Давньоримська архітектура запозичила зовнішні вирази класичної давньогрецької архітектури для цілей давніх римлян, які настільки сильно відрізнялись від грецьких будівель, що створили новий архітектурний стиль. Ці два стилі часто вважаються єдиним цілим класичної архітектури. Римська архітектура розквітла в часи Римської республіки та ще більше в часи імперії, коли була збудована більшість вцілілих будівель та споруд. Вона використовувала нові матеріали, зокрема бетон, та новіші технології, напр. арки та куполи, для створення будівель, що були міцними та добре-спроектованими. По всі території колишньої Римської імперії збереглася значна кількість будівель, деякі з них в цілому вигляді та досі використовуються.
Давньоримська архітектура охоплює період від заснування Римської республіки 509 р.до н. е. до бл. 4 ст. н. е., після чого вона вже класифікується як Пізня Античність або архітектура Візантійської імперіївідповідно. Майже не збереглося значущих зразків архітектури, створених раніше 100 р. до н. е., а переважна більшість з найбільш значущих зразків — з період пізньої імперії, після 100 р.н. е. Римський архітектурний стиль продовжував впливати на будівництво у колишній імперії протягом багатьох наступних століть, а західно-європейський стиль починаючи з бл. 1000 р.н. е. отримав назву романська архітектура для підкреслення його залежності від базових римських форм.
Значуща оригінальність у давньоримській архітектурі з'явилася лише з початком імперського періоду, коли аспекти місцевої етруської архітектури почали поєднувати з запозиченнями з Греції, у тому числі більшість елементів стилю, тепер відомого як класична архітектура. Вони відійшли від стійково-балочної конструкції, що переважно спиралась на колони та перемички, до конструкції, яка спиралась на масивні стіни, що завершувались арками, а пізніше — куполами; обидва ці елементи за римлян суттєво розвинулись. Класичні архітектурі ордери стали переважно декоративними, а не структурними елементами, крім використання у колонадах. Стилістично новими ордерами стали тосканський та композитний ордер; перший — скорочених та спрощений варіант доричного ордера, а другий — високий ордер з квітковими прикрасами коринфського та сувоями іонічного ордерів. Найбільші досягнення переважно відбулись між 40 р. до н. е. до 230 р. до н. е., до початку кризи Римської імперії у III столітті; пізніші проблеми зменшили багатство та організаційні можливості центральної влади.
Римляни створили величезні громадські будівлі та інженерні споруди, значно покращили умови проживання та громадської гігієни, наприклад їх публічні та приватні купальні та туалети, тепла підлога у вигляді гіпокауста, глазурування слюдою (приклади у Остія Антіка) та гаряче і холодне водопостачання по трубах (приклади у Помпеях та Остії).
Крестьянская война 1773 - 1775 годов потерпела поражение , неизбежное для любого стихийного выступления крестьянства в эпоху феодализма. Причины поражения Крестьянской войны коренились в стихийности и разрозненности движения , в отсутствии ясно осознанной программы борьбы. Пугачёв и его Военная коллегия не смогли организовать армию для успешной борьбы с правительствельными войсками. Стихийному выступлению народа господствующий класс и государство противопоставили регулярную армию, административный и полицейский аппарат, финансы, церковь. Народ потерпел тяжёлое поражение , но приобрел опыт революционной борьбы. Крестьянская война поколебала веру народа в незыблемость феодальных порядков, ускорила крушение крепостничества. Последующее развитие классовой борьбы русского крестьянства в 18-19 веках шло под воздействием примера Крестьянской войны. 17 марта 1775 г. Екатерина опубликовала манифест, в котором крестьянская война предавалась вечному забвению и глубокому молчанию. Однако она дала о себе знать в правительственных мерах ближайшего времени, ее кровавый след был столь глубоким, что у дворян имя Пугачева вызывало страх и три четверти столетия спустя, накануне реформы 1861 г.
Давньоримська архітектура запозичила зовнішні вирази класичної давньогрецької архітектури для цілей давніх римлян, які настільки сильно відрізнялись від грецьких будівель, що створили новий архітектурний стиль. Ці два стилі часто вважаються єдиним цілим класичної архітектури. Римська архітектура розквітла в часи Римської республіки та ще більше в часи імперії, коли була збудована більшість вцілілих будівель та споруд. Вона використовувала нові матеріали, зокрема бетон, та новіші технології, напр. арки та куполи, для створення будівель, що були міцними та добре-спроектованими. По всі території колишньої Римської імперії збереглася значна кількість будівель, деякі з них в цілому вигляді та досі використовуються.
Давньоримська архітектура охоплює період від заснування Римської республіки 509 р.до н. е. до бл. 4 ст. н. е., після чого вона вже класифікується як Пізня Античність або архітектура Візантійської імперіївідповідно. Майже не збереглося значущих зразків архітектури, створених раніше 100 р. до н. е., а переважна більшість з найбільш значущих зразків — з період пізньої імперії, після 100 р.н. е. Римський архітектурний стиль продовжував впливати на будівництво у колишній імперії протягом багатьох наступних століть, а західно-європейський стиль починаючи з бл. 1000 р.н. е. отримав назву романська архітектура для підкреслення його залежності від базових римських форм.
Значуща оригінальність у давньоримській архітектурі з'явилася лише з початком імперського періоду, коли аспекти місцевої етруської архітектури почали поєднувати з запозиченнями з Греції, у тому числі більшість елементів стилю, тепер відомого як класична архітектура. Вони відійшли від стійково-балочної конструкції, що переважно спиралась на колони та перемички, до конструкції, яка спиралась на масивні стіни, що завершувались арками, а пізніше — куполами; обидва ці елементи за римлян суттєво розвинулись. Класичні архітектурі ордери стали переважно декоративними, а не структурними елементами, крім використання у колонадах. Стилістично новими ордерами стали тосканський та композитний ордер; перший — скорочених та спрощений варіант доричного ордера, а другий — високий ордер з квітковими прикрасами коринфського та сувоями іонічного ордерів. Найбільші досягнення переважно відбулись між 40 р. до н. е. до 230 р. до н. е., до початку кризи Римської імперії у III столітті; пізніші проблеми зменшили багатство та організаційні можливості центральної влади.
Римляни створили величезні громадські будівлі та інженерні споруди, значно покращили умови проживання та громадської гігієни, наприклад їх публічні та приватні купальні та туалети, тепла підлога у вигляді гіпокауста, глазурування слюдою (приклади у Остія Антіка) та гаряче і холодне водопостачання по трубах (приклади у Помпеях та Остії).
Крестьянская война 1773 - 1775 годов потерпела поражение , неизбежное для любого стихийного выступления крестьянства в эпоху феодализма. Причины поражения Крестьянской войны коренились в стихийности и разрозненности движения , в отсутствии ясно осознанной программы борьбы. Пугачёв и его Военная коллегия не смогли организовать армию для успешной борьбы с правительствельными войсками. Стихийному выступлению народа господствующий класс и государство противопоставили регулярную армию, административный и полицейский аппарат, финансы, церковь. Народ потерпел тяжёлое поражение , но приобрел опыт революционной борьбы. Крестьянская война поколебала веру народа в незыблемость феодальных порядков, ускорила крушение крепостничества. Последующее развитие классовой борьбы русского крестьянства в 18-19 веках шло под воздействием примера Крестьянской войны.
17 марта 1775 г. Екатерина опубликовала манифест, в котором крестьянская война предавалась вечному забвению и глубокому молчанию. Однако она дала о себе знать в правительственных мерах ближайшего времени, ее кровавый след был столь глубоким, что у дворян имя Пугачева вызывало страх и три четверти столетия спустя, накануне реформы 1861 г.