ЖАНА Д,АРК-была обычной крестьянкой из орлеана когда шла 100 летняя война!Французы отступали и французский престол уже был уничтожен англичанами.Но Жанна знала и в душе верила что все не кончено а только начинается!Она воодушевляла народ и войско и просила короля дать ей доспехи и сражаться за имя французской короны!Люди воодушевились и начали воевать !За Францией покатилась волна побед!Победа за победой валилась на голову короля франции!Когда король венчался Жанна была самой важной персоной на свадьбе!Жанну стали называть орлеанской девой! годы...На короля посыпались обвинения в пособничестве дьяволу и французский монарх перевалил ношу на Жанну обвинив её в колдовстве!Жанну сожгли и только через несколько лет король пересмотрел дело и о случившемся ! Жанна стала французской святой и её помня и чтят все французы!!
Шипинська земля починає швидко розвиватися в господарському плані, зростає кількість населення. Міста Хотин і Чернівці стали важливими осередками ремесла й торгівлі. У Хотині проходили найбільші в Молдавському князівстві ярмарки.
Объяснек оповідає угорський хроніст початку ХІІ ст. Анонім у своєму творі «Про діяння мадярів», коли угорські племена на чолі з вождем (ханом) Алмошем (Арпадом) пройшли через Верецький перевал і рушили далі на захід, то під містом Ґунґом (Ужгород) зустріли опір слов’янського князя Лаборця, що залежав від болгарського царя. Після чотириденної облоги міста князь був змушений відступити до фортеці Земплін, однак під час відступу його військо наздогнали угорці. Після кривавої битви поранений князь потрапив у полон і був повішений на березі річки, що згодом стала називатися Лаборець. Образ князя міцно вкоренився в народній творчості населення Закарпаття. Він став національним символом, підтвердженням слов’янського характеру населення краю.
Боротьба угорців за підкорення слов’янського населення Закарпаття розтяглася на довгі століття. За часів розквіту Київської Русі та Галицько-Волинського князівства край неодноразово входив до їх складу. З ослабленням Галицько-Волинського князівства Закарпаття остаточно ввійшло до складу Угорщини, де було поділене на окремі територіально-адміністративні одиниці — комітати. Їх очолювали призначені королем з-поміж угорських панів намісники — ішпани (жупани), що здійснювали адміністративну, військову і судову влади. Землі, особливо в низинних районах Закарпаття, щедро роздавалися угорським землевласникам, а в міста переселялися угорці, німці, євреї. Слов’янське населення витіснялося в гори або піддавалося мадяризації.
Помітний слід в історії краю залишив подільський князь Федір Коріятович, який був змушений тікати від гніву великого литовського князя Вітовта. Федір отримав від угорського короля місто Мукачеве та став намісником Березького комітату. Прихід Коріятовича із 40 тисячами подільських селян, як твердять писемні джерела, зміцнив становище слов’янських народів у населенні краю. Федір Коріятович виступав проти запровадження кріпацтва і мадяризації. Із його ім’ям пов’язаний бурхливий розвиток краю: значно зросли міста Мукачеве та Берегове, виникло багато нових поселень. Був добудований мукачівський замок, саме місто було обнесене захисним валом, а поряд, на Чернечій горі, був заснований православний монастир Святого Миколая, що діє й дотепер. Згодом у Мукачеві постало православне єпископство. Саме завдяки православній вірі більшість закарпатських українців зберегли рідну мову, культуру, усвідомили свою національну приналежність.
годы...На короля посыпались обвинения в пособничестве дьяволу и французский монарх перевалил ношу на Жанну обвинив её в колдовстве!Жанну сожгли и только через несколько лет король пересмотрел дело и о случившемся !
Жанна стала французской святой и её помня и чтят все французы!!
Шипинська земля починає швидко розвиватися в господарському плані, зростає кількість населення. Міста Хотин і Чернівці стали важливими осередками ремесла й торгівлі. У Хотині проходили найбільші в Молдавському князівстві ярмарки.
Объяснек оповідає угорський хроніст початку ХІІ ст. Анонім у своєму творі «Про діяння мадярів», коли угорські племена на чолі з вождем (ханом) Алмошем (Арпадом) пройшли через Верецький перевал і рушили далі на захід, то під містом Ґунґом (Ужгород) зустріли опір слов’янського князя Лаборця, що залежав від болгарського царя. Після чотириденної облоги міста князь був змушений відступити до фортеці Земплін, однак під час відступу його військо наздогнали угорці. Після кривавої битви поранений князь потрапив у полон і був повішений на березі річки, що згодом стала називатися Лаборець. Образ князя міцно вкоренився в народній творчості населення Закарпаття. Він став національним символом, підтвердженням слов’янського характеру населення краю.
Боротьба угорців за підкорення слов’янського населення Закарпаття розтяглася на довгі століття. За часів розквіту Київської Русі та Галицько-Волинського князівства край неодноразово входив до їх складу. З ослабленням Галицько-Волинського князівства Закарпаття остаточно ввійшло до складу Угорщини, де було поділене на окремі територіально-адміністративні одиниці — комітати. Їх очолювали призначені королем з-поміж угорських панів намісники — ішпани (жупани), що здійснювали адміністративну, військову і судову влади. Землі, особливо в низинних районах Закарпаття, щедро роздавалися угорським землевласникам, а в міста переселялися угорці, німці, євреї. Слов’янське населення витіснялося в гори або піддавалося мадяризації.
Помітний слід в історії краю залишив подільський князь Федір Коріятович, який був змушений тікати від гніву великого литовського князя Вітовта. Федір отримав від угорського короля місто Мукачеве та став намісником Березького комітату. Прихід Коріятовича із 40 тисячами подільських селян, як твердять писемні джерела, зміцнив становище слов’янських народів у населенні краю. Федір Коріятович виступав проти запровадження кріпацтва і мадяризації. Із його ім’ям пов’язаний бурхливий розвиток краю: значно зросли міста Мукачеве та Берегове, виникло багато нових поселень. Був добудований мукачівський замок, саме місто було обнесене захисним валом, а поряд, на Чернечій горі, був заснований православний монастир Святого Миколая, що діє й дотепер. Згодом у Мукачеві постало православне єпископство. Саме завдяки православній вірі більшість закарпатських українців зберегли рідну мову, культуру, усвідомили свою національну приналежність.