим кобзарем XIX ст. був Остап Вересай. Своєрідним предтечею національного відродження став видатний мислитель Григорій Сковорода (1722—1794), який проголосив, що «свобода — це найдорожчий скарб» і славив гетьмана Богдана Хмельницького. Чинилися й дієвіші кроки. Ще на початку 60-х pp. XVIII ст. козацька старшина збирала петиції з метою зміцнити автономію Гетьманщини. Коли у 1767 р. Катерина II про око скликала «Уложенну комісію», котра мала б встановити нові закони у державі, й запропонувала надсилати відповідні пропозиції («накази») різних станів (крім кріпаків), це знайшло широкий відгук в українському суспільстві. Люди повірили облудним обіцянкам цариці й зайнялися розробкою пропозицій для майбутньої реформи. У Прилуцькому полку було чітко висловлене бажання провести вибори нового гетьмана. Представники Ніжинського полку висловили бажання відновити Гетьманщину як автономну державу. Тоді генерал-губернатор П. Рум'янцев звелів скасувати вибори у Ніжинському полку, заарештувати депутатів і віддати під суд за «державну зраду». Одинадцять осіб було засуджено тоді до смертної кари. Їх потім помилували, але стало ясно, що думки про відродження Гетьманщини є небезпечними. На засіданнях Комісії, яка зібралася в Москві у 1767 p., деякі автономістичні ідеї висловив Григорій Полетика, але того ж року Катерина II припинила діяльність Комісії раз і назавжди. Настала «мертва доба» в історії українства, коли панівні верстви українського суспільства перейшли на вірнопідданську службу Російській імперії, відмовились не тільки від прагнення до Української незалежної держави, а й взагалі від всього українського (мови, культури, традицій тощо), поступово русифікувались. За це верхівка українського суспільства отримувала право на спадкове дворянство і збереження визиску кріпаків.
Дворянство – экономически и политически господствующий класс. Дворяне владели большей частью земли, эксплуатировали живших на этих землях крестьян. Им принадлежало монопольное право на владение крепостными. Занимая все командные должности государственного аппарата они составляли его основу. Права: владение землей и крепостными, сословное самоуправление, освобождение от налогов, рекрутской повинности и телесных наказаний.
Духовенство. Делилось на черное и белое. Наиболее преданных церковников самодержавия стремилось привлечь к своей социальной среде, где господствовала дворянская аристократия. Награжденное орденами духовенство приобретало дворянские права. Белое духовенство получало наследственное дворянство, а черное – возможность передавать имущество по наследству вместе с орденом. Права: владение землей и крепостными, сословное самоуправление, освобождение от налогов, рекрутской повинности и телесных наказаний.
Крестьяне. Феодально-зависимые крестьяне составляли основную массу населения, и подразделялись на помещичьих, государственных посессионных и удельных, принадлежащих царской фамилии. Положение помещичьих крестьян было особо тяжелым. Помещики распоряжались крестьянами как своей собственностью. Труд посессионных крестьян был малопроизводителен, из-за чего в промышленности стало все больше увеличиваться применение наемного труда. Обязанности как собственности дворян: барщина, оброк и др. повинности. Обязанности как подданных государства: рекрутская повинность, уплата налогов. Права: общинное владение землей, общинное самоуправление.
Городские обыватели. Это сословие делилось на 6 групп: почетные граждане, купцы, цеховые мастера, мещане, мелкие собственники и рабочие люди, т.е. работавшие по найму. Почетные граждане пользовались рядом привилегий: освобождались от телесных наказаний, от личных повинностей. Купечество делилось на 2 гильдии. Первая - оптовые торговцы; вторая розничные торговцы. Группу цеховых составляли ремесленники, приписанные к цехам, делясь на мастером и подмастерьев. Городское население составляли мещане, в основном работавших по найму на фабриках и заводах. Права: занятие городскими промыслами и мелкой торговлей, сословное самоуправление. Обязанности: рекрутская повинность, уплата налогов.
Казачество как сословие утвердилось только ко второй половине 19 века. В 1837 г. государство стремилось выделить казачество среди остального населения. Все казаки получали наделы по 30 десятин земли. Земли казачьего дворянства в 1848 г. были объявлены потомственной собственностью. Всеми этими мерами царизм стремился законсервировать экономический и общественно-политический уклад казачества. Полицейские обязанности: ночные разъезды в городах, поимка беглых, конвой казенных транспортов, побуждение к платежу податей и исправлению недоимок, наблюдение за благочинием на ярмарках, и др. Хозяйственные: развозка, хранение и продажа продовольствия, сбор податей, разные поручения при казенных заготовках.
Государство стало создавать новые казачьи войска для охраны границ. Так было образовано Сибирское казачье войско, а затем Забайкальское. К середине XIX века в России существовало девять казачьих войск: Донское, Черноморское (позднее преобразованное в Кубанское), Терское, Астраханское, Оренбургское, Уральское, Сибирское, Забайкальское и Амурское. Права: владение землей, освобождение от податей. Обязанности: воинская служба со своим снаряжением
Объяснение:
Кінець XVIII — початок XIX ст. — вкрай несприятливий період в історії українського народу, позначений цілковитим підкоренням України. Більша її частина перетворилася на колонію Російської імперії. Проте й за таких обставин українці, спираючись на самобутню тисячолітню культуру й такі ж давні традиції власної держави, долали потужні асиміляторські заходи імперії, залишаючись окремим народом і мріючи про відновлення автономної, а то й незалежної Української козацької держави. Не випадково масово переписувалися й вивчалися козацькі літописи, в яких розповідалося як про часи Київської держави, так і Гетьманщини та Січі. В народних масах пам'ять про козацьку славу дбайливо зберігали мандрівні музиканти-співаки — кобзарі й бандуристи. Найвидатнішим кобзарем XIX ст. був Остап Вересай. Своєрідним предтечею національного відродження став видатний мислитель Григорій Сковорода (1722—1794), який проголосив, що «свобода — це найдорожчий скарб» і славив гетьмана Богдана Хмельницького. Чинилися й дієвіші кроки. Ще на початку 60-х pp. XVIII ст. козацька старшина збирала петиції з метою зміцнити автономію Гетьманщини. Коли у 1767 р. Катерина II про око скликала «Уложенну комісію», котра мала б встановити нові закони у державі, й запропонувала надсилати відповідні пропозиції («накази») різних станів (крім кріпаків), це знайшло широкий відгук в українському суспільстві. Люди повірили облудним обіцянкам цариці й зайнялися розробкою пропозицій для майбутньої реформи. У Прилуцькому полку було чітко висловлене бажання провести вибори нового гетьмана. Представники Ніжинського полку висловили бажання відновити Гетьманщину як автономну державу. Тоді генерал-губернатор П. Рум'янцев звелів скасувати вибори у Ніжинському полку, заарештувати депутатів і віддати під суд за «державну зраду». Одинадцять осіб було засуджено тоді до смертної кари. Їх потім помилували, але стало ясно, що думки про відродження Гетьманщини є небезпечними. На засіданнях Комісії, яка зібралася в Москві у 1767 p., деякі автономістичні ідеї висловив Григорій Полетика, але того ж року Катерина II припинила діяльність Комісії раз і назавжди. Настала «мертва доба» в історії українства, коли панівні верстви українського суспільства перейшли на вірнопідданську службу Російській імперії, відмовились не тільки від прагнення до Української незалежної держави, а й взагалі від всього українського (мови, культури, традицій тощо), поступово русифікувались. За це верхівка українського суспільства отримувала право на спадкове дворянство і збереження визиску кріпаків.
Объяснение: