Укажите социальную группу, на которую опиралось царское правительство в реализации колониальной политики. Социальная группа - Султаны. [1] Соотнесите информацию о реформах 1822, 1824 годов и изменения, к которым они привели. Ликвидация ханской власти, политической самостоятельности казахского народа; Постепенное усиление колониального гнета. Введение централизованного управления Казахстаном; Предвыборная борьба порождала среди аристократии распри, обман, подкуп, что повлияло на нравственные устои казахского народа; Султаны теряли свою традиционную власть и переходили на государственную службу, превращаясь в орудие в руках царского правительства; Нарушение традиционного административного и территориального деления Казахстана; Нарушение традиционной судебной власти – суда биев; При хозяйства Казахстана к нуждам экономического развития России, хозяйственная обособленность казахского аула стала исчезать; Реформа Изменения в традиционном казахском обществе 1 По «Уставу о сибирских киргизах» 1822 года Средний жуз был разделен на административные единицы: ауылы, волости, округа 2 Округа подчинялись Омскому областному правлению, а руководство ими возлагалось на окружные приказы во главе со старшим султаном 3 Должность старшего султана приравнивалась к чину майора российской армии. Волостные султаны имели звание чиновника 12-го класса. Аульный старшина приравнивался к сельским «головам» 4 Старший султан и аульный старшина избирались на три года, а власть волостного султана переходила по наследству 5 Генерал-губернатор утверждал старшего султана, пограничный начальник утверждал волостных султанов, окружной приказ утверждал аульного старшину 6 Уголовные дела рассматривались на основе законов Российской империи. 7 Созданы условия для расширения торговли между Россией и Казахстаном 8 Население платило ясак скотом (со 100 голов - одну), несли дорожные повинности.
в 30-е роки в умовах сталінського режиму творча інтелігенція зазнала репресій. найбільш характерними були звинувачення в буржуазному націоналізмі, антирадянізмі і тероризмі. жертвами репресій стали письменники і представники художньої інтелігенції: м. зеров, л. курбас і багато інших. всього в сталінський період було репресовано близько 500 українських літераторів. але навіть у цих умовах розвиток української літератури не перервався. в першу чергу це пов'язано з творчістю п. тичини, ю. яновського, і. микитенка, м. рильського.
розвиток живопису в україні в післяреволюційні роки відбувався в боротьбі художніх течій і напрямків. поряд з тими, хто стояв на позиціях традиційного реалізму, творили прихильники футуризму, формалізму (наприклад, розпису в. єрмілова харківського партійного клубу). крім масових агітаційних форм образотворчого мистецтва, помітного прогресу домоглися станкова графіка та живопис. в області станкової графіки працювали м. жук, і. падалка, в. заузе. у живописі найбільш відомими були полотна к. костанді, ф. кричевського, а. мурашко, м.самокиша. г. нарбут оформив перші українські радянські книги та журнали «мистецтво», «зорі», «сонцетруда». у західній україні в перші післяреволюційні роки працювали такі художники, як і. трут, а. монастирський, і. курплас.
визначилися групи, що розвивали традиції українських і російських передвижників. художники, які увійшли до «асоціації революційного мистецтва україни», розвиваючи національні традиції, використовували форми візантійського і староукраїнської живопису. на західноєвропейські зразки орієнтувалися художники, що входили в "об'єднання сучасних художників україни". на всеукраїнських художніх виставках експонувалися кращі твори о. шовкуненка (цикл «одеський суднобудівний завод»), ф. кричевського (»мати«,» довбуш"), в. коровчинського (»селяни"). однак чітко визначилася тенденція верховенства історико-революційної тематики. натюрморт, пейзаж, портрет - ці жанри відсувалися на другий план тому, що вони ніби не несли класової навантаження. у 20-х роках, крім української академії мистецтва, в харкові і одесі була організована ціла мережа державних художніх музеїв.
українська скульптура в період між жовтневою революцією і великою вітчизняною війною також випробувала на собі сильний вплив ідеології культу особистості. практично в кожному місті, міському селищі були поставлені пам'ятники в. леніну. у конкурсах на проект пам'ятника т. шевченку взяли участь скульптори різних регіонів срср. переміг м. манізер, пам'ятник якого в 1935 р. встановлено в харкові, він-автор пам'ятників т. шевченка в києві та каневі. у донбасі добре відомий пам'ятник артему і. кавалерідзе, встановлений у слов'яногорську.
архітектура, яку називають музикою, застиглою в камені, в 20-30-і роки пройшла досить складний шлях розвитку. головні якості архітектури - це користь, міцність, краса (функціональне, конструктивне, естетичне). у цей період робилися спроби абсолютизувати одне з них, що знижувало рівень архітектурних творів в цілому. в українській архітектурі помітний слід залишили такі напрями, як раціоналізм - це прагнення знайти раціональні начала в образному аспекті архітектури, максимально освоїти досягнення сучасної науки і техніки; конструктивізм - спроба створити життєвий простір за нової техніки, її логічних доцільних конструкцій, а також естетичних якостей таких матеріалів, як метал, дерево, скло. у практиці конструктивізму були частково реалізовані гасла виробничого мистецтва. прикладом раціоналізму є будівля головпоштамту у харкові, що знаходиться там же на площі незалежності комплекс адміністративних будівель («держпром») фахівці відносять як до раціоналізму, так і до конструктивізму, оскільки ці течії досить близькі. українське бароко було значною мірою витіснено, хоча окремі будівлі в цьому стилі ще будувалися (сільськогосподарська академія в києві). найширше поширення набув неокласицизм, який повинен був відображати стабільність режиму, неколебимість влади партії (найбільш відомим будівлею, побудованому в стилі неокласицизму є будівля верховної ради в києві архітектора в. заболотного).