Укажите время с точностью до половины века когда был свергнут с престола Василия Шуйского. Укажите одно любое событие процесс из истории зарубежных стран относящееся к той же половине века?
Народився Михайло Грушевський 17 вересня 1866 року у м. Хелмі (Польща). Виростав на Кавказі – спочатку в Ставрополі, а потім у Владикавказі. Навчався у Тифліській гімназії, Київському університеті (історико-філологічний факультет). Працював в університеті під керівництвом Володимира Антоновича. В 1894 році, за рекомендацією В.Антоновича, Грушевський призначається на посаду ординарного професора кафедри «всесвітньої історії з окремим узагальненням історії Східної Європи» Львівського університету, де пропрацював до 1914 року. 26 травня 1896 року, у м. Скала Михайло Грушевський обвінчався з Марією Вояківською. Для розвитку української літератури Грушевський разом з І.Франком заснував і видавав «Літературно-науковий вістник», був одним з організаторів Української видавничої спілки (1899). В 1904 році власним коштом відкрив приватну вчительську семінарію в м. Коломия. Після революції 1905-1907 рр. М. Грушевський переніс свою діяльність до Києва. Створив Українське наукове товариство (УНТ), увійшов до складу Товариства українських поступовців (1907), яке стало єдиною до 1917 р. українською організацією ліберального спрямування. З березня 1917 по квітень 1918 року – голова Української Центральної Ради. Під керівництвом М. Грушевського урядом УНР приймалися важливі рішення про державні атрибути, а також здійснювався конституційний процес. Він особисто брав участь в розробці Конституції УНР, яка була прийнята 29 квітня 1918 року. Але після державного перевороту на чолі з П. Скоропадським і М. Грушевському довелося перейти на нелегальне становище. Ліквідація УЦР поклала край державній діяльності М. Грушевського. У підпіллі він здебільшого займався науковою працею, брав участь в обговоренні питання про заснування Української академії наук, однак від пропозиції П. Скоропадського очолити новостворену академію відмовився. У лютому 1919 р. М. Грушевський переїхав до м. Кам’янець-Подільського, а потім до м. Станіслава (нині м. Івано-Франківськ). У березні того ж року емігрував до Праги, потім до Відня, де продовжував наукову діяльність. Крім того заснував у Празі Український соціологічний інститут. 1923 року був обраний академіком ВУАН. У березні 1924 року із сім’єю приїхав до Києва. Працював професором історії в Київському державному університеті. Був обраний академіком Всеукраїнської академії наук, керівником історико-філологічного відділу. 12 січня 1929 загальні збори АН СРСР обрали Грушевського дійсним членом. 25 квітня 1929 на засіданні загальних зборів АН СРСР Грушевський поставив питання про потребу створення в її складі Інституту української історії. З осені 1929 почався погром історичних установ, створених Грушевським. У листопаді-грудні 1929 сесія Ради ВУАН почала ліквідовувати комісії, якими керував Грушевський (остаточно ліквідувала 1933). Помер у Кисловодську 25 листопада 1934 року. Похований на Байковому кладовищі у Києві. Михайло Грушевський – це вчений світового рівня, творча спадщина якого вражає своїм тематичним діапазоном, енциклопедичністю, універсальністю. Його перу належать близько двох тисяч праць з історії, соціології, літератури, етнографії, фольклору. Ще й досі неповною мірою досліджено його публіцистику, епістолярний доробок. Та насамперед він увійшов у вітчизняну історію як її великий літописець, автор фундаментальної „Історії України – Руси”, справедливо названої метрикою нашого народу. Створена ним цілісна концепція українського історичного процесу увібрала в себе кращі здобутки сучасної йому української науки, була осяяна високою свідомістю і тому стала стрижневою ідеєю українського відродження. Очоливши Центральну Раду, він був глибоко переконаний, що нова українська державність має базуватися на принципах демократії і закону. Своєю працею М.Грушевський закладав міцні підвалини української державності. Пам’ять про нього вічна, наукові праці – невичерпне джерело мудрості.
Реконструкция Юга — период в истории США после окончания Гражданской войны, с 1865 по 1877 годы, в который происходила реинтеграция проигравших в войне южных штатов Конфедерации в состав США и отмена рабовладельческой системы на всей территории страны.
В истории США под термином реконструкция подразумевают, во-первых, исторический период после Гражданской войны между Севером и Югом, а во-вторых, преобразование Юга в период примерно с 1865—1866 по 1877 годы с изменением структуры власти и общества в бывшей Конфедерации. Три принятые к Конституции поправки повлияли на всю страну. В разных южных штатах реконструкция началась и закончилась в разное время; в конце концов, завершением этого процесса в целом считают компромисс 1877 года.
Реконструкция обсуждалась ещё во время войны, а всерьёз она началась после издания Прокламации об освобождении рабов 1 января 1863 года. Политика Реконструкции была осуществлена после того, как рабовладельческий Юг оказался во власти федеральной армии. Президент Авраам Линкольн во время войны создал реконструкционное правительство в нескольких южных штатах — Теннесси, Арканзасе и Луизиане, и предоставил земли для бывших рабов в Южной Каролине.
После убийства Линкольна президент Эндрю Джонсон пытался следовать политике своего предшественника и назначил новых губернаторов летом 1865 года. Вскоре он заявил, что цели войны — национальное единство и ликвидация рабства — были достигнуты, и, следовательно, реконструкция завершена. Однако республиканцы в Конгрессе отказались признать «мягкую» политику Джонсона (объявившего себя независимым политиком и президентом) и принять в свой состав новых членов Конгресса от Юга. Победа радикального крыла республиканцев в 1866 году на выборах в Конгресс дала им достаточно мест в палате представителей, чтобы преодолеть вето Джонсона и в 1867 году начать «радикальную реконструкцию». Ввиду желания радикалов партии республиканцев принимать экстремальные методы для Юга США были осуществлены попытки голосования за импичмент Эндрю Джонсона, провалившиеся ввиду отсутствия лишь одного голоса в Сенате. За мягкую политику Джонсона обвиняли в предательстве[1]. Конгресс отстранил от власти все гражданские органы местного самоуправления в южных штатах[2] и передал все их полномочия военным. Новые выборы были проведены под контролем армии, а лицам, ранее участвовавшим в органах власти Конфедерации, было запрещено выставлять свои кандидатуры.
Народився Михайло Грушевський 17 вересня 1866 року у м. Хелмі (Польща). Виростав на Кавказі – спочатку в Ставрополі, а потім у Владикавказі. Навчався у Тифліській гімназії, Київському університеті (історико-філологічний факультет). Працював в університеті під керівництвом Володимира Антоновича. В 1894 році, за рекомендацією В.Антоновича, Грушевський призначається на посаду ординарного професора кафедри «всесвітньої історії з окремим узагальненням історії Східної Європи» Львівського університету, де пропрацював до 1914 року. 26 травня 1896 року, у м. Скала Михайло Грушевський обвінчався з Марією Вояківською. Для розвитку української літератури Грушевський разом з І.Франком заснував і видавав «Літературно-науковий вістник», був одним з організаторів Української видавничої спілки (1899). В 1904 році власним коштом відкрив приватну вчительську семінарію в м. Коломия. Після революції 1905-1907 рр. М. Грушевський переніс свою діяльність до Києва. Створив Українське наукове товариство (УНТ), увійшов до складу Товариства українських поступовців (1907), яке стало єдиною до 1917 р. українською організацією ліберального спрямування. З березня 1917 по квітень 1918 року – голова Української Центральної Ради. Під керівництвом М. Грушевського урядом УНР приймалися важливі рішення про державні атрибути, а також здійснювався конституційний процес. Він особисто брав участь в розробці Конституції УНР, яка була прийнята 29 квітня 1918 року. Але після державного перевороту на чолі з П. Скоропадським і М. Грушевському довелося перейти на нелегальне становище. Ліквідація УЦР поклала край державній діяльності М. Грушевського. У підпіллі він здебільшого займався науковою працею, брав участь в обговоренні питання про заснування Української академії наук, однак від пропозиції П. Скоропадського очолити новостворену академію відмовився. У лютому 1919 р. М. Грушевський переїхав до м. Кам’янець-Подільського, а потім до м. Станіслава (нині м. Івано-Франківськ). У березні того ж року емігрував до Праги, потім до Відня, де продовжував наукову діяльність. Крім того заснував у Празі Український соціологічний інститут. 1923 року був обраний академіком ВУАН. У березні 1924 року із сім’єю приїхав до Києва. Працював професором історії в Київському державному університеті. Був обраний академіком Всеукраїнської академії наук, керівником історико-філологічного відділу. 12 січня 1929 загальні збори АН СРСР обрали Грушевського дійсним членом. 25 квітня 1929 на засіданні загальних зборів АН СРСР Грушевський поставив питання про потребу створення в її складі Інституту української історії. З осені 1929 почався погром історичних установ, створених Грушевським. У листопаді-грудні 1929 сесія Ради ВУАН почала ліквідовувати комісії, якими керував Грушевський (остаточно ліквідувала 1933). Помер у Кисловодську 25 листопада 1934 року. Похований на Байковому кладовищі у Києві. Михайло Грушевський – це вчений світового рівня, творча спадщина якого вражає своїм тематичним діапазоном, енциклопедичністю, універсальністю. Його перу належать близько двох тисяч праць з історії, соціології, літератури, етнографії, фольклору. Ще й досі неповною мірою досліджено його публіцистику, епістолярний доробок. Та насамперед він увійшов у вітчизняну історію як її великий літописець, автор фундаментальної „Історії України – Руси”, справедливо названої метрикою нашого народу. Створена ним цілісна концепція українського історичного процесу увібрала в себе кращі здобутки сучасної йому української науки, була осяяна високою свідомістю і тому стала стрижневою ідеєю українського відродження. Очоливши Центральну Раду, він був глибоко переконаний, що нова українська державність має базуватися на принципах демократії і закону. Своєю працею М.Грушевський закладав міцні підвалини української державності. Пам’ять про нього вічна, наукові праці – невичерпне джерело мудрості.
В истории США под термином реконструкция подразумевают, во-первых, исторический период после Гражданской войны между Севером и Югом, а во-вторых, преобразование Юга в период примерно с 1865—1866 по 1877 годы с изменением структуры власти и общества в бывшей Конфедерации. Три принятые к Конституции поправки повлияли на всю страну. В разных южных штатах реконструкция началась и закончилась в разное время; в конце концов, завершением этого процесса в целом считают компромисс 1877 года.
Реконструкция обсуждалась ещё во время войны, а всерьёз она началась после издания Прокламации об освобождении рабов 1 января 1863 года. Политика Реконструкции была осуществлена после того, как рабовладельческий Юг оказался во власти федеральной армии. Президент Авраам Линкольн во время войны создал реконструкционное правительство в нескольких южных штатах — Теннесси, Арканзасе и Луизиане, и предоставил земли для бывших рабов в Южной Каролине.
После убийства Линкольна президент Эндрю Джонсон пытался следовать политике своего предшественника и назначил новых губернаторов летом 1865 года. Вскоре он заявил, что цели войны — национальное единство и ликвидация рабства — были достигнуты, и, следовательно, реконструкция завершена. Однако республиканцы в Конгрессе отказались признать «мягкую» политику Джонсона (объявившего себя независимым политиком и президентом) и принять в свой состав новых членов Конгресса от Юга. Победа радикального крыла республиканцев в 1866 году на выборах в Конгресс дала им достаточно мест в палате представителей, чтобы преодолеть вето Джонсона и в 1867 году начать «радикальную реконструкцию». Ввиду желания радикалов партии республиканцев принимать экстремальные методы для Юга США были осуществлены попытки голосования за импичмент Эндрю Джонсона, провалившиеся ввиду отсутствия лишь одного голоса в Сенате. За мягкую политику Джонсона обвиняли в предательстве[1]. Конгресс отстранил от власти все гражданские органы местного самоуправления в южных штатах[2] и передал все их полномочия военным. Новые выборы были проведены под контролем армии, а лицам, ранее участвовавшим в органах власти Конфедерации, было запрещено выставлять свои кандидатуры.