Золота Орда (Улус Джучі - Країна Джучі або тюрк. Улу Улус — Велика Країна, Велика Держава, також у різних джерелах - царство Ординське, царство Татарське, Татарщина тощо) — країна і держава, що існувала між 1240–1502 роками і обіймала землі (степи, гори і ліси) Східної Європи, в т.ч. Західної Молдови, старої Русі (України) зі столицею в Києві, Центральної Азії та Західного Сибіру. Виникла на базі монгольських завоювань 1220 — 1240-х років. Початково була частиною єдиної Монгольської імперії нащадків Чингізхана і називалась улусом Джучі, старшого сина Чингізхана. Назва «Золота Орда» походить від назви в московських літописах 16 століття як пам'ять про золоте шатро ханської ставки (орди). У східних літописних джерелах улус Джучі називався Дешт-і-Кипчак, Білою ордою (Ак-орда) та Синьою ордою (Кок-орда). Керувалася прямими нащадками Джучі, що носили титул ханів, а з кінця 14 століття — великих ханів на ознаку своєї суверенності. Поділялася на два найвпливовіші крила — улуси нащадків двох синів Джучі — Батия та його старшого брата Орда Іхена. В процесі розпаду зі складу Золотої Орди виділилися Астраханське ханство, Кримське ханство, Ногайська Орда, Казанське ханство, Велике князівство Московське, Сибірське ханство, Казахське ханство, Узбецьке ханство.
Утворення.
Золота Орда, як окрема військова і управлінська одиниця у складі Війська (Орди) Чингізхана була утворена для походу на західні землі (відносно Монголії і Середньої Азії) тобто у Західну Азію і Східну Європу.
Військо підпорядковувалось Великому хану і ним керували воєначальники призначені ханом — хани, темники, тисяцькі, сотники і десятники.
Руські князівства і руські землі, які були завойовані монголо-татарами в кінці 30 — на початку 40-х років XIII ст. і ввійшли до складу Монгольської імперії, були підпорядковані Золотій Орді. Підпорядкування виражалося у сплаті данини різноманітними продуктами, грошима і людьми (військова повинність), зобов'язанні надавати війська у випадку війни і підпорядкуванню центральній владі (хана), тобто законам Монгольської імперії і рішенням хана.
Таким чином Золота Орда — це військо, військово-адміністративний підрозділ Монгольської імперії, якому підпорядковувались землі від басейну річки Об та пониззя Сирдар'ї на сході до річки Дністер на заході. Пізніше цю назву стали використовувати для позначення держави, утвореної на основі цього війська на цих землях.
Центром Золотої Орди було Нижнє Поволжя, її столицею спочатку було місто Сарай-Бату (поблизу нинішньої Астрахані), з першої половини XIV ст. — місто Сарай-Берке (поблизу нинішнього Волгограда).
Основними центрами грошової справи в середині XIV століття були: Сарай (Селітрове городище), Сарай ал-Джадід, Гюлістан і Азак.
У часи найбільшого розквіту Монгольська імперія включала землі від сучасної України до Китаю і Індії. Імперія була за суттю об'єднанням великої кількості окремих держав — царств, князівств, ханств, а також земель підконтрольних ордам (тобто державам-арміям степовиків-кочівників).
В Золотій Орді переважна частина земель і пасовиськ була зосереджена в руках феодальної монгольської знаті. Поряд із значною частиною закріпаченого селянства в Золотій Орді існували вільні чи напіввільні селяни-общинники і домашні раби. Феодально залежні селяни сплачували феодалам і державі податки за землю, за виноградники, за користування водою з ариків тощо, відбували підводну, шляхову, мостову та інші повинності. Кочівники платили з худоби податки натурою. Поширювався вивіз на продаж у країни Близького Сходу невільників, що їх захоплювали золотоординські феодали під час розбійницьких наскоків на руські та інші сусідні землі. На чолі Золотої Орди стояв хан із роду Батия, який вважався верховним сюзереном і власником землі. Для розв'язання найважливіших державних питань хани скликали курултаї — з'їзди з представників військово-феодальної знаті.
Концентрация производства и капитала. Старые и новые лидерыКак вы уже знаете, бурное развитие промышленности в последние десятилетия XIX в. сопровождалось появлением новых, технически более совершенных и производительных машин, транспортных средств и т. д. Это вело к укрупнению производства.В новых отраслях промышленности (автомобильной, химической, электротехнической и др.) за относительно короткий срок был пройден путь от первых опытов в полукустарных мастерских до создания мощных предприятий.Приведём пример. В 1893 г. Г. Форд испытал свой первый изготовленный в мастерской автомобиль, который, по его признанию, «напоминал крестьянскую тележку». В 1903 г. уже было основано «Общество автомобилей Форда», в 1906 г. построено первое трёхэтажное заводское здание. К началу Первой мировой войны предприятия Форда превратились в своего рода империю с филиалами в Англии, Австралии и других странах. Здесь производилось 248 тыс. автомобилей в год.О росте автомобильного производства Г. Форда рассказывают данные таблицы. Год Площадь, занимаемая предприятием (в акрах) Числоработающих Количествофилиалов Количество выпускаемых автомобилей в год 1903 0,28 311 1 1780 1908 2,65 1908 14 6181 1911 32 4110 Нет данных 45 000 Рассмотрите приведённые в таблице данные. Какие показатели отличаются особенно заметным ростом? Как вы думаете, за счёт чего он достигался?Укрупнение предприятий, концентрация промышленного производства происходили не только вследствие развития технологий. Дело было ещё и в том, что в условиях бурного промышленного роста усиливалась конкуренция. Чтобы укрепить свои позиции в той или иной отрасли, предприятия объединялись в картели, синдикаты, тресты. Степень взаимодействия участников в этих объединениях различалась. В картелях, например, предприятия договаривались об объёме производства, рынках сбыта, ценах на однородную продукцию, но сохраняли финансовую и производственную самостоятельность. А в трестах они полностью переходили под единое управление, становились пайщиками одной компании. Цель названных объединений состояла в том, чтобы занять монопольное (единовластное, господствующее) положение в своей отрасли. Отсюда их общее название — монополии.Признанной «страной трестов» стали Соединённые Штаты Америки. В 1900 г. монопольные объединения, численно составлявшие 8% всех предприятий этой страны, выпустили 59,9% промышленной продукции, а к 1913 г.увеличили этот показатель до 80%. Крупнейшие из монополий часто распространяли свою власть сразу в нескольких отраслях, чтобы контролировать и производство, и доставку той или иной продукции. Так, нефтяной трест семейства Рокфеллеров «Стандард ойл» к началу XX в. контролировал 90% всей продукции нефти в США. Помимо нефтяных месторождений, он владел 70 тыс. км нефтепроводов, океанскими пароходами. Позже в трест вошли предприятия газовой и электротехнической промышленности, заводы по производству цветных металлов и др.Сходные явления имели место в других странах. В Германии две крупные компании — «Сименс-Гальске» и Всеобщая компания электричества (АЭГ) — производили около 2/3 продукции электротехнической промышленности, в судостроении также господствовали две компании — «Северогерманский Ллойд» и «Гамбург — Америка». В автомобильной промышленности Франции тон задавали две мощные фирмы — «Рено» и «Пежо». Наряду с концентрацией производства происходила концентрация капитала. В 1909 г. девять берлинских банков контролировали 83% всего финансового капитала страны, в это же время в Великобритании 12 банков управляли 70% всего банковского капитала.Борьба между промышленными и финансовыми монополиями шла не только за внутренние, но и за внешние рынки. Первые места по капиталовложениям за пределами своих стран в начале века занимали Великобритания и Франция. Британская буржуазия предпочитала вкладывать средства в колонии, где можно было получить большие прибыли за счёт дешёвого сырья и нещадной эксплуатации рабочей силы. Французские капиталы чаще вывозились за границу в виде займов под высокие проценты. Францию не без оснований называли «ростовщиком Европы». К началуПервой мировой войны в числе должников французских банков были Россия, Великобритания, Испания и другие государства.В начале XX в. стала особенно заметна неравномерность темпов развития в группе ведущих стран мира. США и Германия, позже вставшие на путь индустриализации, догоняли по многим экономическим показателям традиционных лидеров — Великобританию и Францию. США выдвинулись на первое место в мире по выплавке стали, добыче угля и нефти, производству электричества и выплавке меди. Германия обогнала Великобританию по производству стали и чугуна. 2.
Золота Орда (Улус Джучі - Країна Джучі або тюрк. Улу Улус — Велика Країна, Велика Держава, також у різних джерелах - царство Ординське, царство Татарське, Татарщина тощо) — країна і держава, що існувала між 1240–1502 роками і обіймала землі (степи, гори і ліси) Східної Європи, в т.ч. Західної Молдови, старої Русі (України) зі столицею в Києві, Центральної Азії та Західного Сибіру. Виникла на базі монгольських завоювань 1220 — 1240-х років. Початково була частиною єдиної Монгольської імперії нащадків Чингізхана і називалась улусом Джучі, старшого сина Чингізхана. Назва «Золота Орда» походить від назви в московських літописах 16 століття як пам'ять про золоте шатро ханської ставки (орди). У східних літописних джерелах улус Джучі називався Дешт-і-Кипчак, Білою ордою (Ак-орда) та Синьою ордою (Кок-орда). Керувалася прямими нащадками Джучі, що носили титул ханів, а з кінця 14 століття — великих ханів на ознаку своєї суверенності. Поділялася на два найвпливовіші крила — улуси нащадків двох синів Джучі — Батия та його старшого брата Орда Іхена. В процесі розпаду зі складу Золотої Орди виділилися Астраханське ханство, Кримське ханство, Ногайська Орда, Казанське ханство, Велике князівство Московське, Сибірське ханство, Казахське ханство, Узбецьке ханство.
Утворення.
Золота Орда, як окрема військова і управлінська одиниця у складі Війська (Орди) Чингізхана була утворена для походу на західні землі (відносно Монголії і Середньої Азії) тобто у Західну Азію і Східну Європу.
Військо підпорядковувалось Великому хану і ним керували воєначальники призначені ханом — хани, темники, тисяцькі, сотники і десятники.
Руські князівства і руські землі, які були завойовані монголо-татарами в кінці 30 — на початку 40-х років XIII ст. і ввійшли до складу Монгольської імперії, були підпорядковані Золотій Орді. Підпорядкування виражалося у сплаті данини різноманітними продуктами, грошима і людьми (військова повинність), зобов'язанні надавати війська у випадку війни і підпорядкуванню центральній владі (хана), тобто законам Монгольської імперії і рішенням хана.
Таким чином Золота Орда — це військо, військово-адміністративний підрозділ Монгольської імперії, якому підпорядковувались землі від басейну річки Об та пониззя Сирдар'ї на сході до річки Дністер на заході. Пізніше цю назву стали використовувати для позначення держави, утвореної на основі цього війська на цих землях.
Центром Золотої Орди було Нижнє Поволжя, її столицею спочатку було місто Сарай-Бату (поблизу нинішньої Астрахані), з першої половини XIV ст. — місто Сарай-Берке (поблизу нинішнього Волгограда).
Основними центрами грошової справи в середині XIV століття були: Сарай (Селітрове городище), Сарай ал-Джадід, Гюлістан і Азак.
У часи найбільшого розквіту Монгольська імперія включала землі від сучасної України до Китаю і Індії. Імперія була за суттю об'єднанням великої кількості окремих держав — царств, князівств, ханств, а також земель підконтрольних ордам (тобто державам-арміям степовиків-кочівників).
В Золотій Орді переважна частина земель і пасовиськ була зосереджена в руках феодальної монгольської знаті. Поряд із значною частиною закріпаченого селянства в Золотій Орді існували вільні чи напіввільні селяни-общинники і домашні раби. Феодально залежні селяни сплачували феодалам і державі податки за землю, за виноградники, за користування водою з ариків тощо, відбували підводну, шляхову, мостову та інші повинності. Кочівники платили з худоби податки натурою. Поширювався вивіз на продаж у країни Близького Сходу невільників, що їх захоплювали золотоординські феодали під час розбійницьких наскоків на руські та інші сусідні землі. На чолі Золотої Орди стояв хан із роду Батия, який вважався верховним сюзереном і власником землі. Для розв'язання найважливіших державних питань хани скликали курултаї — з'їзди з представників військово-феодальної знаті.